“Робоче” визначення соціології

Стисло соціологію можна визначити як науку про соціальне. Отже, соціолог займається науковим вивченням соціального. Але що таке соціальне? Вище з цього приводу уже було зроблено деякі припущення, підсумуємо сказане. По-перше, соціальне включає усі стандартні, універсальні форми колективного існування людей. По-друге, важливішими формами соціального є соціальна дія (поведінка), соціальні групи, інститути й організації, нарешті, суспільство та певні загальнорозповсюджені явища і процеси. Іноді дослідники визначають соціологію на підставі якоїсь однієї форми соціального, наприклад, як науку про соціальні структури або соціальні групи та закономірності їх існування. Це не є помилковим судженням, хоча й дещо вузьким по суті, бо соціальне не зводиться до соціальних груп. Але, дійсно, групи є важливішим “стовпом” соціального. Другим “стовпом” соціального є соціальні інститути – штучні настанови, які регулюють поведінку людей. “Інституційний напрямок” у соціології потужно представлено великою кількістю друкованих робіт і досліджень. Він дозволяє як теоретизувати з приводу інститутів, так і вивчати конкретні інститути – державу, сім’ю, право, освіту, релігію тощо. Значний пласт соціального пов’язаний з функціонуванням так званих соціальних організацій, які роблять діяльність людей більш ефективною, сполучають зусилля сотень і тисяч осіб. Соціальними є також типові явища і процеси, де переплітаються, трансформуються групи, інституції, організована діяльність людей. На цій підставі соціологи, наприклад, вивчають злочинність, урбанізацію, соціальне розшарування й нерівність, бідність тощо. Нарешті, соціологи не можуть оминути й елементарні форми, “цеглинки” соціального – соціальний статус, соціальну позицію і диспозицію, елементи людської поведінки, саме ті її форми, що є стандартними та зумовленими колективним життям. Таким чином, соціологію можна визначити як науку про стандартні, універсальні форми суспільного життя, або у розширеному варіанті – про соціальну поведінку, соціальні групи, інститути, організації, суспільства в цілому, а також певні соціальні явища, процеси та зміни у суспільствах. Соціальне включає багато різних чинників, воно нагадує устрій корабля з багатьма відсіками, що не дають суспільству “тонути” навіть за кризових обставин. Перерахувати усі складові соціального у визначенні суті дисципліни є неможливим і обтяжливим. Наведене вище визначення будемо вважати “робочим”, бо воно дає загальне уявлення про соціальне і одночасно містить перелік основних напрямків вивчення основ соціологічної науки.

§3. Функції та структура соціологічного знання

Засновники соціології вважали, що призначення соціології полягає в тому, щоб відкрити дійсні, об’єктивні закони побудови та розвитку суспільства і надалі свідомо (за допомоги наукового знання) здійснювати суспільні перетворення, використовувати дані соціології в законотворчості та політиці. Отже, соціологія повинна була відкрити людям очі на суспільство, мусила, образно кажучи, зробити їх зрячими щодо умов соціального буття, власної поведінки та покращити суспільні відносини. Перед соціологією і соціологами ставилося, безперечно, надзавдання; можливості і функції нової науки дещо міфологізувалися, перебільшувалися. Але посилений акцент на значенні соціології для суспільства і людей мав і позитивний бік, бо привернув до науки увагу громадськості, надихнув на віддану працю цілі генерації науковців. Соціологія врешті-решт не зробила переворот у суспільстві, але і не загубилася у розмаїтті наукових напрямків та ідей. Вона завоювала стійкий авторитет і визнання, власне місце в системі соціальних та гуманітарних дисциплін.

Перевагою соціології є збалансованість двох полюсів, які має кожна наукова дисципліна, – теоретичного і емпіричного напрямків вивчення соціального. З одного боку, соціологи поглиблюють, розвивають теорії, які пояснюють механізми суспільного життя, принципи, на яких засновані певні соціальні явища і тенденції, формулюють відповідні закони і закономірності; з іншого – вони збирають і аналізують емпіричні факти, перетворивши соціологічне спостереження, польовий експеримент на справжню науку. Сьогодні соціологія не є кабінетною наукою, вона відповідає на виклики складних суспільних явищ та процесів і внутрішньо розвивається. Вже на початку ХХ ст. соціологи усвідомлюють неперспективність подальших теоретичних дискусій без вивчення соціального життя таким, яке воно є, без застосування емпіричних методів. Фактичний матеріал, первинні спостереження, різноманітна соціальна інформація у свою чергу дають можливість оцінювати справедливість теорій, приймати чи відкидати гіпотези. Загальним гаслом для соціології стає несприйняття теоретичних конструкцій, якщо вони не обґрунтовані емпірично, тобто їх не підтверджують ретельно проведені спостереження за соціальним життям, поведінкою людей. Соціологія в першій половині ХХ ст. розгалужується, виникають і стрімко розвиваються окремі галузі соціологічного знання, а соціологи спеціалізуються на певних сферах соціального життя або проблемах, які розв’язує соціологія. У фокус професійних інтересів потрапляє соціальна організація сучасного міста, різні вікові групи населення, класи і декласовані прошарки, вивчається становище різних меншин та пригнічених груп, злочинність і наркоманія, досліджується функціонування різних соціальних інститутів – релігії, держави, поліції, освіти, науки, кіно тощо. Усе це відбилося на структурі соціологічного знання, воно ускладнюється, і цей процес є доволі динамічним і по сьогодні. Власне, на початку третього тисячоліття соціологія вже складається з низки соціологічних дисциплін та напрямків. Складність сучасного суспільства, соціального як предмета соціології стає причиною постійного розгалуження соціологічного знання. Функції та структуру соціологічного знання треба розглядати у взаємозв’язку, бо призначення соціології реалізується через структурні елементи, напрямки, за якими розвивається сучасна соціологія. Розглянемо кожну функцію і структурний рівень окремо.