Глава 5. Соціальні дії, зв’язки та їх регулятори.

На початку вивчення соціального ми застосували принципи абстрагування, декомпозиції, щоб спрощено розглянути структурні елементи. Модель суспільства, накреслена у попередній главі, є статичною. Вона нагадує схему автомобіля або анатомічний атлас людини, які висять на стіні, зображують принципи устрою об’єктів, але не рухаються і не живуть власним життям. Це є своєрідною топографією суспільства. Соціальне життя починається з того моменту, коли люди починають діяти, проявляти активність, спілкуватися між собою та дотримуватися колективних правил. Отже, на черзі аналіз поведінкових форм соціального. Їх аналіз дозволить відповісти на запитання: “як власне виникає суспільство?”

§1. Соціальне як діяльність та система соціальних зв’язків.

Сучасні провідні соціологи – А. Турен, Е. Гідденс, П. Бурдьє та ін. – намагаються подолати історично зумовлене суттєве протиріччя усередині соціологічної теорії між статикою та динамікою, тобто – поділ соціологічного знання на два принципово різні розділи, запроваджені родоначальником нової науки – О. Контом. Реальне життя є безперервним процесом, а не застиглою схемою. В основі цього процесу – діяльність людей, активність суб’єктів соціального життя. Звичайно, намагання поєднати статику з динамікою вимагає застосування більш складних теоретичних підходів та категорій соціології, що віддзеркалюють суспільство.

Соціальні поля, практики, ролі.

Саме у напрямку осучаснення намагається розвивати теорію соціального простору впливовий сучасний французький соціолог П’єр Бурдьє (1930 р.н.). Свою концепцію автор позначив поняттям “конструктивістський структуралізм”, він намагається поєднати ідею структури з ідеєю живої практики. Французький соціолог трансформував теорію соціального простору і розвинув її у теорію соціального поля. Соціальний простір Бурдьє розуміє як двопорядкову сутність: а) соціальну (задана система координат, у якій розташовані суб’єкти); б) фізичну (розташування людей відносно один одного у реальному просторі, “привласнення” агентами речей, земельних ділянок, міських ландшафтів та інших артефактів). Він користується поняттями “соціальна позиція” і “соціальна диспозиція”, які відображають відповідно об’єктивні й суб’єктивні властивості соціального простору.Диспозиція(від лат.dispositio – розміщую) фіксує рівні домагань індивідів, їх суб’єктивні ідентичності.Позиціясуб’єкта залежить від наявності та обсягівкапіталів, як фізичних, так і символічних (освіта, статуси, почесні звання тощо). У суспільствах точиться постійна боротьба за володіння капіталами. Бурдьє намагається “оживити” категорію соціального простору, пов’язати її з діяльністю людей, їх взаємодіями, конкуренцією, реальним змістом соціального життя. Так, в його моделі простір між індивідами заповнюютьсоціальні практики,які здебільшого є несвідомими зразками соціальної поведінки. Бурд’є не зупиняється на категорії соціального простору і вводить нове поняття – “соціальне поле”.Він визначає соціальний простір як ансамбль підпросторів або полів – економічного, політичного, соціального, культурного – за якими і розподіляються відповідні види капіталів. Тобто, П. Бурдьє розглядає соціальний простір як сукупність соціальних полів.

Головним у концепції поля є те, що останнє розглядається дослідником як арена боротьби за розподіл і перерозподіл певного виду капіталу, наприклад, політичне поле – це боротьба певних категорій агентів за владу, що відбувається за встановленими у суспільстві правилами, а економічне поле – боротьба за матеріальні цінності, фінансові потоки. Кожне поле є абстракцією, але воно тяжіє до певних фізично-просторових елементів. Наприклад, місця помешкання багатих або бідних – одночасно і соціальні поля, і фізичні райони (квартали), які в західних містах не змішуються між собою.

Поняття практики (praxis) є осучасненням термінології марксизму. За Марксом практика – цілеспрямована діяльність по перетворенню матеріального й соціального світів. У сучасній соціології термін практики набуває більш конкретного значення, він, зокрема, використовується в контексті розробки теоретичних основ соціальних технологій, які саме і складають попередньо розроблені та обґрунтовані практики.

Більш традиційним для соціології терміном, який охоплює стандартні види діяльності, є категорія соціальної ролі. Остання щільно пов’язана з поняттям соціальної позиції. Ролі можуть бути сімейними (роль батька, мати, доньки тощо), професійними, службовими, політичними, ґендерними, віковими. Соціальна роль – динамічна характеристика соціальної позиції, це приписані, нормативні види і способи діяльності людини. Індивід, що посідає певну позицію й користується відповідним статусом, мусить одночасно грати певну роль. Отже, позиція спонукає, зобов’язує до певних дій. Людина виконує свої ролі відповідно до набутих позицій і статусів. Роль є формою соціальної практики, але зумовленою суспільством, іншими людьми або традиціями та правилами. Соціальні ролі, як і ролі в театральній п’єсі, не пишуться під конкретну людину, актора; вони – деіндивідуалізовані, тобто складаються із загальних вимог. Дуже часто вимоги містять високі стандарти, і далеко не усі люди здатні ефективно виконувати ті чи інші ролі. Конфлікт між статусом та роллю є розповсюдженим явищем. Людина, що не може впоратися із загальними вимогами, не виконує належним чином свою роль, може втратити відповідну позицію (статус). Наприклад, службовець ризикує втратити посаду, робітник може бути звільнений з підприємства, державного або політичного діяча може чекати відставка, а батьки – позбавлені у судовому порядку прав на дитину. Існує і зворотна закономірність – гарне виконання ролей може відкрити шляхи кар’єрного росту. Головне для нас зараз полягає у тому, що соціальні ролі, практики, які умовно заповнюють соціальний простір (поле), – це містки між людьми і базис функціонування кожної соціальної системи. Потрібен був досить тривалий період розвитку соціології, аби з’явилося сучасне розуміння суспільства, де базовою категорією є “соціальна дія”.