test0

функції легенів і серця. Сполучна тканина зморщується, утворює рубці, здавлює судини, порушуючи функцію дихання та кровообігу. Так розвивається картина легеневого фіброзу, відомого як пневмоконіоз (від грецьк. pneumonлегені та coniaпил). Під цим терміном розуміють численні види пилових легеневих фіброзів.

За класифікацією МОЗ пневмоконіоз поділяють на шість груп: силікоз, силікатоз, металоконіоз, карбоконіоз, пневмоконіоз від змішаного пилу і пневмоконіоз від органічного пилу.

Найпоширенішим серед всіх пневмоконіозів є силікоз, який розвивається тоді, коли людина вдихає пил кварцу, що містить кремній у вільному стані. При цьому захворюванні уражається весь організм, пригнічується функція нервової системи, відчуття смакового, слухового та шкіряного аналізаторів і т. ін.

Прояви пневмоконіозів різні, але всім їм притаманні загальні риси: задишка, біль у грудях і сильний кашель. У прогресуючих формах легеневих пневмоконіозів виникає легенева недостатність – зменшується легенева вентиляція , скорочується час затримки дихання.

Окрім вище описаного пил може призвести до розвитку професійних бронхітів, пневмоній, астматичних ринітів, бронхіальної астми, конюктивітів, ураження шкіри (дерміти).

Пил може виявляти чисто механічну дію – подразнювати слизові оболонки дихальних шляхів та очей, порушувати цілісність шкіри і створювати вхідні ворота для інфекційних збудників.

Запобігання професійної пилової патології зводиться до технологічних, технічних, санітарно-гігієнічних і медико-профілактичних заходів.

Ефективним заходом боротьби з пилом є дистанційне управління технологічними процесами. Надійно вирішує питання боротьби з пилом герметизація обладнання, ізоляція пиловидних матеріалів, механізація праці.

Санітарно-гігієнічні заходи ґрунтуються на правильній експлуатації устаткування й систематичному контролюванні вмісту пилу в повітрі виробничих приміщень.

До колективних засобів захисту належить система вентиляції, що забезпечує розбавлення пилового аерозолю й видалення його за межі робочої зони.

Для профілактики пилових захворювань використовують індивідуальні засоби захисту

– респіратори, спеціальні шоломи й скафандри з подачею до них чистого повітря , а також окуляри та спецодяг.

Медико-профілактичні заходи (попередні й періодичні медичні огляди працівників) мають велике значення у боротьбі з пиловою професійною патологією.

Для санітарної оцінки повітряного середовища важливе значення має систематичний контроль за наявністю пилу в повітрі робочої зони, що дає можливість охарактеризувати повітряне середовище й накреслити шляхи його нормалізації.

2.27. Вибір кондиціонера для виробничого приміщення.

181

Місцеві системи кондиціонування поділяються на автономні і неавтономні. Автономні кондиціонери можуть мати все устаткування для оброблення повітря і потребують тільки підключення до електромережі або також до водопостачання і каналізації. Неавтономні кондиціонери підключаються, окрім того, до систем подачі тепла та холоду. Останнім часом поширюється розповсюдження місцевих кондиціонерів типа “спліт”-системи. Кондиціонер типу “спліт”-система має два блока, один розташовується усередині приміщення, другій зовні на стіні будівлі. Вибір “спліт”-кондиціонера здійснюють за потужністю (охолодження) з урахуванням усіх теплоприпливів – зовнішнього, від обладнання та робітників. Орієнтовно, розрахунок потрібної потужності (Qк) “спліт”-кондиціонера можна зробити по формулі:

Qк = Qз + Qо + Qр ,

(2.4.11)

де Qз – зовнішній приплив тепла; орієнтовно Qз = q*V, де – коефіцієнт (30…40 Вт/м3 ), для вікон південної орієнтації – q = 40 Вт/м3 , для північної - q = 30 Вт/м3 , середнє значення q = 35 Вт/м3 ; V – об’єм приміщення, м3;

Qо – виділення тепла від обладнання, кВт (орієнтовно для персонального комп’ютера та копіювального пристрою Qо = 0,3 кВт, для інших електричних приладів Qо =0,3*Р, де Р – паспортна потужність, кВт); Qр – виділення тепла від робітників (при спокійній роботі Qр= 0,1 кВт).

Далі вибирають ближчу за потужністю марку кондиціонера або розраховують кількість заданих по потужності кондиціонерів.

2.28.Оцінка якості природного освітлення робочого місця.

При проектуванні природного освітлення враховують, що освітленість в середині приміщення залежить від світла, яке створюється небом і безпосе-редньо потрапляє на робочу поверхню, а також світла, яке відбивається від поверхонь в середині приміщення та прилеглих будівель.

Попередній розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів, що мають забезпечити в приміщенні нормативні значення КПОн. При боковому освітленні розрахунок проводиться за фор-мулою:

100(Sв /Sп )=(КПОн* kз * ηв* kбуд )/(τв *r),

(2.5.4)

де Sв ,Sп – площі вікон і підлоги у приміщенні;

КПОн - нормативний коефіцієнт природного освітлення ;

182

kз - коефіцієнт запасу, враховує зниження світлопропускання вікон і середовища у приміщенні, kз =1,2-1,5;

ηв – світлова характеристика вікон, залежить від відношення розмірів приміщення у (довжини до глибини та глибини до висоти від рівня робочої поверхні до верхнього краю вікна ), ηв = 6,5 – 66,0;

kбуд – коефіцієнт, що враховує затінення вікон будівлями, які розташовані напроти (залежить від відношення відстані між будівлями до висоти карнизу протилежного будинку над підвіконником), kбуд =1,0 – 1,7;

τв – загальний коефіцієнт світлопропускання, τв =τ1τ2τ3τ4τ5 , де

τ1 – коефіцієнт світлопропускання матеріалу, τ1 =0,5- 0,9; τ2 – коефіцієнт, що враховує втрати світла у віконній рамі,τ2 =0,5-0,8; τ3 – коефіцієнт, що враховує втрати світла у несучих конструкціях (при боковому освітленні τ3 =1,0);

τ4 – коефіцієнт, що враховує втрати світла у сонцезахисних пристроях,τ4 =0,6-

1;

τ5 – коефіцієнт, що враховує втрати світла у захисній сітці, яка встановлюється під ліхтарями, τ5 =0,9;

r – коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при боковому освітленні завдяки світлу, яке відбивається від поверхонь приміщення та прилеглих бу-дівель,

r =1,0 – 10.

Розрахунок природного освітлення у приміщеннях, які експлуатуються, здійснюють по графіками А.М.Данилюка графоаналітичним методом, якій приводиться у СНиП ІІ-4-79.

2.29. Оцінка якості штучного освітлення робочого місця.

Найбільш розповсюджений в проектній практиці розрахунок за методом коефіцієнта використання потоку світла. Цей метод використовується для розрахунку загального рівномірного освітлення і дає змогу визначити світловий потік джерел світла, необхідний для створення нормованого освітлення розрахункової горизонтальної площини. Цим методом враховується прямий та відбитий (від стелі, стін та підлоги) потік світла.

Потік світла F, який повинні випромінювати лампи в кожному світильнику, визначають за формулою:

де E нормована мінімальна освітленість, лк;

183

k коефіцієнт запасу (приймають за СНиП II-4-79/86 в межах від 1,2 до 2,0 в залежності від вмісту пилу в повітрі, типу джерела світла і розрахункових строків очищення світильників - 2-18 раз на рік);

S площа, що освітлюється, м2;

z=Eср/Eмін коефіцієнт, що характеризує нерівномірність освітлення (Eср, Eмін

– середня та мінімальна освітленість), приймають таким, що дорівнює 1,0 при розрахунку на середню освітленість чи для відбитого освітлення, 1,15 для ламп розжарювання і ДРЛ, 1,1 для ліній, що світяться, виконаних світильниками з люмінесцентними лампами;

N кількість світильників, передбачена ще до розрахунку відповідно до найвигіднішого L:h;

коефіцієнт використання випромінюваного світильниками потоку світла на розрахунковій площині (визначають за довідковими таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття підлоги, стін, стелі та індексу приміщення і, який розраховується за формулою і=АВ/(h(A+B)), тут А і В розміри приміщення в плані, м;

h розрахункова висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м);

коефіцієнт затінення (може вводитись для приміщень з фіксованим розташуванням працівників і приймається таким, що дорівнює 0,8).

Обчислений за формулою розрахунковий потік світла лампи (або світильника з кількома лампами) порівнюють зі стандартним (за ГОСТ на джерела світла) і приймають найближче значення. У практиці світлотехнічних розрахунків допускається відхилення потоку світла вибраної лампи від розрахункового у межах від 10 до +20%.

Різновидом методу коефіцієнта використання потоку світла є метод питомої потужності, який іноді називають методом ват. Питома потужність є потужність установки освітлення приміщення, у відношенні до площі його підлоги. Цей метод застосовують тільки для орієнтовних розрахунків. Він дає змогу визначити потужність кожної лампи Р (Вт) для створення нормованого освітлення:

де питома потужність лампи, Вт/м2; S площа приміщення, м2; N кількість ламп установки освітлення.

Значення питомої потужності знаходять за спеціальними таблицями залежно від нормованої освітленості, площини приміщення, висоти підвісу і типів світильників, що використовуються, а також коефіцієнта запасу.

Точковий метод дає найбільш правильні результати і використовується для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення, а також освітлення негоризонтальних площин та великих територій. Він дає змогу визначити освітленість в будь-якій точці від будь-якого числа освітлювальних приладів. До

184

недоліків методу слід віднести важкість урахування відбитих складових потоку світла.

Розрахункове рівняння точкового методу має вигляд:

світлорозподілу даного освітлювального приладу); кут між нормаллю до робочої площини і напрямом вектора сили світла в точку А; r відстань від світильника до розрахункової точки А, м.

Для зручності розрахунків, особливо на ЕОМ, рівняння може бути перетворено. Приймаючи r = h/cos (де h розрахункова висота підвісу світильника, м) та вводячи коефіцієнт запасу k, маємо:

У тому випадку, коли розрахункова точка А міститься на будь-якій негоризонтальній площині, освітленість її EH можна знайти з рівняння EH =EA , деперехідний коефіцієнт, що визначається за спеціальними номограмами.

При розрахунках освітлення, що утворюється кількома світильниками, підраховують освітленість в даній точці від кожного з цих приладів і кінцеві результати додають.

2.30 Оцінка якості суміщеного освітлення робочого місця.

Нормування - встановлення меж безпечного (для організму) зміни значень і властивостей впливаючих чинників. Нормування природного і штучного освітлення виконують з урахуванням вимог гігієни праці та техніки безпеки при мінімальних витратах електроенергії та інших ресурсів, а також трудових витрат на монтаж та експлуатацію освітлювальних

Для гігієнічної оцінки освітлення застосовують основний абсолютний показник -

освітленість Е, лк (і деякі допоміжні показники: яскравість, засліпленість, коефіцієнт пульсації) і відносний показник - коефіцієнт природної освітленості КПО,%. Коефіцієнт природної освітленості КПО - виражене у відсотках відношення освітленості деякої точки заданої площини всередині приміщення до одночасного значення зовнішньої горизонтальної освітленості, створюваної світлом повністю

КПО показує, яка частка природного освітлення потрапляє в дану точку приміщення. Величина КПО не залежить від часу доби, року, погодних умов, але визначається величиною і розташуванням світлових прорізів, прозорістю (і чистотою)

185

шибок, забарвленням стін приміщення тощо Чим далі робоча поверхня розташована від світлових прорізів, тим менше значення КПО на цій поверхні. Нормовані величини КПО визначаються розрядом зорової роботи: чим вище розряд, тим вище необхідне значення КПО.

У невеликих приміщеннях при односторонньому боковому природному освітленні нормують мінімальне значення КПО (е хв.) В точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світлових прорізів;при двосторонньому бічному природному освітленні - в точці посередині приміщення.

Робоча поверхня - поверхня, на якій роблять роботу і нормують або вимірюють освітленість.

Характерний розріз приміщення - поперечний розріз посередині приміщення, площина якого перпендикулярна площині скління світлових прорізів (при боковому освітленні) або до поздовжньої осі прогонів приміщення. У характерний розріз приміщення повинні потрапляти ділянки з найбільшою кількістю робочих місць, а також точки робочої зони, найбільш віддалені від світлових прорізів.

При верхньому або комбінованому природному освітленні нормують середнє значення КПО в точках, розташованих на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні (або підлоги). Першу і останню точки приймають на відстані 1м від поверхні стін (перегородок) або осей колон.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою I - III розрядів необхідно

У таблиці 1 наведені значення e H (для світлового пояса групи 1 адміністративних районів Росії), необхідні для проектування систем природного, штучного і суміщеного освітлення, а також поєднання нормованих величин показника осліпленості і коефіцієнтів пульсації. Значення коефіцієнтів світлового клімату та групи адміністративних районів за ресурсами світлового клімату див табл. 2 - 3 (Ростов і Ростовська областьвідносяться до групи № 5). Характеристики світлового клімату враховують світловий потік, що проникає через світлові прорізи в приміщення протягом року завдяки сонячному світлу, архітектурноконструктивного рішення і орієнтації світлових отворів за сторонами горизонту. Контроль освітленості на відповідність вимогам СНиП 23-05-95 / 1 / виконують за допомогою люксметра (див. нижче, рис. 1). Оцінку природної освітленості приміщень проводять за показником КПО (%); з цією метою приміщення повністю звільняють від меблів та інших світлових екранів (портьєр, фіранок тощо), ретельно миють вікна. Освітленість Е (лк) в нормованих точках визначають люксметром. КПО (%) розраховують за формулою 2. Отримане значення КПО порівнюють з нормованою, яке визначають за табл. 1 - 3 з урахуванням

поєднане висвітлення у зв'язку з недостатністю природного освітлення (див. табл. 1). Оцінку суміщеного освітлення приміщень та робочих поверхонь виробляють за показником КПО (%). Освітленість Е (лк) робочих поверхонь визначають люксметром.

186

КПО розраховують за формулою 2. Отримані значення КПО порівнюють з нормативними за табл. 1.

2.31.Оцінка рівня звуку та рівня звукового тиску в октавних смугах на робочому місці.

Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при виконанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що спричинюють подразнення чи втомлення, а на такі допустимі рівні шуму, за яких виключається імовірність набуття працівником професійних захворювань.

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТу 12.1.003-83 та ДСНу 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні, з неперервним спектром шириною понад одну октаву, та вузькосмужні, або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень протягом робочої зміни (8 год) змінюється не більше, ніж на 5 дБА, та непостійними. Останні поділяються на:

-мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в часі більше, ніж на 5 дБА;

-переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше; при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить Ici більше;

-імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с; при цьому рівні шуму відрізняються не менше, ніж на 7 дБА.

Нормування шуму здійснюється за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) - діапазон частот, у якому верхня гранична частота / вдвічі більша за нижню граничну частоту fu.

Октава характеризується середньогеометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять

187

октав із середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125 ... 8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС) шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються. Кожен із граничних спектрів має свій індекс, наприклад, ГС-80, де 80 - допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової частоти 1000 Гц.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірюванні за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час) у дБА та максимальний рівень шуму - у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких наведено в табл. 2.10.

Залежно від виду шуму значення, наведені в табл. 2.10, підлягають уточненню. Для тонального та імпульсного шуму допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях приймаються на 5 дБ меншими за значення, вказані в табл. 2.10, а для шуму, що створюється в приміщеннях установками кондиціонування повітря, вентиляції та повітряного опалення - на 5 дБ меншими ніж фактичні рівні шуму в приміщенні, якщо останні не перевищують значень, наведених у табл.

2.10.

Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

Для визначення відповідності рівнів шуму та рівнів звукового тиску нормованим значенням, а також для порівняльної оцінки різних заходів, спрямованих на зниження шуму, проводять вимірювання шуму на робочих місцях і у виробничому приміщенні. Для цього використовується: шумомір

188

ШМ-1, вимірювач шуму та вібрації ВШВ-003, акустична вимірювальна апаратура фірми ЮТ (Німеччина) та "Брюль і К'єр" (Данія). Принцип вимірювання шуму полягає в наступному: мікрофон для акустичних вимірювань сприймає шум і перетворює механічні коливання на електричні, які підсилюються і, пройшовши коректувальні фільтри та випрямляч, реєструються індикаторним приладом чи осцилографом.

2.32.Оцінка параметрів вібрації на робочому місці.

Розрізняють гігієнічне та технічне нормування вібрації. При гігієнічному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному — щодо захисту машин, устаткування, механізмів та ін. від дії вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Основними нормативними документами з охорони праці щодо вібрації є ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик: інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дій Гігієнічна оцінка вібраціі, ЩО ДІЄ на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

—частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

—інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що нормуються;

—дози вібрації.

При частотному (спектральному) аналізі параметрами, що нормуються є середні квадратичні значення (квадратний корінь із середнього арифметичного квадрата значення у певному інтервалі часу) вібро-швидкості V та віброприскорення а, або їх логарифмічні рівні у дБ у діапазоні октавних смуг зі середньогеометричними частотами:

—1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0 Гц — для загальної вібрації;

—8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000 Гц — для локальної вібрації.

При використанні методу інтегрованої оцінки за спектром частот параметром, що нормується, є коректоване значення віброшвидкості чи

189