Специфічні методи

Тепер перейдемо до методичної бази, що є надбанням виключно соціології, і яка складає умовний другий поверх у конструкції методу соціології. Першим поміж соціологів, хто поставив за мету спеціально дослідити особливості соціологічного методу, його відокремленість від методів інших дисциплін, був Еміль Дюркгейм. Цьому питанню він навіть присвятив окрему монографічну працю “Метод соціології” (1895 р.), де аналізуються правила соціологічного методу (кожна глава присвячена певному правилу). Правила здебільшого мають характер попереджень, як не припуститися помилки, і кількох загальних настанов щодо способів доведення істини та інтерпретації предмета дослідження. Правила Дюркгейма спрямовані на те, щоб забезпечити об’єктивність позиції дослідника. Французький соціолог цілком доречно ставить питання про особливий статус соціології в суспільстві, бо, по-перше, її теми і висновки так чи інакше торкаються інтересів соціальних груп і можуть викликати упереджену, негативну реакцію, по-друге, соціологічний аналіз внаслідок занурення вчених у соціальне життя свідомо чи підсвідомо включає різні ідеологічні, класові або побутові стереотипи, які зводять пізнавальний процес на манівці. Отже, пізнавальний процес перебуває під небажаним тиском суспільства, вчений може збитися з правильного курсу на догоду позанауковим факторам. Враховуючи існуючі небезпеки, соціолог мусить навчитися зберігати об’єктивність, для чого треба сміливо відкидати власні уподобання, моральні й політичні настанови, які у нього сформовані ще з дитинства, різні побутові поняття та судження стосовно предмета, ставитися до об’єкта як до речі, що можна вивчати відсторонено, звільнившись від “пут суспільства”. Пізнавальний процес Дюркгейм розумів як хірургічну операцію, успіх якої залежить від стерилізації приміщення, рук лікаря та його інструментів. Але за часів Дюркгейма ще не існували більш конкретні алгоритми дослідної діяльності. Їх було розроблено пізніше, головним чином протягом першої половини ХХ ст. Сьогодні вони відомі як соціологічні методи і включають правила збирання, обробки, аналізу соціальної інформації (більш докладно див. у Главі 3). Власне, вони і становлять основну “зброю” сучасних соціологів і певним чином є предметом їх гордощів.

Нарешті, існує третій поверх у конструкції методу соціології, який “виростає” з перших двох. Його складають не загальні та універсальні методи, а конкретні методики та техніки проведення польових робіт. Вони є унікальними, бо кожного разу, отримавши нове завдання, або взявшись за нову тему, соціолог мусить сконструювати власні методики, наприклад, скласти програму дослідження, розробити так званий інструментарій – анкети, опитувальники, схеми інтерв’ю, бланки спостереження тощо. Наявність великої кількості оригінальних методик має і позитивну, і негативну сторони. З одного боку, соціологи створюють “гнучкі” інструменти для дослідження конкретних явищ соціального життя, мають відповідні успіхи у вивченні суспільства, з іншого, – велике розмаїття методик часто знижує цінність емпіричних результатів, які неможливо коректно порівняти з даними інших дослідників.