6. Клітинні форми при еритропоезі.

Еритропоез відбувається у постнатальному періоді в складі червоного кісткового мозку. Джерелом розвитку еритроцитів є стовбурова кровотворна клітина ( І клас ). Ця клітина диферинціюється у клітину – попередника мієлопоезу ( ІІ клас ). З неї утворюються клітин двох видів: КТО- ГнЕ (колонієтвірна одиницю гранулоцитів та еритроцитів) та КТО – МГЦЕ (колонієтвірна одиниця мегакаріоцитів та еритроцитів). Наступна стадія розвитку еритроцитів – уніпотетний попередник КТО – Е (клітини ІІІ класу ). Проеритробласти ( ІV клас ) – перші морфологічні розпізнавані клітини еритроїдного ряду. Проеритробласти поділяються і перетворюються у базофільні еритробласти. Вони діляться мітозом,нагромаджують певну кількість гемоглобіну і перетворюються у поліхроматофільні еритробласти. Вони діляться мітозом. Їх пізні генерації називають поліхроматофільні нормобласти ( V клас ).

Білет 5

1. Дентин в різних його шарах на поперечному розрізі.

2. Бронхи різного калібру

Стінка бронхів утворена трьома оболонками - слизовою з підслизовою основою, фіброзно-хрящовою та адвентиційною. Особливості цих оболонок залежать від калібру бронха. Головні бронхи мають діаметр близько 15 мм. У їхній слизовій оболонці, на відміну від трахеї, з'являється м'язова пластинка, яка відмежовує слизову оболонку від підслизової основи. Вона тонка і складається із двох шарів глад­ких міоцитів - внутрішнього циркулярного і зовнішнього - з поздовжнім роз­ташуванням клітин. Слизова оболонка головного бронха, як і трахеї, не утво­рює складок. Особливістю головних бронхів є фіброзно-хрящова оболонка, побудована із суцільних кілець гіалінового хряща.

Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М'язова плас­тинка слизової оболонки добре розвинена, складається з одного шару глад­ких міоцитів, орієнтованих у косо-циркулярному напрямку. Завдяки їхньому скороченню слизова оболонка цих бронхів утворює поздовжні складки. У власній пластинці слизової оболонки досить часто спостерігаються лімфатичні вузлики. Власна пластинка бронхів багата на еластичні волокна, які розташо­вані поздовжньо і забезпечують розтягування бронхів та їхнє повернення у вихідне положення під час дихання. Підслизова основа містить велику кількість залоз. Фіброзно-хрящова оболонка, на відміну від головних бронхів, утворе­на не суцільним кільцем хряща, а окремими хрящовими пластинками, роз міри яких зменшуються відповідно до зменшення калібру бронха. Кінцеві відділи мішаних слизово-білкових залоз розташовуються великими групами переважно у тих ділянках стінки бронха, де немає хряща. Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболон­ки та висота епітеліального шару зменшуються. М'язова пластинка слизової оболонки і її складки добре розвинені. Фіброзно-хрящова оболонка містить лише окремі острівці гіалінового хряща, місцями з'являється еластичний хрящ. У підслизовій оболонці зберігаються залози. Діаметр малих бронхів від 2 до 0,5 мм. Епітелій стає дворядним. М'я­зова пластинка у малих бронхах добре розвинена. У цих бронхах відсутні залози, а також хрящі. Отже, малі бронхи мають лише слизову і зовнішню адвентиційну оболонки або чотири пластинки: епітеліальну, власну, м'язову та адвентиційну. Термінальні (кінцеві) бронхіоли мають діаметр близько 0,5 мм і довжи­ну до 1200 мкм. Загальний план будови їхніх стінок подібний до такого ж малих бронхів, але товщина стінки значно менша. Епітелій стає одношаровим кубіч­ним війчастим. М'язова пластинка у термінальних бронхіолах має сіткоподібне розташування гладких міоцитів, завдяки чому складки слизової оболонки тут відсутні.