Герберт Спенсер (1820–1903) Фото 2. Г. Спенсер

До засновників соціології можна віднести і видатного англійського вченого Г. Спенсера, якому належить концепція природної соціальної еволюції і який був засновником школи соціального дарвінізму. Але цікаво те, що Спенсер опублікував свої висновки на 7 років раніше, ніж Дарвін видав відому працю “Походження видів”. Спенсер розглядав еволюцію як основний закон всесвіту, і вважав, що вона розгортається у трьох основних формах: фізична (космічна) еволюція, біологічна еволюція (дослідив Дарвін), нарешті, соціальна еволюція, яка і є предметом соціології. Біологічна еволюція створила сучасну людину, а надалі відбувається вже надорганічна або соціальна еволюція. Еволюція (на відміну від революції) – це неквапний, але невпинний поступ, закономірний розвиток, який у цілому не залежить від суб‘єктивних факторів (бажання чи не бажання людей), тобто є виключно об’єктивним процесом. Спенсер робить припущення, яке в цілому підтверджується даними історії, археології: суспільство, як і належить за законами еволюції, безперервно розвивається від нижчих до вищих форм, від простого стану до складного організму. Це і становить основний еволюційний закон суспільства. Соціальна еволюція має не штучний, а природний характер, бо еволюція є вищим законом буття всесвіту, людини та суспільства. Одночасно англійський вчений не вважав за потрібне розмірковувати над тим, хто встановив цей вищий закон: або Господь Бог, або сліпі природні сили… Спенсер у цьому питанні дотримувався лінії Конта: наука може ставити лише ті питання, на які можна в принципі знайти відповідь, і не повинна займатися філософськими спекуляціями та бездоказовими гіпотезами.

Англійський соціолог сформулював провідні принципи суспільного життя – закони соціальної диференціації та соціальної інтеграції. Кожному етапу соціальної еволюції відповідає певний рівень диференціації суспільства (розподіл праці, інститути суспільства, різні структури й соціальні групи) та спосіб інтеграції частин у ціле. Він розрізняв прості та складні суспільства. Первісне суспільство під цим кутом зору названо простим, оскільки у ньому ще не було поділу праці, галузей виробництва, майнової неоднорідності тощо. Згодом з’являються класові й професійні групи, спеціалізовані інститути, галузі народного господарства, фабрики, біржі, банки, навчальні заклади, церкви, багато інших елементів, що виконують певні функції й не можуть заміняти одне одного. Поступ суспільства є процесом одночасно і диференціації, і інтеграції елементів у соціальні системи (організми), завдяки чому суспільство найкраще пристосовується (адаптується) до довкілля. Г. Спенсер уподібнював суспільство біологічному організму. Якщо тіло людини складається з органів, то суспільство – із соціальних груп та інститутів. Кожна частина “суспільного тіла” виконує ту чи іншу важливу функцію, задовольняє потреби суміжних органів тощо. У суспільстві мусить підтримуватися соціальний баланс між його частинами – це запорука рівноваги та стабільності. Г. Спенсер фактично був родоначальників функціоналізму, який став провідним методом і соціологічною теорією ХХ ст. Навіть у таких відразливих соціальних феноменах, як канібалізм, війни, злочинність вчений прагнув знайти те, що їх історично пояснює, тобто виправдовує з точки зору подальшої еволюції суспільства.

Згідно з теорією природної соціальної еволюції не можна різко і довільно змінювати траєкторію розвитку, намагатися чинити насильство над історією. Англійський соціолог був рішучим супротивником радикальних реформ і тим більше революцій, бо вони порушують природний розвиток і зрештою шкодять прогресу. Г. Спенсер активно полемізував із соціалістами і вважав їх гасла шкідливими для поступу. Він відстоював індивідуалізм та особисту свободу. Суспільство є не метою, а засобом для існування індивідів. Він був палким прихильником вільної конкуренції поміж людьми, яка, на його думку, є дійсною пружиною суспільного розвитку. Соціальні реформи, програми підтримки бідних, слабких або злочинних елементів він вважав шкідливими, бо заходи, які порушують конкуренцію як просування у боротьбі найбільш талановитих та сильних людей, не пришвидшують, а навпаки – гальмують поступ. З еволюційних позицій бажано, аби алкоголіки, злочинці, люди, не здатні до конкуренції, не мали умов множитися, давати потомство. Спенсер щиро вважав, що у цьому зацікавлене саме суспільство. Перспективу сучасного суспільства він вбачав у переході від так званого мілітарного (військового) до промислового (індустріального) суспільства. Військове суспільство (яскравим прикладом була старогрецька Спарта) є жорстко централізованою системою, де немає місця для вільнодумства, а цінується релігійність і згуртованість. Провідною кастою такого суспільства є військові. Промислове суспільство базується на протилежних принципах: децентралізація, самоврядування, ринковий тип регуляції відносин між людьми, плюралізм думок і вірувань. Лідерами цієї системи є цивільні особи, бізнесмени, менеджери, вчені.

Багато років Спенсер присвятив “Описовій соціології” – п’ятнадцятитомній праці, – яка побачила світ уже після смерті автора завдяки його помічникам. Ця праця – унікальна спроба дати практичний опис усім типам суспільства, класифікувати історичні, етнографічні, соціологічні дані. Його метод полягав у тому, щоб зібрати дані стосовно геть усіх народів та країн світу. Він намагався дослідити три субстанції: неорганічну (геологія, клімат, топографія), органічну (світ рослин і тварин) та надорганічну (соціальні системи і всебічні дані про суспільства). Це був циклопічний за масштабом проект, який відповідав духу позитивізму – збирати і досліджувати реальні факти, а загальні висновки робити тоді, коли емпірично досліджено усі форми та прояви соціального. Щоправда, його описи мають багато неточностей, бо Спенсер збирав дані усіма можливими засобами, наприклад, вдаючись до послуг мандрівників, купців, колоніальних службовців, розповіді яких не завжди відповідали дійсності.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вчення Спенсера стає загальновідомим, практично усі соціологи того часу, хоча й відносилися до різних шкіл та напрямків, але керувалися ідеями еволюціонізму. Згодом з’являються нові генерації соціологів та модерні теорії, і ім’я Спенсера призабувається, на його роботи майже ніхто не посилається як на авторитетні джерела. Але саме завдяки йому соціологія зробила свого часу величезний крок у розвитку та завоюванні визнання і популярності в суспільстві.