13. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Геополітика визначає роль географічних факторіву потітиці : просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. Плюси:Ки́ївська Русь- середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. В часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. У 30-ті рр. X ст. економічна, військова і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання міцно утвердитися вПричорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо в Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Через Київську Русь проходив товгшовий шлях "із варяг у греки. Київ мав вигідне геогафічне положення ,бо був оточений пагорбами і річкою тому його було важко завоювати.Його завоювали лише в 1240 році монголо-татари.

Київська Русь і Галицько-Вол. держава мали вигідне геополітичне положення,бо розташ на перехресті торговельних шляхів між заходом і сходом,мали вихід до моря Недоліки розташування двох держав:набіги кочівників,пізніше кримських татар і османської імперії. обидві служили щитом для європи від монголо-татар.Їх землі зазнавали спустошень,а військо давалдо опір тим самим запобігаючи подальшому просуванню цих войовничих племен.

14.Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.).

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві, яке надалі майже впродовж 150 років відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян. Його подальшу історію слід розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спиралися на моноетнічний грунт – український на півдні, білоруський на північному заході і російський на північному сході.

Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло: 1. Вдале географічне положення. 2. Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга. 3. Енергійно об’єдналась політика князів Романа (1199-1205) та Данила (1238-1264). 4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався у кілька етапів.

1 етап. (1199-1205р.) - утворення та становлення. Князь Роман у 1199 р. придушує опір бояр і об'єднує Галицьке та Волинське князівство, веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. В 1201 р. Роман оволодіває Києвом. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, проте йому не вдалось об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув

2 етап (1205-1238рр.) - Тимчасовий розпад. Боротьба за галицький стіл. Характерними рисами державного життя були:

• свавілля бояр

• безперервне втручання Угорщини та Польщі у внутрішні справи держави

• зростаюча монгольська загроза

• енергійна боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності, яка успішно закінчилась у 1238 році.

3 етап (1238-1264рр.) - об'єднання та піднесення, активна боротьба з золотоординським ігом. Данило Галицький відвойовує втрачені позиції, розгромлює тевтонських лицарів Добжинського родену, поширює свій вплив на Київ, зводить низку міст-замків, одержує в 1245 р. перемогу в битві під галицким містом Ярославом над військами Ростислава і відновлює єдність Галицько-волинського князівства знов, підтримує контакти з папою римським Інокентієм ІV, приймає від нього королівську корону і в 1253 році стає першим українським королем. Данило Галицький активно проводив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджує європейське самоврядування в містах.

4 етап (1264-1323рр.) - стабільність та піднесення. Галицько-волинське князівство проводить незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'язки з німецьким орденом та Литвою і таким чином відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало за Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римом. Його дипломатичні відносини свідчать про широке міжнародне візнання Галицько-волинської держави. Значним досягнення Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303-1437рр.). Вона стала не лише символом державного суверенітету і князівства, але й сприяла зміцненню його незалежності.

5 етап (1323-1340 рр.) - поступовий занепад. У середині 14 століття польські феодали захопили Галичину і частину західної Волині. Іншу частину Волині після отруєння боярами в 1340р. останнього правителя Галицько-волинської держави Юрія ІІ успадкована князем литовським династії Рідеміновичів. Під владою Угорщини, а пізніше Молдави і Туреччини опинилась Північна Буковина. Так припинила своє існування Галцицько-волинська держава.

Висновок: будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

• у роки найвищого піднесення охоплювало близько 90% українських земель

• зберегло від завоювання та асиміляції південну частину східнослов'янських земель

• стало новим після занепаду Києва центром політичного і економічного життя

• модернізувало давньоруську державну організацію

• розширило сферу дії  західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу

• продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

15. Висвітліть соціальну структуру та соціальні відносини на українських землях в період литовсько-польської доби.

Шляхта -привілейований військово-службовий стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, що входили до складу ВКЛ чи Речі Посполитої

Духівництво – окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення.

Вище духовенство – це верхівка людей церковних до яких відносилися київський митрополит, єпископи та архієпископи. Вони не підлягали світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Належали до панівної частини українського суспільства.

Магнати – це феодали, що володіють великим земельним володінням та мають вплив на політичне життя країни, бо засідали у Пан-Раді князівства Литовського. Магнати посилали до армії одного лицаря з конем від кожних 2 400 моргів землі, якими вони володіли.

Князі – найзаможніша аристократична частина суспільства, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. 

– «княжата головні» – не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми військовими загонами та родовими гербами. Вони посідали вищі адміністративні посади: гетьман, канцлер, підскарбія, воєвода, каштелян, староста, маршалок на сеймі. Вони ж могли посідати й менш значні посади намісників та повітових старост.;

– «княжата-повітовники» – підпорядковувалися місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення.

Пани – заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом з князями становили групу магнатів – найбільших землевласників

НАПІВПРИВІЛЕЙОВАНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ

Міщани – це жителі міста, представники податкових верств населення

Патриціат – найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників-майстрів.

Бюргерство – середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва; партачі.

Плебс – міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торговців. «загородники» «коморники» «підсусідки», наймити, жебраки, халупники.

Духовенство – парафіяльні священики.

НЕПРИВІЛЕЙОВАНИЙ СТАН

Селяни – це жителі сільської місцевості, що перебувають у різних формах залежності від феодалів.

Слуги путні – особисто вільні селяни, які перебували на службі (охорона кордонів або фортець), отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей.

Данники (чиншові селяни) – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину /чинш/ натурою (зерно, мед) або грошима в залежності від розміру землі.

Тяглі (тяглові) – селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам; за користування землею вони були зобов’язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою).

МІЖСТАНОВИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ПРОШАРОК-КОЗАКИ