Фото 16. І. Франко

Україну ХІХ ст. було поділено між двома імперіями, але кожна частина мала своїх просвітителів, “будителів”, науковців, які робили спільну національну справу. І. Я. Франка (1846–1916) ми звикли сприймати як письменника, але за освітою він був філософом, його перу належать праці соціально-філософського, соціологічного і політичного змісту. Отже, Франко закінчив філософський факультет Львівського університету, отримав ступінь доктора філософії у Віденському університеті. Наукова рада Харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності. Основними працями, які відображали суспільно-політичні погляди письменника і мислителя, були: “Про соціалізм”, “Наука та її становище щодо працюючих класів”, “Мислі о еволюції в історії людськості”, “Що таке поступ?”, “Про працю”. Хоча він і був прибічником соціалізму, але полемізував з Марксом, бо справедливо вбачав у його теорії наступ на свободу, права людини, тоталітарні тенденції. Цікаво, що поряд із загальними теоретичними проблемами український мислитель торкався і галузевої тематики, емпіричної соціології. Так, він вивчав проблему еміграції селян до Північної Америки, Бразилії, Румунії, Угорщини, досліджуючи основні її причини: подрібнення земельних наділів і загальну бідність селян. Навколо І. Франка гуртувалися інші молоді дослідники українського суспільства, такі як Михайло Павлик, Осип Маковей та ін.

Фото 17. Б. Кістяківський

Б.О. Кістяківський (1868–1920) досліджував проблеми на зламі філософії, соціології та права і належав до плеяди вчених, які працювали в руслі європейській традиції. Він багато працював у Німеччині та Франції, особисто спілкувався з видатними європейськими філософами та соціологами – Віндельбандом, Ріккертом, Зіммелем, Вебером, робив переклади їх праць. Йому не судилося завершити університетську освіту ані у Києві, ані у Харкові, бо його виключали з традиційним для того часу формулюванням – “за неблагодійність”, і, навіть, одного разу арештували. Але Кістяківський з успіхом захистив докторську дисертацію з філософії у Страсбурзі, текст якої німецькою мовою було видано в Берліні окремою книгою (1899). 1916 р. видав книгу “Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук і загальної теорії права”. На основі цієї праці захистив у Харківському університеті магістерську дисертацію (1917), яка дала йому ступінь доктора права. Українську революцію Кістяківський зустрів у Київському університеті на посаді завідувача кафедри державного права. Відомо, що за гетьманату П. Скоропадського він брав активну участь у заснуванні Української академії наук. Його творчим доробком була теорія пізнання, яка, на думку автора, мусила б перетворити соціологію на точну науку. Він розвинув соціологічний підхід до права. Український вчений вважав, що теорію права треба поєднати з дослідженням соціальних відносин, соціальних конфліктів та інтересів.

Фото 18. М. Грушевський

Біля витоків академічної української соціології стояв і М.С. Грушевський (1866–1934) – видатний історик, соціолог, політик. Він зумів побачити в соціології стратегічну перспективу для молодої нації, доклав багато зусиль до того, щоб започаткувати соціологічні дослідження з української тематики. Великий вплив на нього мала творчість Дюркгейма, праці якого він вивчав у 90-х роках у Парижі. Грушевський з ентузіазмом сприйняв метод французького соціолога (“Правила соціологічного методу”), і сам себе вважав істориком-соціологом. Під цим впливом він переробляє і видає перший том “Історії України-Русі”. 1919 р. в еміграції у Відні започатковує першу українську соціологічну фундацію – Український соціологічний інститут, залучивши до його діяльності відомих українських діячів. Грушевський окреслив широке коло завдань, які має розв’язувати ця установа. За його думкою, інститут мав бути містком поміж європейською і українською наукою. На базі лекцій, які він читав у інституті, Грушевський видає курс генетичної соціології (1921). Окремим розділом цієї праці були “Українські переживання”. Тут видатний історик-соціолог практично застосовує генетичний метод для реконструкції походження суспільства на українському етнографічному матеріалі. Українці назавжди мусять бути вдячними Грушевському за те, що він науково довів самобутність, автентичність українського народу, відповів на питання, яке сам і сформулював у заголовку відомої праці: “Хто такі українці і чого вони хочуть?” 1924 р. видатний вчений повертається на Батьківщину, куди він мріяв перенести й інститут. Але тогочасна київська влада відкинула прохання про заснування української соціологічної установи; головним супротивником цієї ідеї був Інститут марксизму. Українська соціологія розділила долю соціології в СРСР. Щоправда, за кордоном (з 1924 р. у Празі) до кінця другої світової війни існував Український соціологічний інститут, у якому представники української діаспори проводили свої дослідження, видавали праці.