§2. Історія становлення ксд і методи збирання даних

Історія КСД має два етапи: “донауковий” і “науковий”. З 20-х рр. ХІХ ст. до 30-х рр. ХХ ст. вчені, аматори, редакції газет робили різноманітні підрахунки, опитування, використовували статистичні дані з широкого кола питань, які хвилювали суспільство. У Європі об’єктом перших КСД стають соціально-негативні латентні процеси: злочинність, проституція, бідність, самогубства, алкоголізм тощо. У США від початку уся увага була зосереджена наелекторальних дослідженнях, тобто попередніх підрахунках шансів кандидатів на пости президента та губернаторів штатів. У Європі роботи з так званої “моральної статистики” на початку здійснювали переважно французькі вчені – А. Кетлє, А. Геррі, Паран-Дюшатле. Типовим для цього жанру, але по суті новаторським для Росії, було дослідження В. Міхневича, видане у 1886 р. під назвою “Язвы Петербурга: Опыт историко-статистического исследования нравственности столичного населения». Автор звернувся до поліцейської статистики, проаналізував статистику поліцейських арештів за рік, списки так званих “неблагонадійних осіб”. Статистичні дані розкривали невтішну картину поліцейських репресій у столиці імперії. З’ясувалося, що у Парижі один арешт припадає в середньому на 54 мешканця, а в Петербурзі – на 5 (“мешканців” поліцейських “темних” в столиці Росії пересічно за рік було 129 тис. осіб, а населення всього міста складало близько 524 тис. осіб). Такі підрахунки справляли неабияке враження на сучасників, бо робили висновки обґрунтованими, переконливими, наочними.

Статистичний метод

Першим науковим методом КСД був статистичний метод. Дослідники вивчали дані різних офіційних статистик – соціальної, судової, поліцейської, санітарної, аналізували показники народжуваності й смертності населення тощо. До уваги бралися офіційні звіти, дані, що містилися у різних службових документах, доповідях чиновників. У ХІХ ст. європейські держави швидко “бюрократизувалися”: збільшувалася кількість державного апарату, від чиновників вимагався “правильний обіг документів”, їх збереження у архівах, складання щорічних звітів за видами діяльності та звітування перед центральними державними органами з різних питань суспільного життя. Столичні міністерства та відомства періодично узагальнювали звіти й оприлюднювали статистичні дані. Така практика поширювалася на різні галузі економіки та соціальної сфери і ставала обов’язковим елементом функціонування міністерств та відомств. Дані статистики хоча й не завжди вичерпно відображали ситуацію в тій чи іншій галузі, але були важливими об’єктивними свідоцтвами щодо соціальних процесів. Таким чином, первісно метод КСД історично був зобов’язаний розвитку державного життя. Роль вченого зводилася до впорядкування статистичних даних, вторинного аналізу та теоретичного осмислення цифр. Дані статистик використовувалися двома шляхами: або аналіз емпіричних даних дозволяв вченому “натрапити” на ту чи іншу закономірність суспільного життя (наприклад: жінки пересічно живуть довше, ніж чоловіки), або за допомогою статистики перевірялась цінність певної гіпотези, соціальної теорії.

Статистичний метод залишається чинним і для сучасних соціологів. У практиці діяльності правоохоронних органів використовується дані кримінальної статистики. На початку вона зводилася до судової статистики. Перший загальнонаціональний звіт судової статистики був оприлюднений у Франції ще 1827 р. Він містив узагальнені дані судових рішень з кримінальних процесів за 1826 р. В Україні сьогодні завдання ведення судової статистики покладено на Міністерство юстиції, де існує спеціальний відділ судової статистики. У ХХ ст. у різних країнах починає оприлюднюватися власне поліцейська статистика, яка більш повно відображає криміногенну ситуацію в країні. В Україні ця статистична звітність ведеться Міністерством внутрішніх справ (Головне інформаційне бюро). Цей підрозділ МВС України узагальнює і обробляє інформацію, яка надходить з обласних управлінь і відповідних інформаційних бюро. Кримінальна статистика починається з так званого первинного статистичного спостереження. Вона ведеться органами дізнання й попереднього слідства шляхом заповнення різних карток. Провідна роль тут належить статистичним карткам за формами №1 і №2, які відповідно складаються на виявлений злочин і на особу, що скоїла злочин. Злочин вважається зареєстрованим, якщо зміст картки занесено до обліку інформаційного бюро та включено до статистичної звітності. З соціологічної точки зору виключно важливими є різні соціальні показники, що містяться у первинних картках, наприклад, стать і вік, професія і соціальне становище, громадянство і етнічна належність тощо. Вони роблять можливим соціологічний аналіз даних кримінальної статистики. Цікавим є те, що перші статистичні листки відразу після революції впроваджувалися за ініціативою соціологів. Ще у 1919 р. відомий представник так званої соціологічної школи у науці кримінального права М.Н. Гернет запропонував, як він сам згадував форму досконалого з тогочасного наукового погляду “статистичного листка”, що складався з різноманітних запитань, на які треба було відповісти тим, хто займався кримінальними справами. Але він виявився занадто складним для заповнення рядовими працівниками правоохоронних органів. 1922 р. його було скорочено до 40 запитань, що також перевершувало реальні можливості системи, а потім листок “ужався” до 17 пунктів. Сьогодні існуючі форми статистичних карток є далекими від досконалості, їх зміст із соціологічного боку не відповідає соціальним змінам, які відбулися в країні останніми роками. Але треба пам’ятати і уроки минулого: далеко не усі бажання вчених, аналітиків може задовольнити існуюча правоохоронна система, враховуючи освітній рівень і готовність практичних працівників до первинної облікової роботи за алгоритмами соціологів.