Культура в кібернетичній моделі соціальної дії

З викладеного матеріалу вже досить чітко простежується, що поведінка людей та їх взаємини відбуваються на культурному тлі. Класик соціології ХХ ст. Т. Парсонс теоретично визначив місце культури в системі соціальної поведінки і утворення суспільства. Він намагався об’єднати та узгодити погляди класиків соціології початку ХХ ст. на соціальну дію та розглянути поведінку людей у більш широкому контексті соціальної регуляції. Цьому сприяли обставини його наукової кар’єри: у 20-ті рр. ХХ ст. американський соціолог працював деякий час у Німеччині, де детально ознайомився з творчістю М. Вебера. Пізніше він викладав на соціологічному факультеті Гарвардського університету, деканом якого був П. Сорокін. Парсонс теоретично пов’язав характер соціальної дії з панівною культурою, ціннісною структурою. В його концепції культура, яка засвоюється індивідом у процесі соціалізації, є регулюючим фактором.

Тема управління людською поведінкою – наскрізна для Парсонса: «Я впевнений, – пише він, – що добра загальна теорія в галузі соціальної дії, незалежно від того, наскільки ґрунтовно вона закорінена в одній дисципліні, неминуче є менеджеріальною теорією» [12, с.67]. Для реалізації менеджеріального (або кібернетичного, управлінського) підходу класик функціоналізму розглядає соціальну дію як систему управління, що аналітично (тобто з позицій спостерігача, що має інструменти для виділення елементів дії) складається з чотирьох рівнів (див. табл. 1). Рівні визначаються відповідно до його чотирифункціональної парадигми: організм, особистість, соціальна система, культура, або у іншій інтерпретації – фізична дія, соціальна роль, соціальна норма, соціальна цінність. Окрім складових самої дії Парсонс виділив дві системи реальності, що розглядаються як середовище системи дії. Це – фізичне середовище і “вища реальність”. Усі складові моделі дії утворюють ієрархію контролюючих елементів і джерел енергії. На низовому рівні (фізико-органічне середовище) акумулюється максимум фізичної енергії. Кожний наступний рівень використовує енергію попереднього і одночасно виступає як контролююча система щодо попереднього. “Вища реальність”, яка пов’язана з ідеалами суспільства, фактично не має енергії, але несе в собі принципи дієвого контролю. Проілюструємо зв’язок елементів на простому уявному прикладі – вітанні двох друзів при зустрічі. Припустімо, вітання відбулося у формі потискання долоні, тобто є певним фізичним рухом, відбулася соціальна дія. Чому друзі вчинили саме так? По-перше, на рівні особистісному вони вже мають чіткий стереотип поведінки – вміння вітатися саме так, а особистість є керівною ланкою стосовно фізичного організму. По-друге, на більш високому кібернетичному рівні – соціальному – є певна норма, що прямо вказує на необхідність такої дії. По-третє, культура суспільства орієнтує людей на таку манеру поведінки, цінністю є дружба, доброзичливість, увага людей один до одного, особливо, знайомих особисто. Нарешті, можна визначити місце і зовнішніх факторів. Фізичне середовище та обставини мусять сприяти подібній манері вітання (так, у разі, якщо друзі їхали в авто зустрічним курсом, вони могли б привітатися, але на інший манер). “Вища реальність” могла також брати участь у подібній сцені, бо, наприклад, віра у Бога, як правило, спонукає вірних саме до доброзичливої манери поведінки. У повсякденному житті ми не помічаємо усіх цих “аналітичних зрізів”, коли робимо знайомі і буденні речі, але завдання соціолога саме і полягає у тому, щоб занурюватися у соціальне, шукати причини тих чи інших соціальних явищ, описувати їх та пояснювати.