Gistologiya_2

1.Комплекс Гольджі— це особлива частина метаболічної системи цитоплазми, яка бере участь у процесі виділення і формування мембранних структур клітини. Це мембранна органела, представлена трьома видами утворів: мішечками (інколи їх називають цистернами), розміщеними пучками щільно на відстані 14–25 нм з внутрішнім простором 5–20 нм (частіше по 5–6 мішечків у комплексі); системою трубочок діаметром 20–50 нм; і міхурців різних розмірів. Мішечки сполучаються між собою і мають трубочкове з’єднання з іншими такими ж апаратами (рис. 2.25). Окрему сукупність мішечків і трубочок називають диктіосомою. Диктіосоми можуть бути відділені одна від одної прошарками цитоплазми або з’єднаними у комплекс. Локалізація комплексу Гольджі. В аполярних клітинах (наприклад, в нервових) комплекс Гольджі розміщений навколо ядра, в секреторних клітинах він займає місце між ядром і апікальним полюсом. Комплекс мішечків Гольджі має дві поверхні: одна з них — формувальна (незріла або регенераторна) цис-поверхня (від лат. cis — з цього боку), друга — зріла (функціональна) — транс-поверхня (від лат. trans — через, за). Стовпчик Гольджі своєю опуклою формувальною поверхнею обернений у бік ядра, прилягає до гранулярної ендоплазматичної сітки і містить дрібні круглі міхурці, названі проміжними. Зріла ввігнута поверхня стовпчика мішечків звернена до вершини (апікального полюса) клітини і закінчується більшими міхурцями.

Функції комплексу Гольджі:(1) формування мембранних утворів і поповнення мембран плазмолеми;(2) утворення лізосом і специфічної зернистості в лейкоцитах; (3) конденсація секреторного продукту і формування секреторних гранул; (4) синтез полісахаридів і глікопротеїнів (утворення глікокаліксу, слизу); (5) важливою функцією цієї органели є модифікація білків — додавання до поліпептиду різних хімічних угруповань, наприклад, фосфатних (фосфорилювання), карбоксильних (карбоксилювання) тощо, формування складних білків (ліпопротеїдів, глікопротеїдів, мукопротеїдів) та розщеплення поліпептидів; (6) комплекс Гольджі бере участь у секреторному процесі — виведенні речовин з клітин.

2. Розвиток людини.яйцеклітину людини відносять до вторинно оліголецитальних та до ізолецитальних. Дроблення зиготи людини- повне, субеквальне, асинхронне. Назва бластули-бластоциста.

3. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій.Вкриває поверхню шкіри і має назву епідермісу. Складається з багатьох шарів клітин. Епідерміс долонь і підошв має пять шарів: 1. базальний, у складі якого містяться клітини з відростками-пігментні клітини меланоцити, клітини Ларгенганса, а також клітини Меркеля. 2. остистий. Базальний і остистий шари разом формують так звану росткову зону епідермісу.

3. зернистий-складається зі сплощених клітин, які містять зерна фібрілярного білка кератогіаліну.

4. блискучий-містить у його плоских клітинах елеїдин, який являє собою проміжну стадію на шляху утворення кератину.

5. роговий-складається з рогових лусочок, заповнених кератином та пухерцями повітря.

4. Тромбоцити-це фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку-мегакаріоцитів. Розмір тромбоцитів-2-3мкм. Кількість-180-320*10*9 в 1л крові. Тромбоцитоз-підвищена кількість(при травмах, лейкозах), зниження кількості-тромбоцитопенія. Кожна кровяна пластинка скл. З гіаломерата грануломера, який має вигляд базофільних зерняток у центрі пластинки. Ззовні кровяні пластинки оточені плазмолеммою. У гіаломері міститься крайовий пучок мікротрубочок, які забезпечують підтримання форми тромбоцита. У складі грануломера є 2 типи гранул: щільні, темні альфа-гранули і серетонінові гранули. У грануломері також є зерна глікогену і мітохондрії. Кровяні пластинки мають відростки різних розмірів і товщини. Ними пластинки зчеплюються одна з одною під час згортання крові. Функція-участь у процессах згортання крові. Тромбоцити містять фермент тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену на фібрин. Це сприяє утворенню тромба, що закриває ушкоджену судину. Тромбоцити також виділяють речовини, що спричинюють звуження судин у разі її ушкодження та забеспечують зменшення проникності судинної стінки. 5. Клітини фібробластичного ряду - це фібробласти різного ступеня зрілості, фіброцити, міофібробласти і фіброкласти.Фіброцити-це дефінетивні форми розвитку фібробластів. Форма-веретеноподібна. Містять невелику кількість органелл.

6. Класифікація кісткової тканини:буває пластинчаста та грубоволокниста. 7. Сарколема - оболонка, що оточує поперечносмугасте м'язове волокно, сприяє його скороченню, а також виконує захисну функцію. Це дуже тонка, двошарова, прозора та еластична мембрана. Шари сарколеми розділені світлим прміжком завширшки 14 - 24 нм. Зовнішній шар (базальний) складається з колагенових, еластинових волокон, ретикулів; внутрішній (плазматичний) є мембраною товщиною 0,1 мкм.

Сарколема має вибіркову проникність. Крізь неї проходять молекули вуглеводів, амінокислот, білків, жирних кислот і здійснюється обмін речовин між волокном і плазмою крові, що його оточує.

8. Нейрофібрили – органели спеціального призначення нейронів, їх можна виявити у цитоплазмі при імпрегнації сріблом. Вони мають вигляд тонких ниток діаметром 0,3..0,5 мкм, утворюють щільну сітку в перикаріоні і мають паралельну орієнтацію у складі дендритів і нейритів, включаючи їх найтонші кінцеві розгалуження.

Методом електронної мікроскопії виявлено, що нейрофібрилам відповідають пучки нейрофіламентів (мікрофіламентів) діаметром 6..10 нм і нейротубули (мікротрубочки) діаметром 20..30 нм. Мікрофіламенти і мікротрубочки належать до системи цитоскелета нейронів. Останній побудований головним чином з білка спектрину, який є аналогом спектрину еритроцитів і був відкритий пізніше в тканині головного мозку. 9. Мітохонрії-мікроскопічні мембранні органели загального призначення, основна функція яких- утворення необхідної для життєдіяльності клітини енергії та нагромадження її у складі молекул АТФ. Також беруть участь у регуляції обміну води, депонуванні іонів кальцію, продукції попередників стероїдних гормонів. Під світловим мікроскопом мають вигляд дрібних крапочок і ниточок. За допомогою електронного мікроскопа у складі кожної мітохондрії , яка має неправильну овальну форму, можна розрізнити 2 мембрани:внутрішню гладку і зовнішню складчасту, що утворює вирости(кристи) всередину мітохондрії. Внутрішнім вмістом є матрикс. У матриксі і на внутрішній мембрані містяться білки ферменти, які забезпечують синтез АТФ. Мітохондрії-єдині органели, в яких знайдені молекули власної ДНК. 10. Гаструляція-період ембріогенезу, коли виникають зародкові листки-ектодерма, ендодерма, мезодерма-і зародок набуває тришарової будови. Одночасно зі змінами в організмі зародка здійснюється розвиток поза зародкових органів. Гаструляція охоплює період з 14ї по 17ту добу пренатального онтогенезу. типи гастр.:інвагінація — вгинання частини стінки бластули (бластодерми) всередину зародка, що призводить до утворення гаструли з порожниною — гастроцілем, сполученою із зовнішнім середовищем отвором — бластопором.імміграція — виселення окремих клітин бластодерми в бластоціль з одного місця (уніполярна імміграція) або з різних (мультиполярна імміграція), гастроціль при цьому не утворюється;епіболія — обростання великих нерухомих клітин вегетативної півкулі зародка дрібнішими клітинами його анімальної області;деламінація, або розшарування — ентодерма утвориться або шляхом ділення клітин паралельно поверхні (рідкісна форма гаструляції), або шляхом диференціювання спочатку однорідних клітин морули (без їх розподілу) на екто-і ентодерму в залежності від положення клітин — на поверхні або в глибині зародка. Зазвичай гаструляція здійснюється поєднанням різних способів. 11. Типи секреції залоз.за типом секреції залози поділяють на такі типи: -Мерокринові - клітина не руйнується в процесі секреції (слинні залози, підшлункова залоза, більшість потових залоз);- Апокринові - в процесі секреції верхівка залозистих клітин частково руйнується. При цьому розрізняють мікро-апокриновий тип секреції, коли секрет, що накопичується в гландулоциті, поступає у вивідну протоку разом з мікроворсинками, що руйнуються (деякі потові залози), і макро-апокриновий тип, коли в процесі секреції руйнується апікальна частина цитоплазми залозистої клітини (молочна залоза);- Голокринові - в процесі секреції клітина повністю руйнується (сальні залози). 12. Молоді форми еритроцитів.мають назву ретикулоцитів. Вони не повністю насичені гемоглобіном, їм властива поліхроматофілія. У своїй цитоплазмі містять сітчасту структуру, яку можна виявити прижиттєвим фарбуванням мазка крові діамант-крезиловим синім. Сітчаста структура в цитоплазмі ретикулоцита-це залишки рибосом, на яких продовжується синтез гемоглобіну. У нормі кількість ретикулоцитів 0,2-1% від загального числа еритроцитів. 13. Фібробласти-це клітини-продуценти міжклітинної речовини. зрілі ф-ти-великі клітини з відростками. Можуть досягати 40-50 мкм і більше. Ядро-велике, овальне, світле, містить дрібно розпилений рівномірно розподілений хроматин, на тлі якого добре видно 1-2 великих ядерця. Цитоплазма фарбується базофільно. Цитоплазма містить усі загальні органели. Особливо розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, тут відбувається синтез про колагену, еластину. Добре розвинений комплекс Гольджі, має вигляд цистерн і пухирців, розкиданих по всій клітині, тут синтезуються глікозаміноглікани. Фібробласти також синтезують фібронектин, який забезпечує зв’язування клітин іх їхнім мікрооточенням і регулює пересування. У переферійеному шарі цитоплазми розташовані мікрофіламенти, які містять скоротливі білки типу актину і міозину та зумовлюють здатність цих клітин до руху. 14. Структурно-функциональная еденица строения компактгной пластинчастой костной ткани. Остеон — структурна одиниця кістки. Він складається із 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну. В центрі кожного остеону проходить центральний (Гаверсів) канал. Діаметр остеона 0,3-0,4 мм. Між остеонами розташовуються вставні пластинки. Зовнішній і внутрішній краї кістки вкриті генеральними пластинками. 15. Мяз, я орган.окремі посмуговані м’язові волокна об’єднуються сполучною тканиною в орган, який має назву м’яза. Тонкі прошарки пухкої сполучної тканини між м’язовими волокнами називають ендомізієм. Ретикулярні та колагенові волокна ендомізію переплітаються з волокнами сарколеми. на кінці кожного м’язового волокна плазмолема утворює вузькі глибокі вгинання, у які проникають колагенові та ретикулярні волокна. Останні пронизують базальну мембрану та утворюють петлю, яка фіксується до плазмолеми, саме у тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу за межі базальної мембрани ретикулярні волокна переплітаються з колагеновими, а останні переходять у сухожилля. Кожне м’язове волокно має самостійну іннервацію й оточене сіткою гемо капілярів. Комплекс волокна з прилеглими елементами пухкої сполучної тканини є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза і має назву міона. Мязові волокна об’єднуються у пучки, між якими розташовані товстіші прошарки пухкої сполучної тканини-перимізій. У ньому містяться також і еластичні волокна. Сполучна тканина, що оточує мяз у цілому, має назву епімізію. 16. Нейроглія. Термін буз запронований Вірховим у 1846 р. це середовище, що оточує нейрони. Побудована з клітин. Функції: опорна, розмежувальна, трофічна, секреторна, захисна. усі різновиди клітин нейроглії поділяють на 2 групи: макроглію і мікроглію. Серед макрогліоцитів розрізняють епендимоцити, астроцити та олігодендроцити і , як різновид останніх нейролемоцити. Макроглія походить з нервової трубки, а мікроглія-із моноцитів. 17.Лізосо́ма— одномембранна органела, що містить гідролітичні ферменти, і виконує функцію внутрішньоклітинного розщеплення макромолекул. Лізосоми були відкриті бельгійським цитологом Крістіаном де Дювом в 1955 році.

Лізосоми виконують у клітині такі функції: розщеплення внутрішньо- та позаклітинних відходів, та старих органел, знищення патогенних мікроорганізмів, забезпечення клітини поживними речовинами.

18. Нейруляция.Процес утворення нервової системи з ектодерми називається Нейруляція. Він починається з потовщення широкого дорсального ділянки ектодерми, який потім згортається в трубку і відокремлюється від решти частини клітинного шару. Таке перетворення індукується хордою і мезодермою, лежачими під цією областю ектодерми.

Трубка, що утворилася з ектодерми, називається нервової трубкою, в процесі подальшого розвитку з неї виникне головний і спинний мозок. Уздовж лінії, по якій нервова трубка відокремлюється від майбутнього епідермісу, від нього відокремлюється ще деяке число ектодермальних клітин, пізніше ці клітини поодинці мігрують через мезодерму. Це клітини нервового гребеня, з яких утворюються практично всі компоненти периферичної нервової системи (у тому числі сенсорні і симпатичні ганглії, шванновские клітини, що утворюють миелиновую оболонку периферичних нервів), а також клітини наднирників, секретуючі адреналін, і Органи почуттів, передають нервовій системі інформацію про зорових, звукових, нюхових та інших стимулах, також розвиваються з ектодермальних закладок - одні з нервової трубки, інші - з нервового гребеня, треті - із зовнішнього шару ектодерми. Наприклад, сітківка утвориться як виріст мозку і, отже, є похідним нервової трубки, тагда як нюхові клітини диференціюються прямо з ектодермального епітелію носової порожнини

19. Еритроцити.Еритроци́ти — або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і вуглекислого газу. Окремо взятий еритроцит жовто-зеленого кольору, а мільйони їх дають червоний колір.Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25×1012. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2л. Під час аналізів крові вміст всіх формених елементів подається на одиницю об'єму - 1л.Позначають еритроцити скороченням латинськими літерами Er. Кількість еритроцитів дорівнює у чоловіків від 3,9×1012 до 6,0×1012 в 1л. у жінок - від 3,7×1012 до 5,5×1012 в 1л. Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей - від 6,0×1012 до 9,0×1012 в 1л, а також у старих людей - до 6,0×1012 в 1л. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові називається еритроцитоз або поліцитемія , а зниження — еритроцитопенія.Еритроцити у людини і ссавців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів - планоцити ( мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити ( мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз. Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевишує 20%, те ж явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримує бета-сіа-глікопротеїн в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудований з білка спектрину, який прилягає до плазмолеми і пов'язаний з нею йншим білком - анкерином.Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі - до 1мкм. Заглибина еритроцита в тонкій центральній частині має назву фізіологічної ескавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм Це макроцити, їх кількість - 12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.

Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцитів розташований електронно-щільний вміст - численні гранули гемоглобіну розмірами 4-5 нм.Хімічний склад.За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. У крові дорослої людини міститься близько 600г гемоглобіну, тобто в 100г крові 15г гемоглобіну. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору.Гемоглобін зв'язуючи кисень переносить його і віддає периферійним тканинам. Гемоглобін, який віддав кисень називається відновленим або редукованим, він має колір венозної крові. Віддавши кисень кров поступово вбирає в себе продукт обміну речовин СО2 (вуглекислий газ). Гемоглобін який зв'язує вуглекислий газ називається карбогемоглобіном.Функціъ.Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Газообмін організму з навколишнім середовищем здійснюється таким чином. Проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку — оксигемоглобін, що у тканинах інших органів розщеплюється виділяючи при цьому кисень, який використовується клітинами тканин. Звільнений від кисню гемоглобін відразу приєднує вуглекислий газ – продукт розпаду речовин у клітинах. Також еритроцити забезпечують підтримку рН крові (гемоглобін і оксигемоглобін складають одну з буферних систем крові); підтримання іонного гомеостазу за рахунок обміну іонами між плазмою та еритроцитами; участь у водному і сольовому обміні; адсорбція токсинів, в тому числі продуктів розпаду білка, що зменшує їх концентрацію в плазмі крові і перешкоджає переходу в тканині; участь у ферментативних процесах, у транспорті поживних речовин - глюкози, амінокислот.

20. Клетка рыхлой волокнистой соеденительной ткани.Макрофаги (макрофагоцити). Ці клітини також називають гістіоцитами. За кількісним вмістом у пухкій сполучній тканині макрофаги займають друге місце після фіб­робластів. Порівняно з останні­ми вони мають менші розміри клітинного тіла (10-15 мкм), яке добре відмежоване від ос­новної речовини. Форма різна: округла, витягнута або непра­вильна. Ядро теж має менші розміри, не таку правильну фор­му, як у фібробласта, містить більше гетерохроматину, вигля­дає щільним, забарвлюється до­сить інтенсивно.Цитоплазма макрофагів базофільна, неоднорідна, плямиста, містить багато лізосом, фагосом, піноцитозних пухирців. Інші органели (мітохондрії, гранулярна ендоплаз­матична сітка, комплекс Гольд­жі) розвинені помірно.Плазмолема макрофагів утво­рює глибокі складки і довгі мікроворсинки, за допомогою яких ці клітини захоплююсь сторонні частинки. На поверхні плазмолеми макрофага містяться ре­цептори для пухлинних клітин, еритроцитів, Т- і В-лімфоцитів, антигенів, імуноглобулінів. На­явність рецепторів до імуногло­булінів забезпечує їхню участь в імунних реакціях.Макрофаги відіграють важли­ву роль як у природному, так і в набутому імунітеті організму. Участь макрофагів у природно­му імунітеті проявляється у їхній здатності до фагоцитозу і в син­тезі низки активних речовин — фагоцитину, лізоциму, інтерфе­рону, пірогену, компонентів сис­теми комплементу та інших, які с основними факторами при­родного імунітету, їхня роль у набутому імунітеті полягаг, в пе­редачі антигену імунокомпетентним клітинам (лімфоцитам) після його переробки з кор­пускулярної форми в молекуляр­ну (участь у кооперативній триклітинній системі імунної відпо­віді разом з Т- і В-лімфоцита­ми). Крім того, макрофаги секретують медіатори-монокіни, які сприяють специфічній реакції на антигени, і цитолітичнї фак­тори, які вибірково руйнують пухлинні клітини.

21. Ізогенні групи (кілька клітин знаходяться в одній лакуні)

22. Міофібрила (Актоміозин) - білковий комплекс, утворений волокнистими структурами актину (тонкі волокна) і міозину (грубі волокна).Переміщення одних волокон відносно інших викликає скорочення (або розслаблення) м'язів. Кожна міофібрила розділена за допомогою Z- дисків на окремі ділянки.Між міофібрилами знаходиться багато мітохондрій. Цитоплазма м'язового волокна називається саркоплазмою і містить мережу внутрішніх мембран - саркоплазматичний ретикулум. Поперек волокна і між міофібрилами проходить система трубочок, називана Т-системою, що пов'язана із сарколемою. У певних місцях трубочки Т-системи розташовуються між двома цистернами саркоплазматичного ретикулума. Комплекс з однієї Т-трубочки і двох цистерн називається тріадою. Трубочка і цистерни сполучені між собою поперечними мембранними містками. Цистерни беруть участь у захопленні і звільненні іонів Ca2+. У результаті концентрація цих іонів у саркоплазмі знижується або збільшується, що у свою чергу впливає на активність АТФази, а виходить, і на скорочувальну функцію м'язового волокна.

У світловий мікроскоп видна лише поперечна покресленність міофібрил. Це виглядає як правильне чергування світлих і темних смуг, названих відповідно зонами (або дисками) I і А. По середині кожної зони проходить тонка темна лінія. Електронно-мікроскопічне дослідження показує, що покресленність обумовлена певним розташуванням ниток актина (тонких філаментів) і міозина (товстих філаментів).

23. Мікротрубочки і мікрофіламенти.-Микротрубочки - один з компонентів цитоскелету. Це циліндричні структури діаметром 22 +2 нм і різної довжини (від часток до сотень мікрометрів). Микротрубочки полягають у основному з одного білка - тубуліну.

Вони добре видно в електронний мікроскоп і можуть бути виявлені, незважаючи на свій малий діаметр, в світловому мікроскопі здопомогою спеціального методу - іммунофлуорес-ценціі. Справа в тому, що тубулін в клітинах всіх рослин і тварин подібні. Тому антитіла (див. Антиген і

антитіло) до тубуліну, отриманому з мозку корів або свиней, будуть «пізнавати»

мікротрубочки в клітинах практично будь-яких організмів. Якщо до молекул антитіл

заздалегідь хімічно приєднати маленькі молекули світяться при опроміненні

синьо-фіолетовими променями речовин - флуорохроми, то з розподілу в клітинах

світяться комплексів можна в мікроскоп з флуоресцентної насадкою бачити

розташування мікротрубочок. Микротрубочки утворюють мережу в цитоплазмі клітин, а

під час поділу формують мітотичний апарат (див. Мітоз). Вони входять до

склад центриолей і базальних тілець; джгутиків і війок. Цитоплазматичні

мікротрубочки не стабільні, а перебувають у динамічній рівновазі з розчиненим

тубуліну. У клітинах тварин і нижчих рослин зростання мікротрубочок

контролюється спеціальними структурами - центрами організації мікротрубочок. У

вищих рослин такі центри виявлені тільки під час поділу клітин.

Микротрубочки базальних тілець служать затравками для зростання мікротрубочок війок

і джгутиків, які забезпечують биття цих органоїдів. Цитоплазматичні

мікротрубочки беруть участь поряд з іншими компонентами цитоскелету у підтримці

форми клітин, у внутрішньоклітинному переміщенні різних органоїдів і частинок. У

рослинних клітинах мікротрубочки визначають напрямок волокон в клітинній

стінці. Під час мітозу вони забезпечують рух хромосом. Крім тубуліну в

склад мікротрубочок входять в невеликих кількостях різні білки (в даний

час їх відомо кілька десятків). Ці білки сильно розрізняються не тільки у

різних видів тварин і рослин, а й у різних тканинах одного організму.

Припускають, що ці білки забезпечують специфічні функції мікротрубочок в

різних клітинах.-Мікрофіламенти — нитки білка актина нем'язової природи в цитоплазмі еукаріотичних клітин. Діаметр 4-7нм. Під плазматичною мембраною мікрофіламенти утворюють сплетіння, в цитоплазмі клітини формують пучки з паралельно орієнтованих ниток або тривимірний гель, формуючи цитоскелет. До їх складу входять, окрім актину, інші скоротливі білки: міозин, тропоміозин, актинін, що відрізняються від відповідних м'язових білків, а також специфічні білки (вінкулін, фрагмін, філамін, вілін тощо).

Мікрофіламенти знаходяться у динамічній рівновазі з мономерами актину. Мікрофіламенти є скоротливими елементами цитоскелету та безпосередньо беруть участь у зміні форми клітини при розплощуванні, прикріпленні до субстрату, амебоїдному русі, ендомітозі, циклозі (для рослинних клітин), формуванні кільця цитотомії у тваринних клітинах, підтриманні мікроворсинок у клітинах кишковика безхребетних. До мікрофіламентів опосередковано прикріплюються деякі мембранні білки-рецептори.

24.Ембріональні листки і зачатки.Ембріональні зачатки - джерела розвитку тканин і органів в онтогенезі, представлені групами більш менш численних малодиференційовані (неспеціалізованих) клітин; міжклітинної речовини зачатки не мають.

До ембріональних зачатків відносяться: 1) Спинна струна, або хорда (chorda - хорда); 2) Сегментована мезодерма, або соміти; 3) сегментувати ніжки, або нефротом (nephros - нирка); 4) Несегментірованная мезодерма (бічні пластинки) або спланхнотом.

Розглянемо, як відбувається формування нервової трубки, закладка осьових органів і відокремлення ембріональних зачатків на прикладі птахів-Несегментірованная мезодерма, або спланхнотом, розщеплюється на два шари клітин, або два листки, - зовнішній, або пристінковий, або парієтальних, який примикає до ектодермі, і внутрішній, або вісцеральний, який примикає до ентодермі. Простір, що утворюється між зовнішнім і внутрішнім листками спланхнотома, являє собою вторинну порожнину тіла. Протягом деякого часу соміти пов'язані зі спланхнотомом сегментними ніжками, або нефротомії, але скоро зв'язок між сегментованої і несегментірованной мезодермою переривається.

25. Простая нерозгалуджена трубчаста залоза.має лише один кінцевий секреторний відділ, кінцевий відділ має форму трубочки.

26. Еритроциты(форма).така форма клітини забезпечує збільшення її поверхніі прискорює насичення гемоглобіну киснем. Різноманітність форм позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз. 27. Строма кровотвоних органів.Ретикулярна тканина утворює сполучнотканнину строму кровотворних органів, формуючи мікрооточення для клітин крові, що дозрівають. Основу ретикулярної тканини складають ретикулярні клітини і ретикулярні волокна. Ретикулярні клітини мають відростки, якими вони контактують одна з одною, утворюючи сітку. Сітка доповнюється ретикулярними волокнами, які тісно повязані з клітинами. Серед клітин розрізняють фібробластоподібні клітини, фагоцити моноцитарного генезу, малодиференційовані клітини.