Таким чином, Гроцій започаткував раціоналістичну філософію праваіпослідовнорозкривтеоріюприродногоправа, діюякогопоширивне лише на природні явища, але й на суспільство і державу.

§ 2. Розробка природно-правової теорії Б. Спінозою

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632–1677)1, нідерландський філософ

іполітичниймислитель, запропонуваворигінальневченняпросуспільство, державу, правотаіншісоціальніінститути, щорозвиваютьсязазаконами, які походять від законів природи. Спіноза виходить з ідеї суворої закономірності, причинної обумовленості явищ природи і вірить у величезні можливості людського розуму, за допомогою якого людина набуває знання про дійсність, що її оточує, в тому числі про право і державу.

Нідерландський мислитель був прихильником доктрини природного правовоїідоговірногопоходженнядержави. Законвабсолютномузначенніцете, щозмушуєкожногоіндивіда, всіхабокількохдіятипевнимчином

ізалежить або від природної необхідності, або від людського бажання.

Природне право — це природна необхідність, яка визначається самою природою або її частиною. Позитивне право залежить від волі людей,

які встановлюють його для того, щоб жити якомога безпечніше і краще. Підправом, писавСпіноза, ярозуміюнещоінше, якправилаприроди длякожногоіндивідуума, згіднозякимимирозуміємокожнулюдинупри- родно-визначеною до її існування і діяльності. Природа, що розглядається вабсолютномузначенні, маєверховнеправонаусе, щопідпадаєпідїївладу, тобто право природи поширюється так далеко, як далеко поширюється

їїміць. Отже, «коженіндивідуум маєстількиправа, скількиміцності». Люди прагнуть досягти благ або будь-якої користі не за велінням

розуму, а керуючись переважно афектами. Тому жодне суспільство не може існувати без сили і влади, а отже, і без законів, що зменшують

істримують пристрасті і неприборкані поривання людей.

Вумовах додержавного стану панувало індивідуальне свавілля, через що люди не могли вважати себе в безпеці. Поступово формувалися умови для переходу людей до державно-організованого суспільства. Мотивиданоговиборубулирізними: безпека, прагненнядовзаємодопомоги і добробуту, розподіл праці тощо.

Індивідуальнароздробленістьпоганозабезпечувалаприроднеправо,

томулюдиоб’єдналися вдержавно-організоване суспільство (державу).

1Спіноза Бенедикт (Барух), народившись у заможній єврейській родині,

зволі батьказаймавсякомерційноюдіяльністю, алезавідхідвідіудаїзмубуввідлучений від Амстердамської єврейської громади і у 24 роки почав заробляти на життя важкою фізичною працею, не полишаючи занять різними науками. Його політико-правові погляди містяться втаких роботах, як «Богословсько-політичний трактат», «Політичний трактат», «Етика, доведена геометричним методом».

76

Держава, такимчином, єпродовженнямприродногоправа, алевжеіншої якості — не окремого індивіда, а їх об’єднання, тому в державі природне право не припиняється, а лише змінює форму вираження. При цьому Спіноза застерігає: люди ніколи не передають державі абсолютно усі права, відповідно всю силу і міць. У державі кожен індивід зберігає за собою багато своїх прав, що залежить тільки від його волі.

Появадержавиневипадковість, азакономірнийрозвитоксуспільства.

Для того щоб жити безпечніше і краще, люди повинні були укласти угоду, відповідно до якої в державі вони набувають колективних прав. Право верховної влади, за Спінозою, є природним правом, що визначається не міццю кожного окремого індивіда, а міццю народу, який керується єдиним духом, тобто як окрема людина в природному стані, так самотілоідухусієїверховноївладимаєстількиправа, скількиміцності. Черезщокоженгромадянинтількитодідієвідповіднодоправаіволодіє будь-чим, коли це схвалюється державою.

У державно-організованому суспільстві людям за велінням влади доводиться робити те, що, здавалося б, суперечить їх розуму, але це компенсується тими благами, що надаються людині в державі. Адже вибирати з двох негараздів менше — це також один із законів розуму.

Сферадіяльностідержавиєзначною, аленебезмежною. Надумку Б. Спінози держава повинна діяти в межах права. По-перше, та держава буде найбільш правомочною, яка додержується приписів розуму і направляється ним. Правомочність держави визначається міццю народу, який керується єдиним духом, що можливо за умов, коли держава буде прагнути до загальної користі.

По-друге, підданінастількипідлегліправу, наскількивонибоятьсяйого погрозабоповажаютьгромадянськийстан. Отже, усете, щонеможевиконуватися за допомогою погроз і покарань, не належить до права держави. Наприклад, людинунеможнапримуситиповіритиуте, щочастинабільше цілого, щоБоганеіснує, щолюдинаповиннасвідчити протисебе тощо.

По-третє, доправаненалежитьте, щовикликаєобуреннябільшості. Право і міць держави зменшуються настільки, наскільки вони виходять за ці межі. Таким чином, інстинкт самозбереження, що властивий не лише державі, але і будь-якій частині природи, є кращою гарантією проти порушення соціальної рівноваги.

Спіноза раціонально підходить до визначення закону, під яким розумієсвободу, рівнудляусіх, якаповиннабутирозумноюіспрямованою на загальне благо: «свобода і розум — одне й те саме. І тільки розумна свобода може бути по справжньому вільною». Закони в кожній державі повинні бути такими, щоб люди відчували не стільки страх, скільки надію на будь-яке благо, якого більше за все бажають. Тоді кожен охоче виконуватиме свої обов’язки. Закон, на думку Спінози, повинен мати

77

межі своєї дії. Хто бажає усі суспільні відносини регулювати законами, той скоріше збудить пороки, ніж виправить їх. Наприклад, розкіш, скнарість, заздрість, пияцтво — є пороками, але забороняти їх законом не можна. Це ж стосується і свободи думки.

Умовоюжиттявдержавно-оргнізованомусуспільствієповнепідпоряд- куваннялюдинидержаві. Такерозуміннядержавизаснованенатлумаченні права, сутність якого, за Спінозою, полягає в тому, що право є ніби духом держави, якому всі повинні слідувати. Тому тільки верховна влада має правовирішувати, щодобре, ащозле, щосправедливо, ащоні. Виключно верховній владі належить право видавати закони, тлумачити їх у кожному окремомувипадкуівирішувати: чивідповідає певнаподіяправу.

На думку Спінози, держава обов’язково повинна нести відповідальність за свою діяльність. Якби держава не була підпорядкована ніяким законам або правилам, то на неї варто було б дивитися не як на природну річ, а як на химеру. Отже, держава вчиняє злочин, коли робить або терпить те, що може бути причиною її загибелі. Держава, щоб бути повноправною, зобов’язана зберігати основи поваги і страху, а якщо ні, то вона перестає бути державою.

Б. Спіноза віддає перевагу демократичній державі перед іншими формами, оскількивонаєнайбільшнаближеною досвободи, якуприрода надає кожному. У демократичній державі кожен переносить своє природне право не на іншого, позбавивши себе права голосу у майбутньому, а на велику частину всього суспільства, одиницею якого він є. Демократія є найкращою формою правління, тому що, по-перше, в демократії усі без винятку підпорядковані національним законам; по-дру- ге, демократія найбільш природно наближається до свободи; по-третє, демократія найкраще забезпечує мир і безпеку громадян.

Мислитель критикує абсолютну монархію, де панують рабство, варварствоіпорожнеча, щонеможнаназватимиром. Найогодумку, волямонарха повиннабутиобмеженаволеюнародузадопомогоюсистемиустановначолі зурядом, черезякународможебратиучастьуреалізаціївлади.

Найбільш розумною формою держави, на думку Спінози, є республіка, оскільки саме в ній «найменше можна чекати безглуздостей». Держава створюється для вирішення конкретних справ, таких як видання нових законів, регулювання питань віри, вирішення спорів між громадянами, проблем війни і миру тощо.

Таким чином, Спіноза і Гроцій розробили нові політико-правові доктрини, засновані на раціоналізмі, — теорію природного права і суспільногодоговору, послідовно розкриваючи ознакинародногосуверенітету, правовихосновміжнародних відносин, визначення междержавної влади, гарантій природних прав людини, принципів парламентаризму і демократії.

78

Розділ 9

Політичні і правові вчення

вАнглії XVII ст.

§1. Основні напрямки англійської політико-правової

думки

Англійська буржуазна революція суттєво вплинула на різні верстви суспільства, її учасниками були: міська буржуазія, джентрі, селянство, дворянство, верхівка англійської церкви. Однією з вимог буржуазної революції було «очищення» (англ. pure або лат. purus — чистий) англійської церкви від залишків католицизму, тому її прихильників називали пуританами. Поряд з релігійними ідеями популярності набули теорії природного права і договірного походження держави.

Провідною політичною силою революції були індепенденти (англ. independence — незалежні). Їх релігійно-політичні гасла вимагали: повної незалежності і самоврядування для кожної громади віруючих, ліквідації централізованої і підпорядкованої монарху англійської церкви, абсолютноївіротерпимостіісвободисовісті. Їхполітичнівимогивідрізнялися помірністю: визнаючи переваги республіки, індепенденти підтримували ідею встановлення конституційної монархії.

Найбільш яскравим виразником ідеології індепендентів був англійський поет, політичний діяч Джон Мільтон (1608—1674)1, який обстоювавприродніправалюдини, наголошуючи, щонарод, якийнаоснові «суспільної згоди з метою захисту загального блага створив державу, є єдиним джерелом і носієм влади. Народ доручив владу правителям, королям, сановникаміпідпорядковуєїхзаконам. Іякщовонипорушують законодавчі приписи і ухиляються від своїх обов’язків перед народом, то через своїх представників у палаті общин парламенту народ може притягти таких правителів до відповідальності.

З погляду Мільтона, республіка з цензовим виборчим правом має беззаперечніперевагипорівнянозіншимиполітичнимиформами. Уреспубліці найбільше забезпечується право на свободу совісті, думки, слова, повніше використовуються можливості впливатинауправління державою.

1 Мільтон Джон – англ. поет, публіцист народився в Лондоні, після закінчення Кембріджськогоун-тубагатоподорожував, займавсясамоосвітою. Уперіодреволюції присвятивнизкусвоїхтворівобґрунтуваннюполітичнихпрограміндепендентів «Про державу королів і сановників», «Захист англійського народу проти Салмазія» тощо).

79

Якщо індепенденти фактично домагалися для буржуазії і нового дворянства влади, визволення від кайданів феодалізму, то левелери (від англ. levelers — зрівняння) виступали за продовження революції, прийняття демократичної конституції і проголошення республіки.

Ідеологом левелерів був Джон Лільберн (1614—1657)1, який вважав, щовладанародуєпервинною, верховноюісуверенною. Найогодумку, «уся владаспоконвічноізасвоєюсутністюпоходитьвіднароду, ійогозгода, що виражена через представників, — єдина основа всякого справедливого правління». Левелеривиділялиприродженіправалюдини, ототожнюючи їх з природним правом. Це— безпечні умови життя, свобода особистості, свободаслова, совісті, друку, торгівлі, рівністьпередзакономісудом, звільнення від військової служби. До природного права Лільберн відносив іприватнувласність, алевиступавпротистановихвідмінностейіпривілеїв.

Держава створюється угодою людей «для доброї користі і блага кожного». Отже, народ створює таку державу, де це благо гарантовано, а правителі лише здійснюють управлінські функції за згодою народу.

Левелери розробили проект конституції Англійської республіки — «На-

роднуугоду». Їхосновнимиположеннямибули: народнепредставництво, надання виборчих прав англійцям з 21 року, закріплення права обирати шерифів, суддів та інших посадових осіб. Відстоюючи принцип законності, Лільберн підійшов до ідеї поділу влади: «нерозумно, несправедливоізгубнодлянароду, щобзаконодавцібулиодночасноівиконавцями закону», парламент не може здійснювати і правосуддя.

Уходіреволюціїактивнообговорювалосяпитанняпроспіввідношеннясвободиівласності, радикальневирішенняякогозапропонувалидігери (англ. digger — копач). Спочатку вони засуджували не тільки монархію, але і весь суспільний устрій Англії, заснований на майновій нерівності іприватнійвласності. Сподіваючисьнасилупроповідіівласногоприкладу, вони в 1649 р. на пагорбі св. Георгія створили комуну і стали спільно розкопуватиобщинніземлі. ЛідеромрухубувДжерардУінстенлі(1609— 1660)2, який першим визначив, що справжня республіканська свобода полягаєувільномукористуванніземлею. Справжнясвободаіснуєтам, де людина одержує їжу і засоби для підтримання життя.

1Лільберн Джон англ. політичний діяч, під час громадянської війни проходив службу під командуванням Кромвеля в збройних силах парламентської армії. У своїх памфлетах і петиціях висловлював ідеї левелерів. Після судового переслідування емігрувавдоІрландії, депродовживпубліцистичнудіяльністьзкритикоюнепослідовності дій Кромвеля. Найвідомішими його памфлетами були «Захист природженого права Англії», «Нові кайдани Англії».

2Уінстенлі Джерард народився в невеликому містечку Ланкаширі, комерційну освітунабувуЛондоні, деірозпочаввласнуторговельнудіяльність, алезчасомзбанкрутував і надалі працював за наймом. Широковідомий як автор конституційного проекту «Закон свободи» та низки памфлетів про спільність майна, обов’язковість праці та справедливий розподіл її результатів.

80