§5. Інтерпретація, аналіз, висновки

Інформація, яка відображена числами або міститься у текстах, може перетворитися на нову теорію, доповнити опис соціального явища, поглибити наші знання стосовно соціальних процесів. Але усе це зумовлено творчими здібностями соціолога. Останній етап КСД є процесом інтерпретацій, аналізу різнобічної інформації. Кількісні дані, різноманітні числа, як і текстова інформація, стають основою висновків, нових припущень або відповідей на проблемні питання, які ставилися на початку дослідження. Але в осмислені емпіричних даних завжди залишається елемент відносності й довільності. Добре, якщо є база для порівняння та інтерпретації. Важливо мати результати аналогічних КСД в інших регіонах, країнах або користуватися даними робіт, які виконані раніше, щоб правильно оцінити нову інформацію. В соціології високо цінуються повторні (моніторингові) і довготривалі (лонгетюдні) експерименти. Їх результатом є динамічні ряди даних, які характеризують розгортання певних соціальних процесів, етапи розвитку особистості тощо. Числа в цих рядах стають промовистими, бо вони сполучаються з іншими, утворюють певну систему.

Прикладом моніторингу може слугувати спостереження вчених НУВС за наркотичною ситуацією у молодіжному середовищі м. Харкова. Починаючи з 1995 р., регулярно, через рік, проводиться анкетування учнівської молоді у школах, коледжах, університетах міста. Початок спостереження співпав з початком інтенсивної наркотизації: у молодіжному середовищі швидко розповсюджувалися так звані “легкі” наркотики, препарати коноплі. Об’єкт моніторингу було визначено як “учнівська молодь від 14 до 24 років”. Вибірка будувалася за наступною схемою: уся сукупність респондентів поділялася на чотири групи відповідно до статистичних даних: 1) школярі старших класів, 2) учні ПТУ, 3) студенти технікумів (коледжей), 4) студенти вищих навчальних закладів. Відбір респондентів у кожній з названих страт будувався з певними відмінностями. Найбільшу групу кожного разу становлять учні шкіл – близько 60%. За шаговим методом (випадковий добір) добиралися спочатку школи, потім вже “у середині” кожної школи визначався один старший клас. В класі відбувалося суцільне опитування методом групового анкетування із самозаповненням опитувальників, які містили виключно закриті запитання. Анкети по завершенню роботи не переглядалися окремо, а збиралися купою, отже, на очах респондентів знеособлювалися. Це сприяло встановленню довірливих відносин і підвищувало шанс отримати правдиву інформацію.

Одним з основних показників, який вимірюється під час кожного опитування, є “проба нелегального наркотику”. 1995 р. дослідження зафіксувало 22% молодих людей, які мали принаймні 1 пробу тієї чи іншої наркотичної речовини (наразі під цим терміном розуміється увесь спектр заборонених адиктивних речовин, токсичні й психотропні препарати). 1997 р. ця частка збільшилася на 11,6% і склала 33,6%; 1999 р. вона досягла 48,8%. Цікаво, що дослідження 2001 р. вже не зафіксувало значного збільшення показника. Але збільшилася частка тих, хто має неодноразові проби, збільшився й спектр наркотичних речовин у незаконному обігу й відповідно проби цих речовин. Отже, як інтерпретувати отримані дані? 1995 р. “стартовий” показник у 22% нам не здавався малим, хоча формально це трохи більше 1/5 від усієї учнівської молоді. Організатори опитування ще пам’ятали ті часи, коли нелегальні наркотики зовсім не були поширені у молодіжних компаніях, школах і дворах міста. Але з іншого боку, у ті часи жодних масових соціологічних опитувань з цієї тематики не проводилось, отже, дійсний показник поширення наркотиків був не відомий. Через шість років “стартовий” показник вже виглядав як доволі скромний і невеликий. Головний висновок полягав у тому, що поширення нелегальних наркотиків набуло епідемічного характеру. Хоча основна маса молоді з фактами адиктивної поведінки експериментувала з “легкими” наркотиками, можна було передбачити поширення захворювань на наркоманію, бо існує відомий ланцюг: “легальні наркотики (тютюн, алкоголь) – “легкі наркотики” (марихуана) – “важкі наркотики” (ін’єкційна наркоманія). Медична статистика підтвердила це припущення.

Метод масового опитування добре “спрацьовує” щодо “звичайної” молоді. Щодо справжніх наркоманів, то він не є ефективним: по-перше, генеральна сукупність не визначена (ніхто навіть не знає числа наркоманів у країні), по-друге, наркомани відносяться до категорії “важко досяжних” респондентів, на практиці знайти і опитати велику їх кількість – складне завдання, по-третє, немає ніяких гарантій, що за умов масового опитування відповіді будуть більш-менш правдивими. Саме тут у нагоді стають якісні методи: індивідуальні слабкоструктуровані біографічні інтерв’ю й фокус-групи. В них беруть участь лише ті, хто свідомо погодився на діалог і має намір відверто обговорювати проблеми наркоманів і подробиці власного життя. Застосування якісних методів паралельно з організацією моніторингів дозволило уявити важливі закономірності індивідуального занурення у споживання наркотиків, тобто прослідкувати кар’єру наркомана. Зокрема, було виділено так звані “точки біфуркації” – переломні моменти біографії, які визначають подальший шлях особи. “Біфуркація” – математичний термін, він означає стан неврівноваженості у динамічних процесах, свого роду перехрестя, коли навіть слабкі сили здатні визначити вибір вектора розвитку. У соціальному житті, у біографіях людей також є подібні “точки зламу”. Роль слабких сил тут відіграють різні випадковості, які можуть фатально вплинути на долю людини. Особливе значення у цьому контексті має “перша проба” легкого наркотику, а потім і “важкого”. Подальший розвиток подій має вже ознаки перебігу медичного захворювання.