§3. Методи добору респондентів, типи запитань і шкали виміру Типи вибірок

Перший метод полягає у випадковому відборі респондентів, цей тип вибірки зветься випадковою абоймовірноювибіркою. Формування вибірки, схожої на генеральну сукупність, підкоряється закону великих чисел і теорії ймовірності. Головний “фокус” полягає у тому, щоб відбирати одиниці спостереження так, аби кожна одиниця мала рівну вірогідність з усіма іншими потрапити у вибірку. Моделлю такої вибірки є барабан “спортлото” або інший подібний прилад для чесного розіграшу призів. З барабану, який весь час обертається, людина із зав’язаними очима дістає абсолютно однакові кулі. Тобто, відбір треба організувати так, щоб не було жодної системи, продиктованої суб’єктивним фактором, будь-якої системної похибки. Іноді вважають, що цей метод можна реалізувати так: стояти на людній вулиці великого міста і звертатися до кожного перехожого, спеціально не відбираючи респондентів. Ні, це не буде реалізацією випадкового методу, такий відбір соціологи називаютьстихійною вибіркою, яка не гарантує точних результатів. Похибка полягає в тому, що не усім одиницям генеральної сукупності метод гарантує однакову вірогідність потрапити до вибірки. Наприклад, великі групи людей будуть мати дуже низьку вірогідність через режим робочого дня, розташування свого житла і т. ін.

У разі, якщо метод реалізується коректно, то разом з нарощуванням обсягу вибірки її соціальні характеристики починають наближатися впритул до ознак генеральної сукупності, отже, відповідно зростає точність і достовірність опитування. Тобто, до вибіркової сукупності потрапляють люди різного віку, соціального статусу, релігійної та етнічної належності, освітнього рівня, і що є найбільш важливим – саме у тих пропорціях, як і у генеральній сукупності. Величезна перевага методу полягає у тому, що для його реалізації зовсім не потрібно досконало знати характеристики генеральної сукупності, бо тотожність двох спільнот (великої і малої) відтворюється так би мовити автоматично. Якщо ми будемо проводити випадковий відбір респондентів та їх опитувати, точність результатів спочатку буде щільно пов’язана з обсягом вибірки, але настає ситуація, коли подальше нарощування вибірки не виправдане. Ця залежність може бути проілюстрована даними таблиці 2, що складена на основі практичної діяльності Інституту Геллапа (усесвітньо відома установа, яку заснував дослідник). Таким чином, фактично 1500 респондентів є тією “золотою серединою”, яка забезпечує певну точність і не штовхає організацію, яка проводить або замовляє дослідження, на безглузді витрати.

Таблиця 2

Обсяг вибірки і процент неточності

Кількість інтерв’ю	Розмір неточності (у %)*
4000	+2
1500	+3
1000	+4
750	+4
600	+5
400	+6
200	+8
100	+11

*Під розміром неточності розуміється можливе відхилення від числового показника за умови, що паралельно здійснено опитування усієї генеральної сукупності.

Але як на практиці реалізується випадковий метод? Треба зазначити, що його застосування не є простою процедурою. Одним з варіантів є відбір за кроком. Для його здійснення попередньо потрібно скласти списки респондентів, або скористатися вже готовими реєстрами. На практиці використовуються, наприклад, списки виборців. При наявності впорядкованого за якоюсь системою списку (наприклад, за абеткою) соціолог визначає розмір кроку (залежить від бажаного обсягу вибірки) і позицію, з якої почнеться відлік. Далі, наприклад, у вибіркову сукупність потрапляє кожен десятий, двадцятий або сотий зі списку. Але на цьому, звичайно, проблеми не вичерпуються, бо це – віртуальна вибірка. Кожну особу тепер треба розшукати, умовити дати інтерв’ю, опитати…

Другий тип – спрямована або квотна вибірка. Вона методично є повною протилежністю попереднього типу, хоча поставлено ту ж мету – відтворити у малій (вибірковій) сукупності параметри генеральної сукупності. Обов’язковою умовою реалізації цього методу є наявність інформації стосовно генеральної сукупності. Важливо знати поділ генеральної сукупності на певні соціальні групи (стратифікацію). У практиці організації загальнонаціональних опитувань враховуються наступні напрямки стратифікації: 1) поділ населення за територіальною ознакою, 2) статева структура (жінки, чоловіки), 3) вікова структура, 4) за рівнем освіти. Іноді використовуються інші критерії відбору – етнічний, професійний, політичний, мовний, релігійний тощо. Критерії можуть залежати від характеру дослідження, його предмета. Розмір соціальної групи та її частка у генеральній сукупності визначає квоту певної категорії респондентів у структурі вибіркової сукупності. Наприклад, населення Криму становить близько 5% усього населення України. Якщо ми плануємо загальнонаціональну вибірку, то квота респондентів, яких треба опитати у цьому регіоні, складає теж 5% вибіркової сукупності. Припустимо, ми визначали обсяг загальнонаціональної вибірки у 2000 одиниць спостереження, тоді в Криму треба взяти інтерв’ю у 100 осіб. Оскільки на практиці застосовується не один критерій, а система соціальних показників, соціологи використовують табличний (матричний) метод представлення вибіркової сукупності. У табл. 3 наводиться макет таблиці для розподілу, припустимо, 100 одиниць кримчан за трьома критеріями: стать, вік, освіта. Заповнення клітин залежить від процентних співвідношень відповідних груп у структурі генеральної сукупності. Ці дані можна, наприклад, отримати від статистичних управлінь за результатами останнього перепису населення. Але не треба себе тішити, що “статистика знає усе”. Це не відповідає дійсності. Сьогодні доволі важко встановити реальний розподіл населення за критерієм зайнятості, професіями, майновим становищем. Отже, на практиці треба використовувати ті ознаки, які, по-перше, “твердо знає статистика”, по-друге, за якими можна реально відібрати респондентів для опитування.

Якщо генеральна сукупність вдало стратифікована і за квотами складено вибіркову сукупність, то подальші дії соціологів є такими. Кожен інтерв’юер отримує конкретне завдання (у формі, наприклад, такої ж таблиці), отже, загальна вибірка поділяється на кілька частин залежно від кількості інтерв’юерів, але таким чином, щоб у сумі знову відтворювалася квотна вибірка, тотожна генеральній сукупності. Тепер інтерв’юер вдається до пошуку респондентів, що мають ознаки, які відповідають завданню. Кожна клітина таблиці і є фактично завданням інтерв’юеру на опитування. На практиці соціологи вдаються до різних модифікацій викладених вище методів, а також комбінують їх, використовують послідовно у так званих багатоступеневихвідборах респондентів.

Таблиця 3