4. Конституційне закріплення принципів організації державної влади.

Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні реалізовано квазіпрезидентську (напівпрезидентську чи президентсько-парламентську) форму правління в її другому варіанті.

Така модель організації влади характеризується зверхнім становищем Президента України в системі поділу влади - він, хоча формально і не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, наділяється Конституцією України досить широкими прерогативами в усіх гілках влади, що, з одного боку, забезпечує керованість держави в умовах політичної чи економічної кризи, а з іншого - обумовлює надмірну централізацію управління, «непрозорість» виконавчої влади, створює організаційні можливості до надмірного втручання Президента України у вирішення питань виконавчої влади і, як наслідок, об'єктивно спричиняє виникнення протистояння і конфліктних ситуацій у відносинах між гілками влади.

Закріплений Конституцією України 1996 р. статус Президента України значною мірою, обумовив проведення широкомасштабної конституційної реформи, мета якої полягає у зміні системи організації влади, переході від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської форми правління. У перебігу реформи передбачається здійснити перерозподіл повноважень між вищими органами державної влади на користь парламенту та Кабінету Міністрів України та значно звузити прерогативи Президента України.

Державний устрій - це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна та обласна (регіональна) держава.

Унітарною (від лат. unitas - єдність) вважається держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Себто, територія унітарної держави складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць, які, за окремими винятками2, не наділяються власним правовим статусом, а статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.

Унітарні держави класифікуються:

1) залежно від наявності чи відсутності в їхнім складі державоподібних територіальних утворень (автономних одиниць) на прості та складні. Територія простої унітарної держави поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці, тоді як складна унітарна держава у своєму складі має автономні одиниці.

2) залежно від ступеня централізації управління на централізовані, децентралізовані та відносно децентралізовані. В централізованій унітарній державі управління на всіх субнаціональних (нижчих загальнодержавного) територіальних рівнях здійснюється адміністрацією, що призначається вищим органом виконавчої влади. У децентралізованій унітарній державі відсутні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, і на всіх субнаціональних територіальних рівнях функціонують органи місцевого самоврядування. Відносно децентралізовані унітарні держави характеризуються поєднанням прямого державного управління на місцях із місцевим самоврядуванням: на вищому (область) та середньому (район) субнаціональних територіальних рівнях одночасно функціонують органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування.

Федеративною є держава, всі вищі територіальні одиниці якої мають державоподібний статус. Федерація - це союзна держава, складне об'єднання кількох державоподібних політико-територіальних утворень - суб'єктів федерації. У сучасному світі існують 24 федерації, з них 7 у Європі, 4 в Азії, 6 в Америці, 4 в Африці, З в Океанії.

5. Розподіл влади та єдність державної влади в Україні.

Теорія розподілу влад зародилась у Франції в середині XVIII століття і була пов'язана, передусім з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, що гальмувала розвиток суспільства і держави. Поява нової концепції була пов'язана з іменем Шарля Монтеск'є, людини, відомої не лише в якості прогресивного теоретика, але і як досвідченого практика державно-правової діяльності, який розуміє неефективність функціонування державних органів. В своїй фундаментальній праці "Про дух законів" (1748г.) Монтеск'є виклав результати довготривалого дослідження політико-правових встановлень декількох держав і прийшов до висновку, що "свобода можлива при будь-якій формі правління, якщо в державі владарює право, гарантує дотримання законності через розподіл влад на законодавчу, виконавчу і судову, які взаємно стримують один одного".

Розподіл влад - не застиглий стан відокремлених державних структур. Це працюючий механізм, який досягає єдності на основі складного процесу погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених на випадок конфліктних ситуацій. Власне, із законодавчого закріплення принципу розподілу державної влади і починається її організація.

Згідно із статтею 6 державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, що дає змогу запобігти диктату будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

У частині 2 статті 6 у первинному вигляді закріплені основи системи “стримань і противаг”. Згадані органи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Реалізація єдності державної влади передбачає різні варіанти. Так, Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган повинна своєю нормотворчою роботою на практиці будувати єдину систему національного права, а виконавча влада здійснює свої повноваження шляхом застосування відповідних норм права, як правило, централізовано, всіма ланками системи виконавчої влади.

Особливе місце в системі органів державної влади займає Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об’єднуючу функцію, безпосередньо впливає на їх діяльність у процесі здійснення державної влади.