Соціальному властива універсальність, багаторівнева структура

Більшість сучасних вчених схиляється до думки: соціологія є науковим вивченням соціального. Проблема полягає в тому, що сутність соціального має різні трактування. Прикметник “соціальний” використовується для позначення дуже широкого кола явищ. По-перше, цей термін часто використовується як синонім “суспільного”, тобто в максимально широкому значенні цього слова, яке відповідає не предмету, а об’єкту соціології. По-друге, “соціальне” використовується для визначення однієї з основних суспільних сфер. Суспільство поділяється на чотири сфери: економіка, політика, соціальна сфера, духовне життя. Соціальна сфера охоплює специфічні форми діяльності людей, пов’язані зі споживанням матеріальних та духовних благ, відтворенням життя й робочої сили. Це – сфера побуту та сімейних стосунків і так звана соціальна інфраструктура (охорона здоров’я, транспорт, торгівля, сфера послуг тощо). “Соціальне” у значенні соціальної сфери є доволі вузьким поняттям, яке не окреслює увесь предмет соціології. Соціологи, наприклад, успішно вивчають сфери політики, виробництва, бізнесу, війська тощо. Ось чому ми зупинимося на специфічному значенні терміна, з якого і починається соціологічна наука.

Під соціальним надалі будемо розуміти різноманітні форми організації суспільного життя, які повторюються в різних суспільствах, мають універсальне значення, виступають як закономірності формування та розвитку суспільств. Той факт, що усі люди відносяться до одного біологічного виду, і, можливо, є далекими родичами, спонукає до висновку, що відомі суспільства побудовано на одних або близьких принципах. Доказом останнього є підсумки історичного експерименту. З часів Марко Поло, Магелана і Колумба люди різних рас та цивілізацій нібито знову знайомилися між собою. В епоху Великих географічних відкриттів з’ясувалося, що в ізоляції, за відсутності інформації та зразків для наслідування, виникли схожі культури та суспільства, які мали ті ж самі інституції: державу, королівську владу, військо, приватну власність та торгівлю, релігію, жертвоприношення, храми та піраміди тощо. Це зайвий раз підтверджує тезу про наявність в усіх відомих суспільствах спільних форм організації колективного життя, які соціологи і вважають предметом своєї науки.

Соціологія, вивчаючи соціальне, набуває як наукова дисципліна універсального характеру. По-перше, усі цивілізації, культури, народи як сучасні, так і ті, що були у стародавні часи, існували й продовжують розвиватися на спільному соціальному ґрунті з точки зору внутрішніх принципів побудови суспільства. В різних країнах сьогодні спостерігається достатнє розмаїття в реалізації загальних принципів і форм соціального, але соціологічні теорії будуються на “наднаціональному рівні”, так, щоб мати універсальні підходи й інструменти для відображення й пояснення соціальної картини. По-друге, соціологи “займаються” усіма аспектами і сферами людського життя, бо принципи організації людських колективів є інваріантними або подібними і стосовно економічної діяльності, і військової, і правоохоронної, і культурної, і спортивної тощо. Цим, зокрема, соціологія принципово відрізняється від юридичних та економічних наук, які вивчають конкретні сторони суспільства, типи суспільних стосунків або інституції. Так, соціолог, оперуючи загальними закономірностями побудови соціальної групи або соціальної організації, може з однаковим успіхом досліджувати і проблеми заводського колективу, і армійського підрозділу, і футбольного клубу, і театральної трупи, і підрозділу міліції. Отже, соціологія існує тому, що колективне життя людей у всіх його проявах (сучасних і минулих) має під собою універсальну або схожу соціальну базу. Вона і є предметом соціології.

Предмет соціології – соціальне – має доволі складну внутрішню структуру. Принаймні, можна виділити кілька ієрархічних рівнів соціального. Відомий сучасний англійський соціолог Ентоні Гідденс у популярному підручнику з основ соціології дає наступне визначення соціології: “… це вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільств” [5, с.16]. Звернімо увагу на послідовність визначення. Автор підкреслює багаторівневий характер предмета соціології. Можна виділити чотири основні рівні соціального – мікро-, мезо-, макро-, а також інтернаціональний рівень. На першому (мікрорівень) – безпосереднім предметом соціології є соціальна поведінка людини, тобто дії, що зумовлені соціальним, а також відхилення від прийнятих у суспільстві норм та стандартів, правил поведінки. До цього вихідного рівня треба віднести й базові форми соціального, які безпосередньо пов’язані з людиною та її місцем у соціальному просторі: соціальні позиції, ролі, статуси тощо. На другому (середньому) рівні соціальне набуває форми соціальних груп, інститутів, організацій, які, по-перше, виступають “керуючими інстанціями” щодо поведінки людей, по-друге, складають соціальну й інституційну структури суспільства. Третій щабель (має також назву соцієтального) – це рівень суспільства у цілому, предметом тут є загальні закономірності існування та трансформації суспільств, а також окремі макросоціальні соціокультурні явища і процеси: урбанізація, індустріалізація, злочинність, сексуальна революція тощо. Останній, четвертий рівень, стосується міжнародних взаємин та існування наднаціональних феноменів: регіональних, політичних, релігійних та культурних спільнот. Він особливо актуалізується у процесі так званої глобалізації – зближення народів, культур, цивілізацій, виникнення інтенсивних економічних, культурних, інформаційних та людських обмінів. Тут предметом виступає те, що Іммануель Валлерстайн (відомий сучасний американський політолог і соціолог) визначає як “світо-системи”, у тому числі й відповідні процеси – глобалізація, інтернаціоналізація, міжнаціональна комунікація, трансформація міжнародних стосунків, акультурація тощо.

У цьому підручнику виклад матеріалу подано за схемою, що в цілому відповідає багаторівневій структурі соціального. У другому розділі розглянуто перший рівень соціального – його елементарні (базові) форми, соціальна поведінка та її регулятори. Це дозволяє опанувати основні, родові категорії соціології, що використовуються для вивчення більш складних форм соціального. У третьому та четвертому розділах розглядаються відповідно соціальні й інституційні структури, тобто увага фокусується на мезорівні соціального. П’ятий розділ охоплює макросоціальний (соцієтальний) рівень – суспільство, суспільні зміни, деякі специфічні явища і процеси цього рівня.

Соціальне має “тверду” й “м‘яку” складові. Перше становлять різноманітні морфологічні (матеріальні), кількісні характеристики і аспекти, друге – сукупність ідей, ідеологій, цінностей, а також повсякденні уявлення й наукові знання, що не мають матеріальної “ваги”, але саме вони часто визначають сутність людського буття й існування колективів. Так, структура населення країни за різними поділами, наприклад, кількісні характеристики соціальних груп, з яких складається суспільство, відноситься до “твердої” складової соціального і, безумовно, усе це становить предмет соціології. Але так само предметом є поширені уявлення, ціннісні орієнтації, традиції, громадська думка, соціальні настрої, культурні та ідеологічні прояви як населення в цілому, так і окремих соціальних груп.