1.Давня історія України - Найдавніші люди прийшли в Європу з Африки понад 1 мільйон років тому, а близько 800 тисяч років тому вони потрапили на територію України. З цього часу й бере свій відлік давня історія України.

Головною проблемою давньої історії України є недостача матеріалів, за якими можна докладно вивчати цей період. На цей період не приходиться жодного саме українського джерела. Адже тоді, коли люди тільки з’явились, дослідити їх життя, умови розвитку, господарство було досить складно, не маючи відповідних джерел.

Під час дослідження давньої історії України ми зіштовхуємось із дискретністю – переривом (розривом) в розвитку культури на території країни, коли наступна стадія розвитку життя відбувається незалежно від попередньої, з чистого аркуша, нічого не успадковуючи від першого періоду.

Про події цього періоду науковці дізнаються з археологічних та наративних джерел, етнографічного матеріалу тощо.

Водночас дослідження, у яких комплексно були б охоплені різні типи джерел та подана реконструкція на їх висновках етнокультурних, соціально-економічних і суспільно-політичних явищ давньої історії, ще досить рідкісні. Археологічні розкопки і певні узагальнення стосовно цієї доби тривають і досі.

Багато хто вважає, що український народ є спадкоємцем усіх племен і народів, які мешкали на території України з глибокої давнини, хоча, на перший погляд, між українцями і багатьма давніми племенами немає расової, мовної, культурної чи релігійної спорідненості – (делая вывод) узагальнення українців і племен, які мешкали на території України, є ще однією проблемою вивчення давньої історії України. (лично мой вывод)).

Про територію України є згадки у багатьох творах давніх авторів. Багато написів знаходять на глиняному посуді, кам'яних надгробках і скелях. Писемні джерела є другим за важливістю джерелом вивчення давньої історії.

Науковці вивчають давню історію України, спираючись на різноманітні джерела. Серед них:

1) речові джерела - пам'ятники матеріальної культури, які досліджує археологія; група споріднених археологічних пам'яток, які належать до одного часу, займають певну територію й визначаються місцевими особливостями, називаються археологічною культурою; назви археологічних культур є умовними, вони мають різне походження: чи то за першою відкритою археологами пам'яткою, як, наприклад, трипільська культура, чи то за специфічним посудом, чи то за своєрідними поховальними спорудами (ямна культура, катакомбна культура тощо); оскільки справжні назви народів, що лишили певні пам'ятки, є невідомими, то їх називають теж умовно за назвами археологічних культур (звідси походить назва Трипільці, або трипільське населення, сабатинівське населення, ямне тощо).

2) писемні джерела - писемні свідчення про життя народів на території України; вони поділяються на дві великі групи:

-актові матеріали, які є наслідком діяльності різних установ, організацій, офіційних осіб (грамоти, договори, накази та ін.);

-оповідні пам'ятки літописи, спогади, листи, щоденники, публіцистичні, історичні та інші твори;

3) усна народна творчість - пісні, легенди, перекази, прислів'я, приказки;

4) лінгвістичні джерела - вивчення розвитку мов, походження людських імен, назв поселень, річок, місцевостей

2.Утв. Ранньосередньовічної держави сх.Слов*ян

Існує 2 головні теорії походження КР: норманська(Соловьев) та слов*янська(Грушевський).

У сх. слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). У 6-8ст. ці племена перетворилися на протодержавні утворення - племенні князівства. Згодом виникло м. Київ, який завдяки вдалому географічному положенню перетворився на політичний центр сх..словян. Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об'єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в VIII — середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання — Руська земля. Дещо пізніше близько 8ст. навколо Городища поблизу Новгорода виникає протодержава на основі військово-політичного союзу словянських і неслов’янських земель півночі(ільменські слов’яни, кривичі, чуді, мері). По ступені розвитку вона значно відстає від пд.земель. Та Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у північному регіоні. Спочатку силою меча варяги змусили місцеве населення платити їм данину, але підкорені племена об'єдналися й вигнали варягів. Проте неузгодженість слов'янських правителів, які не могли поділити владу, внутрішні чвари та суперечки призвели до того, що на князювання було покликано нормандського конунга Рюрика. Після смерті Рюрика його спадкоємцем став малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Об'єднання Північної та Південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної держави. Не визнавши північних завойовників, державне об'єднання «Руська земля» розпалось і Олег змушений був відновлювати єдність держави силою, обклавши пд. племена податками.

3.Політ устрій Київської Русі.

Київська Русь становила собою ранньофеодальну державу з монархічною формою правління. Та на шляху свого розвитку відбувалися певні зміни в політичному устрою Київської Русі.Так, на початку становлення КР як держави існувала дружинна форма державності:Дружина є не тільки військом, а й радниками центрального правителя держави – князя, але князь проявляє себе не стільки як державний діяч,скільки як воєначальник.У добу піднесення КР вся влада зосередилася повністю у руках князя, а дружина відійшла від державних справ. Лише бояри(вихідці з племінної аристократії) і частина старших дружинників залишалися радниками князя. У добу феодальної роздробленості Русі керував не один князь, а група найвпливовіших князів, що збиралися на зборах («снемах») і шукали компромісних рішень. ( форма правління «колективний сюзеренітет» ) Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). В руках київського князя була зосереджена законодавча, виконавча, судова та військова влада, він був представником країни на міжнародній арені та гарантом вионання всіх законів. Дружина являла собою постійне військо, яке виконувало роль силового примусу. Вона складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої дружин( «отроки», «діти боярські»). Старші дружинники одержували землю за службу, а молодші – здобич або гроші. Князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи з представниками боярської ради. До неї входило вище духовенство, старші дружинники та міська еліта. При відсутності або при смерті князя рада ставала основним органом влади, вирішувала державні питання та обирала нового князя. Та боярська рада не була юридично затвердженим інститутом держ. управління, вона лише мала право «вето», яке могло впливати на рішення князя. В період ослаблення князівської ради, на русі збиралося віче – народні збори чоловічого населення, де вирішувалися громадські державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало право оголошувало війну і укладати мир, виганяти або ж запрошувати князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень – сперечання гучним криком.ь Тим не менш, віче мало обмежену самостійність і рідко вирішувало законодавчі питання. Отже, князь, боярська рада та віче — основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перший план висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризувався як співпрацею, так і протистоянням його елементів, що надавало динаміки суспільному розвитку.

запровадження правлвих норм- «Руська правда»