Головні напрямки соціології XIX ст.

Найбільш популярні течії ХІХ ст. були просякнуті натуралізмом (від лат. natura – природа) і взагалі тяжіли до природничих дисциплін. Тут вирішальним фактором була позиція Конта і Спенсера, що розглядали суспільство як частину природи, результат природної еволюції, близьким за побудовою до біологічного організму, а соціологію – як дисципліну, споріднену з фізикою, біологією. Порівняно з умоглядною філософією це був крок уперед, спроба оперти соціологію на дійсно науковий ґрунт.

Географічна школа. Спиралася на ідеї Ш. Монтеск’є (1689–1755), який пояснював політичні, соціальні явища географічними умовами: кліматом, характером місцевості, родючістю ґрунту, розташуванням країни та її розміром. Наприклад, Монтеск’є стверджував, що демократія може існувати лише у невеликих країнах, а великі за розміром держа­ви приречені бути недемократичними імперіями.

Расово-антропологічний напрямок. Базувався на дійсному факті поділу людей за расовими та етнічними ознаками. Основоположник – француз Жозеф Артюр де Гобіно (1816–1882), автор чотиритомної праці “Нариси нерівності людських рас”. Він вважав білу расу провідною, якій належить монополія на розум і яка здатна організувати цивілізоване життя. Адепти цього напрямку висловлювали побоювання, що змішування рас призведе до занепаду Європи. О. Аммон (Німеччина) та Ж. Ляпуж (Франція) намагалися виділити найбільш досконалу і розумну частину населення, використовуючи “головний показник” – співвідношення поперечного і повздовжнього розмірів проекції голови на горизонтальну площину. Ці та деякі інші ідеї (наприклад, виключність, фізичні й психічні переваги північноєвропейської або так званої нордичної раси) у XX ст. використали німецькі націонал-соціалісти. Сьогодні суттєвого впливу в науці цей напрямок не справляє.

Соціальний дарвінізм. Основоположником вважається Г. Спенсер, використовуються ідеї Ч. Дарвіна та Т. Мальтуса. Соціальний розвиток ототожнюється з біологічною еволюцією; декларується принцип природного відбору, а соціальний прогрес розглядається як довічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід. Цивілізоване суспільство породжує нові форми боротьби і відбору: економічну конкуренцію, класову боротьбу, протистояння етносів, націй, держав.

Організмічна (органічна) школа. Охоплює прибічників погляду на суспільство як живий організм, проводяться паралелі поміж органами тіла і соціальними інституціями. Існувала у двох варіантах: (1) прямого ототожнення суспільства і організму, органів тіла і соціальних інститутів, людських мас і тканин, людей і клітин і т.п., що, навіть сучасникам здавалося невиправданою вульгаризацією; (2) умовних аналогій з чітким розумінням тих меж, де порівняння вже не можливе. Цей підхід, біля витоків якого стояли О. Конт і Г. Спенсер, у XX ст. трансформувався у структурний функціоналізм.

Психологічний напрямок. Наприкінці XIX – на початку XX ст. низка вчених у США (Л. Уорд, Ф. Гідденс, У. Мак-Дугалл) і Європі (З. Фрейд, Г. Лєбон, Г. Тардт) намагалась пояснювати соціальні явища психологічними чинниками. До уваги бралися інстинкти, прагнення, імпульси, що належать до підсвідомості людини і передаються генетичним шляхом; досліджувався феномен групової свідомості (“психологія народів”, “психологія натовпу”), ефект наслідування (моди) як ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства. Для цього напрямку було властиве перебільшення ролі ірраціональних факторів у структурі особистості та їх впливу на історію, колективну поведінку людей.

З сучасних позицій досить чітко видно недоліки вказаних напрямків: редукціонізм, тобто пояснення складних процесів одним довільно вихопленим фактором та ігнорування багатьох інших; натуралізм, який спрощував соціальне, відволікав вчених від пошуку власне соціальних чинників і факторів та перебільшував фізичні впливи на суспільство. Висновки, отримані результати не підкріплювалися у повному обсязі фактами, статистикою, були часто-густо відірвані від життя і таким чином залишалися доволі умоглядними. Як з’ясувалося пізніше, “сирі” теорії залюбки підхоплювали різні політичні авантюристи (фашисти, націонал-соціалісти) і використовували науку в антигуманних злочинних цілях. Але завдяки розмаїттю шкіл і напрямків горизонти соціології різко розширилися, поволі формувався власний категоріальний апарат, були висунуті сміливі гіпотези та поставлені актуальні дослідницькі проблеми.