Розділ 4

Вчення про право і державу

вДавньому Римі

§1. Вчення Цицерона про державу і право

Теоретичні поглядиЦицерона(106–43 дон. е.)1 продержавуіправо формувалися підпомітним впливомученьПлатона, Арістотеля, Полібія ігрецькихстоїків. Використаннянимідейсвоїхпопередниківвідбуваєтьсязурахуванням римськихтрадиційусферідержавно-правовоїпракти- киіполітико-правовоїдумки, щойдозволилойомурозвинутиісформулювати нові оригінальні положення з теорії держави і права.

Основними у вченні Цицерона про державу є питання про її природу, сутність, форми, пронайкращий державний устрій, найкращого державного діяча та ідеального громадянина. Поділяючи позицію Арістотеля, головну причину походження держави Цицерон бачив не стільки

вслабкостілюдейіїхстраху(точказоруПолібія), скількивїхвродженій потребі жити разом. «…Причиною об’єднання став не страх бути розтерзаними дикими звірами, але швидше сама людська природа; і що об’єдналися вони тому, що людська природа уникає самотності і прагне до спілкування і союзу». Іншою причиною утворення держави є необхідність охорони власності. Сама ж держава виростає з родини. «Первинні узи полягають в шлюбі, потім — у появі дітей, далі — в єдності дому і спільності майна, а це вже початок і ніби розсадник держави».

За Цицероном, держава (res publica) є надбанням, справою народу (res populi), «а народ не будь-яке поєднання людей, зібраних разом якимосьчином, апоєднаннябагатьохлюдей, пов’язанихміжсобоюзгодою

впитаннях права і спільністю інтересів». Отже, держава в розумінні Цицерона є виразником спільних інтересів всіх її вільних членів, згуртованих юридичним статусом, «загальним правопорядком». Тут відбуваєтьсяюридизаціяпоняттядержави, аджезв’язокзправомрозглядається як одна з її суттєвих ознак. Несучою конструкцією державності уЦицеронавиступає«згодастанів» (сoncordia ordinum). Надумкумислителя, досягнення такої згоди є головним для збереження держави.

Влада в державі повинна здійснюватися на підставі закону. Треба, вважав Цицерон, установити «не тільки для магістратів міру їхньої вла-

1 Цицерон Марк Тулій – видатний римський оратор, політик і філософ. Проблемидержавиіправарозглядаютьсяним, зокрема, утакихпрацях: «Продержаву», «Про закони», «Про обов’язки».

35

ди, алейдлягромадянміруїхньоїпокори. Аджетой, хторозумновелить, рано або пізно повинен буде підкорятися, а той, хто покірно підкоряється, гідний того, щоб рано або пізно почати повелівати». Але й держава,

йїї закони незмінно підвладні Божому, або ж моральному чи природному, законові. Держава (як «загальний правопорядок») з її встановленнями й законами є по своїй суті втіленням того, що по природі є справедливим і правовим.

Питання про форми державного ладу, виникнення одних форм із інших, «коловорот» цихформ, пошуки«найкращої» формитощорозглядаються в контексті практичного вирішення проблеми побудови ідеальної держави. Залежно від числа правлячих Цицерон розрізняв три прості форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). При монархії влада перебуваєврукаходнієїлюдини, приаристократії — врукахувиборнихосіб, при демократії — в руках усього народу. Кожен із зазначених видів державноголадунедосконалий йненайкращий, алевсе-такитерпимиййза певних умов може бути цілком міцним, має свої достоїнства й недоліки. «Благоволінням своїм, — пише Цицерон, — нас приваблюють до себецарі, мудрістю — оптимати, свободою — народи». Водночасупростих формах держави ці достоїнства представлені односторонньо, що

йобумовлюєїхнедоліки. Так, прицарськійвладі, пояснюваввін, всіінші люди відсторонені від участі в прийнятті рішень і законів, така влада небезпечна сваволею єдиновладного правителя, легко вироджується в тиранію. Народ не користується свободою й відсторонений від влади

йпри пануванні оптиматів, а сама їх влада із влади найкращих (мудрих і доблесних) перетворюється на панування кліки багатих і знатних. Звернімо увагу: демократія знаходиться на останньому місці, адже за Цицерономвонапризводитьдотиранічноївладинатовпу, щоєбільшогидним, ніж тиранія однієї людини. Він, будучи аристократом за походженням і духом, не міг визнати соціальної рівності.

Виродливівидиволодарювання(тираніяодноособовоговладикиабо натовпу, панування кліки) уже не є, за Цицероном, формами держави, оскільки в таких випадках зовсім відсутня сама держава, що розуміється як спільна справа й надбання народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов’язкове для всіх право.

На думку мислителя, найкращою є змішана форма держави, яка дозволяєоб’єднатидостоїнстварізнихформправлінняіуникнутиїхвад. «Тому що, — підкреслював він, — бажано, щоб у державі було щось видатнейцарственне, щободначастинавладибулаприділенайвручена авторитету головних людей, а деякі справи булинадані судженню йволі народу». ЯкнайважливішідостоїнстватакогодержавноголадуЦицерон зазначав міцність держави і правову рівність її громадян.

36

Цицерон вважав, що змішана форма правління найкраще втілена

вримськійдержаві(республіканськийРим — 509–28 рр. дон. е.), аотже, концепція найкращої форми державного ладу є реально здійсненною.

Цицерону належить і вчення про найкращого державного діяча й ідеального громадянина. Правити в державі повинні найкращі люди. Мудрийдержавнийдіячповиненвсілякосприятиміцностіідовговічності держави. Адже служіння державі — «найголовніше завдання мудрості і найвеличніший прояв доблесті і її обов’язок». Цицерон вимагає від особи, яказаймаєтьсядержавнимисправами, а) розсудливості, б) розуму, щоперемагаєнизькістрасті, в) володіннятакимичеснотами, якмудрість, справедливість, помірністьікрасномовність. Крімтого, політичнийдіяч повинен бути обізнаним у вченнях про державу й «володіти основами права, без знання яких ніхто не може бути справедливим».

До обов’язків ідеального громадянина належить слідування таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристойність. Він повинен виконувати приписи законів, не чинити нікому зла, не зазіхатиначужувласність, проявлятигромадську іполітичнуактивність.

Самостійне і значне місце в спадщині Цицерона займає вчення про право. Восновівченнялежатьтакіпоняття, якістиннийзакон, природа, справедливість, розум. Фундаментальним, вихідним положенням даного вчення є поділ права на природне (істинний закон, що відповідає природі) і позитивне (положення, встановлені людьми).

Цицерон виходив з того, що джерелом права є не писані закони, створені людьми, а універсальні закони природи. Тим, кому природа дарувала розум, вона дарувала й здоровий глузд. Звідси випливає, що вона їм дарувала і закон, який є здоровим глуздом. Тому якщо вона дарувала їм закон, то дарувала й право. Отже, право виникло з природи.

Природнеправо(вищий, істиннийзакон) виникло«раніше, ніжбудьякий писаний закон, вірніше, раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована». ЗаЦицероном«істиннийзакон — церозумнеположення, що відповідаєприроді, щопоширюєтьсянавсіхлюдей, постійне, вічне, котре призиваєдовиконанняобов’язку, наказуючи; відвертаєвідзлочину, забороняючи… Пропонувати повнеабочасткове скасування такого закону — блюзнірство; скільки-небудьобмежуватийогодіюнедозволено; скасувати його повністю неможливо, і ми ні постановою сенату, ні постановою народу звільнитися від цього закону не можемо».

Основою права є справедливість і схильність любити інших лю-

дей. «Перша вимога справедливості, — зазначає Цицерон, — полягає

втому, щоб ніхто нікому не шкодив, якщо тільки не буде спровокований наценесправедливістю, апотім, щобвсікористувалисязагальноювласністю як загальною, а приватною — як власною».

Людські встановлення (політичні установи, писані закони тощо)

повиннівідповідатисправедливостійправу, томущоостаннінезалежать

37

віддумки йрозсудулюдей. Відповідність абоневідповідність людських законів (позитивного права) природі (і природному праву) є критерієм і мірилом їхньої справедливості або несправедливості.

Цицерон поділяв право також на приватне і публічне. Так зване право народів трактується ним частково як позитивне право різних народів і частково як природне право міжнародного спілкування (тобто як міжнародне природне право). Він формулює важливий принцип міжнародного права про необхідність дотримання зобов’язань, що накладаються міжнародними договорами. Війна характеризується ним як змушений акт, припустимий лише у випадку безуспішності мирних переговорів. Як причина справедливої війни ним вказується необхідність захисту держави, аякмета — установленнямиру. Несправедливоюінечестивою є всяка війна, що «не була оголошена». Цицерон виступав за гуманне поводження з полоненими й переможеними.

Учення Цицерона про державу і право вплинуло на розвиток як римської, таківсієїєвропейськоїполітичноїтаправовоїдумки. Найбільшу увагу наступних мислителів привертали, зокрема, положення Цицеронапроформидержави, прозмішанеправління, продержавуяксправу народуйправопорядок, проприроднеправо, прогромадянинаяксуб’єкта права й держави. Його судження з цього кола проблем зберігають свою актуальність і в сучасному світі.

§ 2. Римські стоїки

Дляримського права іправорозуміння вчення стоїцизму буловизначальним. Поступово воно стає офіційною доктриною римської державності, теоретичною базою практичної юриспруденції, інтерпретаційної діяльності юристів. Видатними представниками римського стоїцизму булиЛуційАннейСенека, ЕпіктетіМаркАврелійАнтонін1. Продов-

жуючи традицію грецьких стоїків, вони розвивали систему етичних поглядів на право та державу2.

У вченні Сенеки (бл. 1 до н. е. — 65 н. е.)3 про державу і право фун- даментального значення набувають такі категорії як доля, розум, закони

1Їхтворчістьрозвивалася вумовахкрахусенатської республіки, зміцнення влади принцепсівірежимуцезаризму, перетворенняРимунасвітовудержаву. Вонипроповідували фаталізм, космополітизм й індивідуалістичну етику самовдосконалення.

2Етичнаточказорунадержавно-правовіявищапередбачаєїхосмисленнячерез призму моральних категорій – чуйність, благородство, милосердя, доброта, благодійність, доброзичливість і толерантність, рішучий осуд жорстокості, ненависті, злоби

інасильства щодо підлеглих і слабших.

3Сенека Луцій Анней – сенатор, вихователь імператора Нерона й державний діяч, чиї політичні інтриги призвели зрештою до змушеного самогубства за наказом його жорстокого й мстивого учня. Основні філософські твори – «Моральні листи до Луциллія», «Про благодіяння», «Віра в розум» та ін.

38

природи. Долю(або, щодляньоготежсаме, божественнийдух, природа, світовеціле) вінвважавпричиноювсіхпричин. Йдучи«своїмбезповоротним шляхом», «закон долі здійснює своє право». Люди не мають сил змінити світових відносин, об’єктивних закономірностей, явищ природи

ісуспільства, частиною яких є їхні власні відносини, але можуть лише мужньо й непохитно слідувати їм. Цінність світу полягає в космічному розумі, ацінністьлюдськогожиття — врозумілюдини, якийміститьчасткурозумуВсесвіту. Тількизавдякирозумулюдинаможезвільнитисявід життєвихтурботіздобути«незмінністьівпевненістьміркувань», досягаючи бажаного спокою.

Розвиваючи космополітичні ідеї у вченні про державу, Сенека стверджував, що Всесвіт — це природна держава зі своїм природним правом, визнаннячого — справанеобхіднайрозумна. Членами(громадянами) цієї всесвітньої держави (космополісу) за законом природи є всі люди, визнаютьвоницечині. Існуючіземнідержави — частинакосмополісу. «Ми, — писав Сенека, — повинні уявити собі дві держави: одну — яка містить у собі богів і людей; у ній погляд наш не обмежений тим або іншим куточкомземлі, кордонинашоїдержавимивимірюєморухомсонця; іншу — це ту, доякої нас приписала випадковість. Ця друга може бути афінською абокарфагенською, абопов’язанащезяким-небудьмістом; вонастосується не всіх людей, а тільки однієї певної групи їх. Є люди, які водночас служатьівеликій, імалійдержаві, єтакі, якіслужатьтількивеликій, ітакі, які служать тільки малій». Етично ціннішою є «велика держава». Розумність і, отже, розуміння «закону долі» саме й полягають у тому, щоб визнати необхідність світових законів і керуватися ними.

Закон, примус, держава виникають через людські порокиіяк знаряддя їхприборкання. Самезіпсованістьлюдиниприводитьдотого, щоприватна власність виявляється цілком корисною, а право, підтримуване примусом, стаєвкрайнеобхідним. Звідсиправо, влада, приватнавласністьветичному аспекті стоять надругому місці, оскільки вдосконалому суспільстві абоза умовочищеннялюдської натуривонинебулибнеобхідними.

Найголовнішими чеснотами людини є чуйність і благородство. Як

іЦицерон, Сенека вважав, що порядна людина має служити суспільству — це її обов’язок. Мудра й порядна людина служить Всесвіту й суспільству навіть тоді, коли не має політичної влади.

Уприродно-правовійконцепціїСенекиправуприродипідпорядковані всі людські встановлення, серед яких держава й закони. Ключовими вданомуправовомувченнієідеївсезагальногобратерства, рівностіта духовної свободи усіх людей незалежно від їх суспільного положення. Відстоюючи ідею духовної свободи, Сенека вважав, що об’єктом рабства єлишетілесначастиналюдини. «Той, хтодумає, щорабствопоширюється на всю особистість, — писав він, — помиляється: її краща частина

вільна від рабства». Не відкидаючи саме рабство як соціально-політичне

39

явище й правовий інститут, Сенека заперечував його в етичному плані. Рівність всіх людей у духовному розумінні обумовлена їх однаковим божественнимпоходженням. Люди — «рідніодинодному», «члениєдиного тіла»: аджеприродастворилавсіхлюдейзоднієїйтієїжматеріїйдлятих самихцілей. Усілюдирівнійвтомусмислі, щовони — «співтоваришіпо рабству», оскільки однаково перебувають під владою долі.

Сенека обстоював ідею, щовсілюдиякдуховновільніірівніістоти, незалежно від їхнього соціального походження чи майнового стану, повинні стати суб’єктами права. Лише в цьому випадку право може відповідати справедливості.

Подібні ідеї розвивав й представник римської стоїчної думки Епіктет (бл. 50 – бл. 120)1. Він виступив з різкою критикою багатства. Останнє, як і славу, соціальне становище відносив до несуттєвих речей. Наголошував на аморальності рабства. «Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим, — повчав Епіктет, — тобі не подобається бути рабом — не обертай йіншихурабство». Пропагуючи свободуірівність всіхлюдей, наказувавпокірносприйматиіснуючісуспільнівідносини, оскількилюди не можуть вплинути на світ. Основним уморальному самовдосконаленні людини є прагнення до добра, розсудливості, справедливості.

Марк Аврелій Антонін (121–180)2 розвивав уявлення про державу як частину космополісу. «Бо хто міг би вказати на який-небудь інший загальнийустрій, доякогобувбипричетнийувесьрідлюдський? Звідси, ізцьогоГраду, ідуховнийпочатокунас, ірозумне, ізакон». Державамає бути з «рівним для всіх законом, керована відповідно до рівності й рівноправностівсіх, унійнайвищеповажаєтьсясвободапідданих». Воснові такої держави — духовна спільність, спільний розум і дух цілого. Дух цілого обумовлює існування людей один для іншого і вимагає служіння суспільству. МаркАврелійвказувавнаморальнімаксими, якимпрагнув слідувати сам і радив іншим. «Старайся зберегти в собі простоту, добропорядність, незіпсованість, серйозність, скромність, прихильність до справедливості, благочестя, доброзичливість, твердість у виконанні належної справи… Почитай богів іпіклуйся проблаго людей… Єдиний плід земного життя — благочестивий настрій і діяльність, погоджена з загальним благом». Щоб жити «блаженним і божественним» життям, необхідно гідно виконувати власні справи, «з любов’ю до людей», без «безрозсудства, лицемірства і невдоволення своєю долею».

1Епіктет – раб, відпущений наволю. ПокинувРим, колийогойіншихфілософів якнебезпечнихлюдейвигнализстолиці, іпоселивсявепірськомуНікополі. Тамзібрав групу учнів, навчав як Сократ і подібно до нього нічого не писав. Його учень Арріан зберіг для нащадків погляди вчителя в творі «Бесіди Епіктета».

2Марк Аврелій Антонін – імператор (в 161 – 180). Його правління, незважаючи навійни, землетруси, епідемії, визнаєтьсядослідниками«золотимвіком» вісторіїРиму. Осн. твір – «До самого себе».

40