§2. Предмет соціології

Соціологія – не єдина наука, що вивчає суспільство. Низка наукових дисциплін – історія, соціальна філософія, правознавство, соціальна психологія, політологія та ін. – вивчають суспільство в тих чи інших його проявах і, отже, мають спільний об’єкт дослідження. Розмежування наук здійснюється за допомогою виділення специфічного предмета кожної з дисциплін. Предмет можна розглядати як той чи інший аспект, сторону, властивість об’єкту, що за узгодженим розподілом праці у науковому співтоваристві, “віддані” для дослідної роботи певній дисципліні. Предмет окреслює межі умовної ніші для наукової дисципліни. У відповідних рамках створюється понятійний апарат науки (система категорій), відпрацьовуються методи пізнання, нарешті, формулюються закони й закономірності, що відбивають взаємозв’язок явищ в об’єктно-предметній сфері. Наприклад, економіка оперує економічними категоріями, користується економічними методами, досліджує економічні закономірності, бо предмет дисципліни обмежений господарською сферою життя людей, економічними відносинами. Правознавство зосереджується на правових відносинах, юридичних інститутах, правозастосуванні тощо. А що вважати предметом соціології, яка не є “вузькою”, галузевою наукою і претендує на певну універсальність?

Погляд класиків соціології

Спочатку (в XIX ст.) специфічний предмет соціології не виділявся, вона розглядалась як суспільствознавство, вважалася наукою про суспіль­ство в цілому. Засновник соціології О. Конт розглядав нову науку як систематизацію усіх позитивних знань про суспільство. Щоправда, він поставив завдання перед новою наукою – розкрити таємниці соціального порядку і соціального прогресу. Ось спочатку соціологія власне розумілася як наука про соціальний порядок і прогрес. Наприкінці ХІХ ст. соціологи вже критично ставилися до гасла засновника, бо не вважали порядок і прогрес вичерпними станами суспільства, і замінили “формулу” соціології на вивчення соціальної організації і соціальних змін (більш нейтральне і широке формулювання).

Першим поміж соціологів, хто зробив вдалу спробу здійснити розмежування соціології та інших суспільних наук, був французький соціолог Еміль Дюркгейм. Він вважав, що суспільне життя породжує особливу соціальну субстанцію, яку не можна звести ані до психічних, ані до природних (фізичних) явищ, і яка становить безпосередній предмет науки. Цю субстанцію він називав соціальними фактами (за аналогією з фізичними, біологічними, психологічними фактами, які відповідно вивчають фізика, біологія, психологія). Французький соціолог вимагав розрізняти індивідуальні факти, що не становлять предмета соціології, і власне соціальні факті. Останні характеризуються масовидністю, об’єктивністю, самостійним (стосовно людини) буттям і можливістю впливу на поведінку індивідів. Так, окремий злочин не цікавить соціолога, а злочинність як усталене явище соціального життя, відображене щорічною кримінальною статистикою, вже становить професійний інтерес для соціолога. Отже, суспільство для соціолога є сукупністю соціальних фактів, які він мусить досліджувати.

Не усі соціологи з власних світоглядних, теоретичних міркувань погоджувалися з подібним трактуванням предмета соціології. Німецький соціолог Макс Вебер вважав, що предметом соціології є соціальна поведінка людини, тобто різноманітні соціальні дії вкупі з мотивами, які спонукають індивідів до тієї чи іншої діяльності. Соціальне, з точки зору Вебера, включає також систему очікувань. Очікування – це певна вимога, яка звернена до людини, вона є складовою сценарію поведінки. Оскільки людина усвідомлює те, чого від неї очікують інші, виникає ефект очікування очікувань. Мотив поведінки таким чином стає не індивідуалістським, а соціальним. Сплетіння усталених очікувань становить суть соціального.

Ще один відомий німецький соціолог Георг Зіммель запропонував розглядати як предмет соціології так звані форми усуспільнення. Усуспільнення є шляхом входження людини у суспільство через налагодження певних взаємодій з іншими людьми, соціальними групами. Існують певні стандарти поведінки людини стосовно своїх одноплемінників у різних життєвих ситуаціях. Зміст цих акцій може змінюватися залежно від історичного часу, акторів та місця подій. Але форма є доволі стабільною, вона зберігається незмінною протягом тривалого часу. Наприклад, соціальними формами є конфлікт, мітинг, зрада, лекція, мода, жебрак (певна манера поведінки) тощо. Кількасот подібних форм складають щось на зразок кістяка соціального життя, дають йому визначеність та стабільність. Соціолог власне мусить зосередитися на аналізі цих форм та описах конкретно-історичного змісту соціальних взаємодій.