Пізнавальна функція

Вона властива будь-якій науці. Кінцевий “продукт” наукового пошуку – істина, нові знання, закони і за­кономірності, які розкривають таємницю природи і суспільства. Основне призначення соціології полягає в тому, щоб безперервно поповнювати скарбницю соціального знання і використовувати її для практичних потреб суспільства. Соціологам властиво: (1) робити описи різноманітних соціальних явищ, використовуючи спеціальну термінологію та певні погляди на суспільство; (2) виявляти та аналізувати фактори соціального життя та зв’язки між соціальними явищами, встановлювати вплив тих чи інших чинників на процеси і зміни у суспільстві, (3) формулювати соціальні закони та закономірності, (4) знаходити методи контролю за тими чи іншими тенденціями у суспільстві або з метою їх підтримки та розвитку, або у напрямку протидії та приборкання (соціально негативні процеси). Авторитет і популярність соціології визначається тим, що її надбання знаходять практичне використання, застосовуються у сфері політики та адміністрування, менеджменту, економіки та бізнесу, соціального планування та розвитку, системі народної освіти, у військовій та правоохоронній діяльності. Напрямки пізнавальної діяльності сучасної соціології є різноманітними. Соціологи, образно кажучи, тримають свою руку на пульсі суспільства, стежать за змінами та тенденціями, реагують на появу нових форм та умов соціального життя. Жодна цивілізована країна сьогодні не може обійтися без вивчення громадської думки в межах різноманітних опитувань, моніторингів. Пізнавальна функція є базисною. Її реалізація відкриває можливість здійснювати різноманітні похідні функції: складати прогнози, давати поради управлінцям, розробляти соціальні технології та реалізувати соціологічне знання у різних практичних галузях, наприклад, займатися соціальною роботою, паблік-рилейшнз, а також пропагувати соціальні знання через систему народної освіти.

Функція прогнозування

Соціологи, вивчаючи сучасне, соціальні закономірності, можуть зробити науковий прогноз на майбутнє. Правда, глобальних прогнозів, що стосуються майбутнього людства, окремих країн і народів, соціологи не дають. Це – сфера так званої футурології, яка не є суто науковою дисципліною. Соціологи роблять передбачення з окремих проблем, явищ, подій. Наприклад, великою популярністю користуються прогнози соціологів щодо результатів виборів, референдумів, плебісцитів. Соціологи – не пророки і не астрологи. По-перше, вони виходять із наукового аналізу і виявлених тенденцій; по-друге, свої передбачення роблять не в категоричній формі, а у вигляді ймовірного прогнозу. Наукові прогнози часто оформлюються у вигляді альтернативних сценаріїв подій, тобто створюється так зване віяло альтернатив від оптимістичного до песимістичного прогнозу і зазначаються фактори або умови, за яких може здійснитися той чи інший сценарій.

Управлінська функція

Безпосередньо управлінням соціологи не займаються і адміністративно-управлінські функції не виконують. Управління – це процес прийняття управлінських рішень, що включає процедуру вибору з кількох можливих варіантів. Оптимальне рішення залежить від кількох факторів, серед яких чільне місце посідає наявність у керуючого органу або уповноваженої особи достовірної та повної соціальної інформації щодо об’єкта управління. Обсяг, якість і характер інформації визначають ефективність управління і зміст прийнятих рішень. Соціальна інформація – це поле діяльності соціологів. Їм до снаги збирати, обробляти, аналізувати різноманітну інформацію стосовно соціального та його тенденцій й подавати дані та рекомендації в органи управління, окремим керівникам для прийняття оптимальних рішень. В Україні послугами соціологічних служб користуються і Президент, і Верховна Рада, інші органи державної влади та самоврядування; споживачами соціологічної інформації є політичні партії, комерційні структури – банки, виробничі корпорації, страхові компанії, що працюють з населенням. Останнім часом спостерігається значний інтерес до даних соціологічних досліджень з боку керівництва МВС України. Визнано пріоритетними такі показники, як задоволення роботою органів міліції з боку населення, ступінь довіри до правоохоронних органів, готовність населення до співпраці з правоохоронцями. Ці показники, які визначаються за допомогою соціологічних методів, визнано за провідні критерії діяльності органів внутрішніх справ. Їх визначення – не самоціль, бо вони слугуватимуть виробленню управлінських рішень на подолання недоліків і покращання іміджу міліції.