§3. Головні напрямки розвитку соціології XX ст. Загальна характеристика

Сучасна соціологія значно відрізняється тим, що, по-перше, сформувалася потужна галузь емпіричної, у тому числі й прикладної соціології, яка займається конкретними соціологічними дослідженнями; по-друге, соціологія “розпалася” на багато десятків окремих напрямків, кожен з них вивчає якесь особливе явище або сторону суспільного життя (галузеві соціології), по-третє, розроблені нові теорії загальносоціологічного рівня.

Для широкого загалу соціологія стає відомою і навіть популярною завдяки емпіричним дослідженням, дані яких часто висвітлюються засобами масової інформації. Наукова база для емпіричної соціології сформувалася у 20 – 30 рр. XX ст., хоча окремі спроби застосування методу опитування й інших методів вивчення громадської думки родилися й раніше. Після Першої світової війни Європа втрачає лідерство в розвитку соціології, яке перехоплюють університети США. Саме тут відпрацьовується методика та техніка емпіричної соціології. Вважається, що першою академічною науковою працею, яка базувалася на методах емпіричної соціології, була книга американців Вільяма Томаса і Флоріана Знанецького (1882–1958) “Польський селянин у Європі та Америці” (1918–1920 рр.). Автори застосували метод, який надалі отримав назву аналізу документів. Вони використали листи польських емігрантів як емпіричну базу для дослідження проблеми адаптації мігрантів у новому соціальному середовищі. Але найбільш популярним стає метод опитування. Спочатку опитування проводилися в межах кампаній по вибору президентів, надалі їх тематика стає дуже широкою. Поява ЕОМ після другої світової війни удосконалює технологію обробки результатів, робить можливим широке використання математичного апарату, різко скорочує термін проведення досліджень. У розвинутих країнах сотні фірм, центрів, інститутів спеціалізуються на конкретно-соціологічних дослідженнях. Щоправда, є соціологи (теоретики), які скептично сприймають бурхливий розвиток емпіричної соціології. Вони вказують на низький теоретичний рівень опитувань, відрив емпірики від фундаментальної науки; зазнає постійної критики і захоплення математикою зі сліпою вірою в магію формул і чисел, що робить висновки формальними і поверховими; серйозну проблему становить і те, що дані різних конкретних досліджень погано узгоджуються і не можуть бути порівняні між собою, а це знижує їх ефективність. Так чи інакше, але суспільство потребує різноманітної соціологічної інформації, і це призвело до справжнього буму соціологічних видань. За підрахунками наукознавців наприкінці ХХ ст. кожного року у світі виходило друком близько 100.000 статей і 5.000 книг із соціології.

У XX ст. соціологія розгалужується, вона ділиться на галузі, соціологи спеціалізуються у тих чи інших сферах. Великої популярності набули такі напрямки, як соціологія праці, соціологія сім’ї, соціологія організацій, соціологія права, соціологія міста тощо. Розробляються теорії середнього рівня, наприклад, теорія соціальних ролей, теорія стратифікації та ін. Але не згасає інтерес і до теорій загальносоціологічного рівня. Останні вже діляться на макросоціологічні (функціоналізм, теорія конфліктів) та мікросоціологічні (символічний інтеракціонізм, теорія обміну). Макросоціологічні теорії будуються так, що на першому плані завжди перебуває суспільство в цілому, його структури, інститути, тоді як мікро соціологічні теорії – виходять з первинності людини і взаємодій (інтеракції) на міжіндивідуальному рівні.