Презентація поезії «Для вас, історики майбутні…»

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!

Якийсь дідок нудний напише, —

Війна і робітничий рух...

О, тихше!

- Біль не вщух!

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики

Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.

Основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

Жанр: громадянська лірика

Римування: перехресне

Віршований розмір:ямб

Художні особливості твору:

метафори - росила землю кров, мовчи, душе

епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний

риторичні окличні речення-

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!

О, тихше!

- Біль не вщух!

Риторичні звертання

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,

Повідомлення 2. Максим Рильський

1 травня 1915 року Максим закінчив повний восьмикласний курс гімназії. Як свідчить атестат, за випускні екзамени оцінки отримав різні. У цьому ж році юнак стає студентом медичного факультету Київського університу, але через два роки розчаровується у обраному фахові й переводиться на історико-філологічний факультет. Та революція й громадянська війна змусили пере­рвати освіту й почати працювати. Спочатку Рильський жив на Київщині, у Сквирі, де обіймав посаду помічника секретаря в продовольчій управі, потім почав учителювати у сільській початковій школі у селі Вчорашньому на Житомирщині та у рідній Романівці, де завідував школою, а з 1923 до 1929 викладав українську мову та літературу. Залишилися свідчення колишніх учнів Рильського, що діти його любили й з великою радістю йшли на цікаві уроки.

У липні 1926 року Максим Тадейович одружився. У його дружини Катерини Миколаївни вже був син Георгій, якого Рильський всиновив. У 1930 році в подружжя народилася спільна дитина - син Богдан. Мусимо зауважити, що друзі недаром називали Рильського Максимом Золоте Серце. Він став опікуном над дітьми свого старшого брата Івана, що залишилися сиротами, й завжди мав Павла та Любу за своїх рідних. Катерина й Максим жили в злагоді й взаємопідтримці. Своїй дружині Рильський присвягив чимало поезій. Вона особливо любила написані чоловіком 6 і 8 люого 1957 року в Москві. Через рік, у січні, її не стало.

У двадцятих роках Рильський жив у Києві, викладав у другій залізничній школі, читав лекції у вузах. Його добре пам'ятали студенти робо­чого факультету Київського університету та Українського інституту лінгвістичної освіти. У цей час він належав до "неокласиків", був наймолодшим у "гроні п'ятірному". Неокласики напружено шукали нових шляхів модерного мистецтва. Сьогодні вже можемо сказати, що саме вони зорали на європейський кшталт те поле, на якому значно пізніше виросли В.Стус, .Ліна Костенко, І.Драч, Д.Павличко чи І.Калинець. Поєднання українського і античного духу автора збірки "На білих островах" було не випадковим.

Ю.Лавріненко з цього приводу писав:

"Від цих друзів, від братів і батька дістав Максим посвячення в розкішний світ гоголівської України. Молодий Рильський не знав гніту злиднів, і українське село правило йому за своєрідну Елладу".

А один із сучасників Рильського-неокласика підкреслював:

"Зміст поезії Рильського вкладається в два слова: солодкий світ. Його тягне до днів Еллтади, коли людина вперше придбала смак до цієї солодкості, а ще більше - до річки".

Побратим з когорти неокласиків Юрій Клен у 1947 році у "Спогадах про неокласиків" наводив цитату з поезії М.Рильського:

Коли доба нас дожене,

То й ми підемо в такт з добою.

Доба не доганяла. Вона поставила шлагбаум і заставила митців чекати, поки сама доплентається, а тоді ще й змусила йти в одній шерензі.

Після дикого з точки зору здорового глузду процесу над неіснуючою в природі Спілкою Визволення України у 1929 році та першими масовими арештами й розстрілами радянська влада взялася за літературні угруповання, при цьому не щадячи ні "правих", ні "лівих", ні вірнопідданих, ні тих, що стали в опозицію. Вражає витримка й небияка відвага Максима Рильського, який у ті непевні часи не тільки не каявся, а й навіть пробував захищатися, зберігати свою точку зору на мистецтво.

Відстоюючи право "неокласиків" на оригінальне бачення світу, він писав: "Я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що осталось у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу".

Пізніше Рильського боляче ранили не тільки звинувачення некомпетентних радянських горе-критиків, але й закиди Маланюка, який вимагав від поета не пейзажних віршів, а виразної громадянської позиції та відвертого протистояння радянській владі. У той же час від Рильського чекали, погрожуючи розстрілом у випадку відмови, дифірамбів на адресу партії та вождя.

Прочитаймо епіграф до нашого уроку, щоб збагнути, в яких ножицях опинився поет і як йому було нестерпно важко маневрувати, щоб і не загинути фізично, і не заплямити свій талант, який обов'язково помститься за зневагу.

Ю.Лавріненко писав: "Подвійний парадокс Максима Рильського. Здекларований найбільший незалежник поезії став одописцем спричинника геноциду України. Але вийшов чистим і цільним і з цієї пригоди... Одначе плата за ці перемоги була все ж трагічна. Світова поезія втратила унікального поетичного перекладача. А Україна втратила нагоду дати свій варіант великої європейської поеми, ліро-епічної поеми масштабу "Пана Тадеуша", "Розбійників", "Євгенія Онєгіна", "Чальд-Гарольда". Бо тільки як лірик Рильський устиг дати основне до судної години антиукраїнського геноциду, що почався 1929 роком...