55. Розкажіть про особливості соціальної політики в Україні за часів перебування при владі Микити Хрущова.

Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи в у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до ров’язання проблем суспільо-плітичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації і демократизації суспільно-політичного життя:

• Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

• Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з’їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.)

• Зросла роль Рад – як у центрі, так і на місцях,але зберіглося верховенство партійних органів над державними;

• Засуджено культ особи Сталіна . Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з’їзді КПРС( (лютий 1956 р.) у доповіді «Про культ особи і його наслідки». Згодо склався культ особи самого М. Хрущова.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними.

Соціальні програми М.С. Хрущова

• Пенсійна реформа 1956 р. підвищила середній ромір пенсій за віком більше ніж у 2 рази, за інвалідністю – у 1,5 рази. Пенсії почали випачуватись і колгоспникам.

• Зросли асигнування на охорону здоров’я, освіту, скасовувалася плата а навчання в старших класах середніх шкіл, у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.

• Збільшився обяг капіталовкладень у житлове будівництво, яке зводилося небаченими до того тепами. За 1950-1960 рр. кількість збудованих квартир у містах збільшилась у 17 разів, а в сільській місцевості – у 14 разів.

• Тривалість робочого дня скоротилася до 7 годин , а для працюючих у вугільній і гірничорудній промисловості – до 6 годин.

• У результаті цих та інших соціальних програм підвщився добробут населення, прбутки працюючих збільшилися за 1951 – 1958 рр.на 230% .

У цілому ж рівень життя зростав повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення.

Поразка хрущовських реформ

• На початку 60-х рр.. ситуація в СРСР різко погіршилася:

• Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівны населення, призвела до росту цін. По країні прокотилася хвиля протестів, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки рбітників, розстріляни військами.

• Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було на межі голоду. З цього часу Радянський Союз почав закупати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. Невдоволення народу зростало.

Хрущова звільнено з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем був обраний Л.І. Брежнєв.

Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок кардинальних змін в економіці та інших сфер, змін у сфері суспільного життя не відбулося.

Більшість істориків дтримується думки,що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіі системи.

56. Охарактеризуйте дисидентський рух в Радянській Україні у 1960-1980-ті рр., у чому, на Вашу думку, полягає його значення?

Дисиденський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні прошарки населення всіх регіонів республіки.

Мета дисидентського руху: вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Більшість дисидентів не виступали проти радянської влади і прагнули мирних форм діяльності. Укр. Дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Представники: відомі «шістдесяники» - поети Л.Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновький, критики І.Дзюба, І. Світличний, Є.Сверстюк, художниця А. Горська, перекладач М. Лукаш.

Етапи дисидентського руху

Первший етап: Середина 50-х рр.–1968 р. – зародження дисиденства, його ідеологічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисиденства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які створювали національні проблеми, репресій проти інакодумців, проблеми демократизації. З метою переходу до організаційних форм боротьби утворюються легальні групи деседентів.

У 1959 році на Львівщині виникла робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук’яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно ъх Конституцією.

За доносом групу заарештували, Л. Лук’яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-риічним покаранням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація «Український національний фронт», що діяла з 1964 р.на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Укранської держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.

Другий етап: 1968-1976рр. – піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

- Інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю протестів і обурень;

- Видання протягом 1970-1974рр. у Львові самвидавничого журналу «Український вісник», голов. ред. – В.Чорновіл. Журнал сприяв організаці і консолідації дисидентського руху;

- Нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадських прав і свобод у країнах-учасниках наради. Укр. Гельсіська Група, яку очолив письменник М. Руденко. Це була перша легальна диседенська організація. Багато письменників, що входили до організації були страчені

Третій етап:

З середини 80-х рр. – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень в усіх сферах життя радянського суспільства.

56. Розкажіть про рух «шістдесятників» в Радянській Україні, визначте його значення в контексті українського державотворення.

Преставники: письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, С. Гуцало, І. Калинець, художники А. Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є. Сверстюк, діячі культури С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко та ін.

Мета руху: відродження національної культури і захисту рідної мови. Їх діяльність практично мало виходила за межі радянської законності й соціалістичних цінностей.

Усе це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від «марксизму-ленінізму», «формалізмі», «космополітизмі», обмежувати їх творчу діяльність,а згодом перейшли до репресій проти них.

Однак, частина нового покоління не зреклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисиденського національного відродження.

Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х рр. почали переслідуватися. У 1962-1963 рр. «відлига» в національно-культурній сфері припинилася. (див. пит. 56)

56. Розкажіть про особливості науково-технічної революції в СРСР і УРСР у 1960-1980-ті рр.

Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки. То в СРСР досягнення науково-технічного прогресу запроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго-і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання. У результаті в 1950 р. важка промисловість перевищила, а легка – ледве досягла 80% довоєнного рівня.

Основні здобутки:

• Формування науки як соціального інституту, організаційних підрозділів та наукових шкіл.

• Новітні відкриття у природознавстві на початку ХХ ст. Розвиток науки і техніки в Україні.

• Створення Національної академії наук України та розвиток науки у довоєнний період. В.І.Вернадський.

• Формування наукових шкіл у галузі фундаментальної науки.

• Вирішення проблеми розщеплення атомного ядра.

У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу. Взаємодія фундаментальних, прикладних і технічних складових національної науки.

Досягнення і недоліки науково-технічного розвитку СРСР у 60-80-х роках.

• Загострення проблеми впровадження наукових досягнень у виробництво.

• Спроби переведення економіки країни на шлях інтенсивного розвитку.

• Проблеми формування і здійснення єдиної науково-технічної політики.

• Посилення мілітаризації економіки в умовах гонки озброєнь.

• Безгосподарське використання Хрущовим земель: відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водойм.

Наука: Діяльність Національної академії наук України.

• Намагання поєднати зусилля українських та зарубіжних наукових шкіл.

• Відтік наукової еліти за кордон.

• Розвиток фундаментальних наук як пріоритетний напрямок. Розвиток прикладної науки. Співвідношення розвитку прикладної та фундаментальної науки. Стан та розвиток гуманітарних наук.

56. Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в СРСР у 1960-1980-ті рр. впливали на стан української науки?

Екстенсивний розвиток економіки позначився на динаміці зростання наукового потенціалу України (якщо в 1960 р. загальна кількість науковців у республіці становила 46 тис., то на 1987 р. — 213 тис.), на збільшенні кількості нових спеціалізованих наукових установ, підрозділів, відділів, лабораторій, що входили до складу Академії наук (у 1962 р. її президентом став Б. Патон). Упродовж 1960—1980-х pp. учені АН УРСР проводили дослідження стосовно найважливіших напрямків науково-технічного прогресу. Зусиллями співробітників Українського науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. було одержано перші штучні алмази. Колективом Інституту кібернетики АН УРСР на чолі з його директором В. Глушковим спроектовано і збудовано цифрову машину «Київ» (1960), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро» (1961), машини «Промінь» (1962), «Мир» (1964). З 1966 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР став до ладу найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів. Практичних результатів домоглися українські науковці у галузі зварювання металів, зварних конструкцій і нових металургійних методів добування високоякісних та чистих металів і сплавів, у вивченні характеристик твердого тіла й низьких температур. Широкого визнання в середині 1960-х років набули дослідження і винаходи групи вчених з Інституту теоретичної фізики АН УРСР під керівництвом академіка Миколи Боголюбова в галузі статистичної фізики, нелінійної механіки, квантової теорії поля, надплинності й надпровідності. Не мали аналогів у світі наукові розробки, здійснювані співробітниками конструкторського бюро «Південне» (засноване в 1954 р. у Дніпропетровську) в галузі аеродинаміки, балістики, матеріалознавства, ракетобудування. Вагомим був внесок учених та фахівців КБ «Південне» у реалізацію космічної програми СРСР. Під орудою генеральних конструкторів М. Янгеля (1954—1971) та В. Уткіна (1971—1990) у Дніпропетровському ракетно-космічному центрі було створено декілька поколінь вітчизняних бойових ракет, відомі космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3», ракетно-космічна система «Енергія — Буран».

Практичну цінність мали наукові здобутки колективів учених у царині сільськогосподарських наук. У Миронівському науково-дослідному інституті селекції і насінництва пшениць, очолюваному академіком АН УРСР В. Ремеслом, були створені сорти озимої та ярої пшениць (Миронівська-264, Миронівська ювілейна, Миронівська яра та ін.), які пізніше стали всесвітньо відомими. Вітчизняні селекціонери виводили нові сорти кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, винограду. Помітні зрушення відбулися у галузі біотехнологій.

Проте значна кількість наукових новацій, технологій і винаходів не була запроваджена у виробництво. Командно-адміністративний механізм господарювання, перевага екстенсивних шляхів розвитку економіки над інтенсивними призводили до ігнорування всіх цінних ініціатив науковців, досягнення науково-технічної революції. На початок 1980-х pp. лише 10—15% підприємств були механізовані або комплексно автоматизовані.

Бюрократичні перепони, ідеологічний диктат не тільки гальмували фундаментальні дослідження, а й породжували несприятливу атмосферу в творчих колективах науковців. У надзвичайно складних умовах перебувала вітчизняна історична наука. Певне національне пожвавлення, що випало на першу половину 1960-х pp., змінилося тривалою прохолодою до всього національного. Особливо сильні «заморозки» відчувалися в період перебування на посаді секретаря ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчука. Останній усіляко прагнув підтвердити інтернаціоналістський характер своєї діяльності, рішуче брався за ліквідацію навіть незначних здобутків, здійснених з ініціативи української наукової інтелігенції. З ініціативи В. Маланчука у першій половині 1970-х pp. відбувався спланований в ідеологічних підрозділах ЦК КПУ справжній погром історичної науки, були відлучені від роботи найбільш кваліфіковані наукові кадри

56. Розкажіть про особливості політичного і духовного розвитку українського суспільства в 1970-ті – 1980-ті рр.

Посилення консервативних тенденцій у суспільно-політичному житті, суперечливі процеси, що відбувалися в економіці республіки, позначилися і на духовній сфері суспільства. Суперечлива ситуація в царині культури в середині 1960—1980-х pp. визначалася, з одного боку, посиленням ідеологічного диктату, консервацією елементів і традицій «культового» періоду, з іншого — пробудженням національної самосвідомості. Високі кількісні показники часто-густо не відповідали якісним зрушенням у духовному житті республіки. У 1960—1980-х pp. першочергову увагу партійно-державне керівництво приділяло розвиткові та вдосконаленню системи народної освіти, яка традиційно вважалася складовою частиною ідеологічної системи

За поданням В. Маланчука у квітні 1973 р. було викрито «групу націоналістів» в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського. Ідеологічне збочення вчених полягало в тому, що вони підготували і видали бібліографічний покажчик «Українське радянське карпатознавство», в якому поряд із творами радянських учених були подані праці «українських буржуазних націоналістів» Володимира Кубійовича, Сергія Єфремова, Катерини Грушевської та інших.

Під жорстким пресом ідеології опинився Інститут історії АН УРСР. У його стінах не знайшлося можливості для обговорення цікавої за своїм задумом статті Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?» (у цій науковій розвідці піддано критиці офіційну інтерпретацію Переяславської угоди 1654 p.), яку відразу ж було віднесено до розряду антирадянських. Після видання згаданої праці за кордоном її автора переслідували, обмежували в друці. У 1972 р. були звільнені з роботи кандидати історичних наук Олена Апанович та Олена Компан, які власними коштами підтримували «громадські каси» допомоги українським політв'язням. З острахом бралися за перо І. Бойко, К. Гуслистий, І. Гуржій, В. Дядиченко, Я. Дзира, які творили історичну науку не в руслі ідеологічних потреб партії.

Жорсткий ідеологічний пресинг, введений Маланчуком і його найближчим оточенням, відчували на собі українські письменники і митці. Упродовж 1970-х pp. в апараті секретаря ЦК з ідеології одна за одною народжувались постанови, які мали сприяти «проведенню певної роботи щодо усунення істотних зміщень у здійсненні національної політики в галузі культури, виправлення серйозних упущень у питаннях інтернаціонального виховання, дотримання принципу класового підходу до суспільних явищ минулого і сучасного». За нехтування принципів соціалістичного реалізму було піддано остракізму та гонінням визнаних майстрів слова Олеся Бердника, Івана Білика, Євгена Гуцала, Миколу Лукаша, Григорія Кочура, Бориса Антоненка-Давидовича, Миколу Руденка, Василя Стуса, Станіслава Тельнюка. У січні 1972 р. за написання автобіографічної повісті «Більмо» про перебування в радянських політичних таборах (книгу опубліковано на Заході і перекладено багатьма мовами світу) було заарештовано й засуджено до семи років таборів і 3-річного заслання львівського письменника М. Осадчого.

61. Розкрийте зміст політики «перебудови», запровадженої в другій половині 1980-х рр. М. Горбачовим, у чому полягала специфіка її проведення в УРСР?

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, вряту­вати систему, надати існуючому соціалізмові «людське обличчя.

Почалися процеси демократизації суспіль­ства, активізація громадської думки, поліпшення еко­номічних показників тощо.

Що гальмувало політику?

• Стара система працювала й далі за інер­цією

• не було узгодженої концепції реформування

• за­надто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС

Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.

Етапи перебудови:

На першому етапі перебудови була оприлюднена її стратегія:

• нове політичне мислення,

• радикальна еко­номічна реформа,

• демократизація всієї політичної структури.

Починалася перебудова з покращення інформованості населення країни. Відродився дореволюційний термін «гласність».

Одним з перших гасел перебудови було «приско­рення» еконо­мічного розвитку. Гласність, яка почала висвітлювати і економічне життя України, давала інформацію, яка змушувала задумуватись навіть найбільших оптимістів. Масштаби економічної кризи України давали мало підстав для покращення життя і добробуту народу.

Командні методи керівництва економікою залиша­лися незмінними.

Малося на увазі, що основні ідеї реформи управління економікою полягають у поєднанні  централізованого директивного планування з на­данням підприємствам певної свободи.

Не було зміни Командно-Адміністративної системи на ринкову

Тим не менше перебудова управління економікою в Україні набула великих розмірів. Було ліквідовано 103 республіканських органи управління, управлінські функції центру були передані місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Було також ліквідо­вано 14 міністерств і відомств, 83 організації серед­ньої ланки. Були також реорганізовані 1 500 під­приємств, цехів, дільниць та інших структурних під­розділів. Майже на 80 тис. чоловік скоротився управ­лінський апарат.

Економіка України була зорієнтована Москвою в основному на  виробництво засобів виробництва, до­бування сировини і палива. Відповідно, виробничі пла­ни для УРСР складалися теж у Москві. Тому за роки перебудови економічне становище України погіршу­валося дедалі більше.

Другий етап: Виникали і зміцнювалися неформальні організації. В Україні у 1987 р. були створені Український  культурологічний клуб у Києві, «Товариство Лева» у Львові, «Народний союз сприяння перебудові» в Одесі.

На третьому етапі зароджується багатопартійність в Україні. Була створена Українська демократична спілка, політизує свою  діяльність  Українська Гельсін­ська Спілка

Під тиском громадськості в жовт­ні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом юри­дично закріплювався державний статус української мови. У відповідності з законом протягом п'яти років українська мова по­винна була замінити російську в діяльності держав­них установ.

Четвертий етап:

• Політичний  плюралізм  сприяв появі масових рухів та організацій

• Восени 1989 р. у Києві відбувся уста­новчий з'їзд Народного руху України

• Міцніє робітничий рух.

П'ятий етап

• Загострення протиріч у суспільстві

• Більш консерватив­ними стають керівники СРСР

• Лютий — Гру­день 1990 р. відчутним став спад в економіці.

• Полі­тичне життя України набуває більш активних форм. Головною його подією стали березневі  вибори  1990 р. народних депутатів до Верховної Ради УРСР. У ново­му  парламенті  утворилась більшість (група 239) і опо­зиція — Народна рада (125 осіб). Парламентська опо­зиція з перших днів відіграла помітну роль у по­літичній сфері.

• Саме з її ініціативи 16 липня 1990 р. було прийнято  «Декларацію про державний, сувере­нітет України».

Одночасно з активізацією народних мас відбувається радикалізація політичних сил — партій і організацій. Так, НРУ на своєму з'їзді у жовтні 1990 р. висуває гас­ло: «Від народного руху за перебудову — до народного руху за  відродження  суверенітету України»,

Шостий етап:

• Кінець перебудови припадає на грудень 1990 р. — серпень 1991 р.

• Ката­строфічним став спад виробництва. Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну неза­лежною.

61. Охарактеризуйте діяльність відомих громадських рухів та організацій у напрямі становлення незалежної Української держави наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр.

Упродовж 1988-1989 рр. Масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух:

Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім.. Т. Г. Шевченка, екологічна організація «Зелений світ», анти сталінське товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада» та ін..

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація «Народний рух України за перебудову» на чолі з І. Драчем. Спілка швидко еволюціонувала від помірної, налаштованої на співпрацю з владою, до радикально антикомуністичної.

• Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.

• Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви та легалізацію Української греко-католицької церкви.

• 1989 р:. Закон «Про зміни і доповнення Конституції Української РСР» - зміна виборчої системи.

• 1989р. Закон «Про мови в УРСР», який надавав українській мові статус державної.

• 1990р. починається формування багатопартійної системи. Першою була утворена Українська республіканська партія

• 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Вони буди слабкими та не мали чітко визначеної ідеології, проте завдяки ним створювались передумови для здобуття суверенітету і незалежності України.

61. Визначте напрями зовнішньополітичної діяльності України у 1990-х рр., якими були її основні досягнення і недоліки?

Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р. З високої трибуни ООН, насамперед, було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсинкського Заключного акта та Паризької хартії і підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань.

Одним із важливих завдань зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння.

Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократи чної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів.

4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України.

6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

61. Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр.

Прийняття Основного Закону України стало закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи.

Перший етап: 1990—1993 pp. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу.

Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії

Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил.

Дискусії точилися щодо форми державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, статусу української мови, державної символіки. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту.

28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції.