Розділ 1. Вступ до соціології

Глава 1. Загальна характеристика соціології як наукової

дисципліни

Перша глава дає стисле уявлення про соціологію як наукову дисципліну, розкриває її специфіку порівняно з іншими соціальними науками. Вона включає визначення об’єкта і предмета соціології, торкається її призначення, взаємодії з іншими соціальними дисциплінами, внутрішньої структури та особливостей пізнавального процесу (соціологічного дослідження). Отже, глава містить опис не суспільства як такого, а науки, яка покликана його вивчати, її методів. Але загальні знання стосовно дисципліни не є формальними і безплідними, вони допоможуть у наступному засвоїти позитивний матеріал про будову соціального, функціонування суспільства.

§1. Об’єкт соціології Суспільство як онтологічна передумова соціології

Наука про суспільство не могла виникнути раніше, ніж у людей сформувалося переконання в тому, що дійсно існує самостійна реальність (поряд з людиною), яка варта уваги і може бути об’єктом науки. Сучасного змісту слово “суспільство” набуло відносно нещодавно. За старих часів – в античну добу, протягом середньовіччя – не могла стати панівною сама думка, що усі люди становлять єдине суспільство, бо вони належать до одного біологічного виду, є громадянами з однаковим обсягом прав і зобов’язань, можуть взаємодіяти і вступати між собою у різні відносини. Навпаки, раб і його володар, пан і холоп, аристократ і плебей, козак і гречкосій усвідомлювали свою відокремленість, вважали, що “зліплені з різного тіста”, живуть у різних світах. Зворотна думка вряди-годи засвідчувала свою присутність у різноманітних повстаннях, але у цілому викликала у ті часи або сміх, або гнів та роздратування. Особливо завзято відстоювали свою начебто природну унікальність привілейовані прошарки, вони вважали власний аристократизм біологічним, спадковим явищем. Звідси і вислів – “блакитна кров”: нібито у представників вищих класів судини наповнені іншою рідиною, ніж у “безпородних” хлопів. “Блакитна кров” – метафора, яка відбивала уявлення тієї частини суспільства, що не бажали визнавати себе рівною переважній більшості населення. Були потрібні великі суспільні “потрясіння”, аби ця філософія змінилася. І такі зрушення настали. Капіталізм, ринкові стосунки поволі, але незворотно зробили різних людей учасниками товарно-грошових відносин, де важливо не “славне” походження, а наявність капіталу, грошей, де є ролі продавця та покупця, виробника і клієнта; отже, усі перетворилися на агентів універсальних суспільних відносин. А так звані буржуазно-демократичні революції проголосили людей від народження без винятку рівними, закріпили це у конституціях Нового часу. Першими це зробили американці у Декларації незалежності США (1776 р.), де урочисто проголошено: “Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними…”. Велика Французька Революція (1789–1794 рр.) відмінила поділ на суспільні стани, навіть було заборонено звертатися до людей з відповідними додатками, що вказували на походження або соціальне становище. До усіх відтепер треба було звертатися однаково – “громадянин”. Якщо раніше слово “суспільство” вживалося тільки у значенні “суспільство добірних”, “аристократичне суспільство” або “вищий світ” і не охоплювало людського загалу, то з початку ХІХ ст. вже стверджується сучасне тлумачення цього терміну.

Щоправда, універсальне трактування терміну “суспільство” ще не свідчить про наявність незалежної субстанції, про онтологічну сутність суспільства. Філософи слушно ставили питання: чи не є суспільство простою сумою людей, громадян, тобто узагальнюючою абстракцією, за якою більше нічого не стоїть? У разі позитивної відповіді на поставлене питання, треба було б визнати зайвим існування спеціальної дисципліни (поряд з науками про людину), присвячену суспільству. Але вже на початку ХІХ ст. переважала думка, що суспільство існує реально, тобто як окрема субстанція. Філософи писали про “народний дух”, “спільну волю”, “суспільні інтереси”, “націю”, тобто виділяли явища, які не зводяться до окремих індивідів. Значного поширення набуло уявлення про суспільство як окреме утворення, що нагадує біологічний організм. А останній, як відомо, характеризується цілісністю – окремі органи тіла не існують окремо, незалежно; організм має властивості й функції, що народжуються і реалізуються через взаємодію окремих частин. Подібні погляди на суспільство отримали назву соціального реалізму. Відповідно, вчені, які дотримуються цього погляду, визнавали наявність соціальної реальності, яку ще називали надорганічною матерією. Нарешті, практично усі визнавали значний (або вирішальний) вплив суспільства, людських спільнот на особистість. Поширювалася думка, що люди є такими, якими їх творить суспільство. Отже, аби змінити на краще долю громадян, необхідно перш за все поліпшити суспільство. Значний внесок у пропаганду цієї тези зробили так звані соціальні утопісти, які пропагували ідею соціального конструювання, радикального реформування існуючого суспільства. Суспільство тепер трактувалося уже як певна річ, яку можна не тільки спостерігати, але й розбудовувати за волею людини. Філософи з цього приводу робили критичні зауваження стосовно розвитку сучасної науки, яка витратила багато зусиль для відкриття законів механіки, фізики, хімії, але не спромоглася вивчити суспільство, від стану якого доля людини залежить набагато більше, ніж, наприклад, від планет сонячної системи. Наступним і закономірним кроком у цьому напрямку і було власне визнання необхідності створити спеціальну науку про суспільство. В ХІХ ст. виникає суспільна потреба або “запит” на нову науку, яка б досліджувала соціальні закони і образно кажучи грала роль факелу, яким освітлюються шляхи у майбутнє.

Таким чином, соціологія поступово формується як самостійна наука у той період, коли для цього сформувалися передумови, виникла потреба у новій дисципліні. Соціологія є проектом індустріальної доби, коли світ достатньо змінився для того, щоб відчути наявність суспільства. Одночасно потужні політичні, економічні, соціальні перетворення гостро поставили проблему пізнання сутності суспільства і закономірностей його розвитку.