Ювелірне мистецтво Київської Русі

Ювелірне мистецтво Київської Русі

У X ст., з прийняттям християнства Київську Русь було втягнуто в могутній життєвий потік західноєвропейського та візантійського світу, в сферу християнської культури. З’явився новий тип виробів та прикрас — багаті, часто обшиті перлами, виготовленні з коштовних металів. Техніками, якими володіли в цей період, були кування, карбування, ритування, чеканка, зернь, лиття за восковою моделлю та в кам’яні форми, емалювання, чернення та ін. У другій половині X ст. ювелірне мистецтво збагатилося впровадженням техніки перегородчастої емалі, замість виїмчастої. Цією технікою оздоблено найвитонченіші предмети: діадеми, намиста, сережки, колти, хрести, гривни, різноманітні ланцюжки, образки і оправи книжок . У XII ст. у ювелірному мистецтві України домінує оздоблення срібних речей черню, з XIII ст., зокрема техніка контурної черні.

У X–XIII ст. одними з найпоширеніших на Русі жіночих прикрас, які радували представниць усіх станів давньоруського суспільства, були скроневі кільця. Археологи вважають їх етнічно-визначальною ознакою.

Способи кріплення кілець до головного убору або волосся були різноманітними. Кільця могли підвішуватися на стрічках, ремінцях або кісці, могли приколюватися до стрічки, утворюючи ланцюжок. Іноді просмикувалися в мочку вуха, як сережки.

Скроневі кільця були виключно жіночими прикрасами, чого не можна сказати про сережки, які носили й чоловіки, особливо так звані тринамистинні (але тільки в одному вусі). Спільними прикрасами для чоловіків і жінок також були браслети, персні та шийні прикраси. Браслети носили переважно скляні, та були й бронзові (в формі змії), пластинчасті й пустотілі. Персні надягали на праву або на ліву руку, а часом на обидві, водночас від одного — двох до чотирьох — п’яти, іноді — до десяти на обох руках. Сільські майстри виготовляли переважно мідні, рідше срібні персні з простим геометричним орнаментом. Найпростіші персні з гладкого дроту часом ускладнювались у профілі, прикрашалися щитками, вставками з каменів та кольорового скла. В Києві в ІХ–ХІ ст. користувалися більше рубчастими перснями, а в ХІІ–ХІІІ ст. чоловіки надавали перевагу персням-печаткам, а жінки — каблучкам. Популярність перснів серед чоловіків і жінок пояснюється також весільною обрядовістю. Не менш популярними в жінок і чоловіків були шийні прикраси. Жінки надавали перевагу насамперед скляним, металевим намистам та різним за формою (круглим, овальним, хрестоподібним) підвіскам. Вони налічували сотні різновидів, кожний — зі своїм неповторним орнаментом, формою, та забарвленням. Виділяються чотири типи скляних намист, які носили давньоруські городянки: з синього, чорного, світло-зеленого скла зі складними «очками»; з багатошарових скляних паличок, які розрізали і проколювалися.

Славилися вироби давньоруських різьбярів по кістці — невеликі, прикрашені різьбленням скриньки, гребінці, ґудзики, образки, колодки для ножів, ложки тощо. Улюбленим орнаментом на виробах з кістки є концентричні кола з крапкою у центрі і так звана плетінка, рідше зустрічаються сюжетні зображення. Особливий інтерес становлять шахові та шашкові фігурки з кістки, які свідчать про інтелектуальні заняття їх власників — жителів давньоруських міст.

Вироби давньоруського прикладного мистецтва завдяки високим художнім якостям та досконалості виготовлення користувалися значним попитом далеко за межами Київської Русі. Особливо славилися перебірчасті емалі, які з великим смаком та майстерністю виготовляли руські майстри.