Фото 14. М. Костомаров

Наступний етап вже було пов’язано з виникненням Київського університету (1834). Центр українського духовного життя поступово переміщується до Києва, де ще зберігалася духовна аура славнозвісних часів української історії. Тут протягом 1845–1846 рр. діяла таємна організація “Братство св. Кирила й Мефодія”, яка об’єднувала українських інтелектуалів, що стояли на позиціях національного відродження у рамках слов’янофільства і розробляли утопічний проект об’єднання усіх слов’ян в одну федеративну державу, де “не буде пана та холопа”. До братчиків належали історик Микола Костомаров, учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, поет Тарас Шевченко, письменник і викладач гімназії Пантелеймон Куліш. Микола Іванович Костомаров (1817–1885) зробив великий внесок як історик у з’ясування витоків української нації та етапів історії України. Як член братства він розробив його програму у формі історичного нарису від створення Богом світу до сучасного становища України та її можливого політичного відродження. Цей документ під назвою “Книга буття українського народу” (1847) було знайдено у жандармських архівах після їх відкриття 1917 р. Фактично братчики підійшли до гасла політичної незалежності і свободи для українців самим вирішувати власну долю разом з іншими слов’янськими народами. Організацію було розгромлено, а братчиків репресовано. Але поступ в українських справах продовжувався.

Для розвитку соціологічної думки важливе значення мали погляди М. Костомарова на історію як результат діяльності не окремих визначних постатей, а широких верств населення, цілих суспільних станів, кожен з яких виражав і захищав власні інтереси. Певні етнографічні та етнопсихологічні спостереження Костомарова також знайшли відображення у подальших студіях українських соціологів. Костомаров також спричинився до вироблення досить важливої, хоч і далеко не бездоганної концепції “буржуазної” української нації, яка справила помітний вплив на подальший розвиток суспільно-політичної думки в Україні. Досі обширна науково-літературна спадщина Миколи Костомарова є належно не поцінованою, зокрема маловідомим є факт, що уславлена антиутопія англійця Джорджа Оруела “Ферма тварин” є лише відносно вільним переспівом пізнішої доби фантастичної повісті Миколи Костомарова “Скотій бунт”.

Зародження академічної традиції

Наступний період можна сміливо назвати етапом зародження української академічної соціології, що і за кордоном почала складатися у другій половині ХІХ ст. На цей час почали поширюватися ідеї Конта, Спенсера, Маркса, значно зріс інтерес до суспільної проблематики. Яскравими представниками нової генерації вчених були Михайло Петрович Драгоманов, Іван Якович Франко, Богдан Олександрович Кістяківський, Михайло Сергійович Грушевський.

Фото 15. М. Драгоманов

М. П. Драгоманов (1841–1895) був родом з Полтавщини, закінчив Київський університет, тут він викладав історію, доки 1875 р. за розпорядженням Олександра ІІ його не було звільнено за “неблагонадійність”, тривалий він час жив і працював за кордоном, де й помер. Драгоманов був “свідомим” соціологом, він торкався усіх провідних проблем тогочасної соціології – визначення предмета, методів пізнання, закономірностей соціальної еволюції, структури суспільства. Соціологію він визначав як “науку про діяльність людини в суспільстві”. Але головним предметом його досліджень була політична соціологія, державний устрій сучасних суспільств. Він обстоював ідею федерального устрою, вважав, що останній якнайліпше підходить до України у близькому майбутньому. Позитивними прикладами федерацій на той час були Швейцарія, США. Але Драгоманов розглядав принцип федерації дещо ширше: як антипод бюрократичному централізму і несвободи. Він сполучав поняття федерації з соціалістичними та анархістськими ідеями. Згідно з останніми, суспільство мусить складатися з рівноправних самоврядних виробничих комун та місцевих громад.