Еквівалентно-ефективні температури та їх зв'язок з основними мікрокліматичними параметрами

ЕЕТ, ° С	Температура повітря, °С	Відносна вологість повітря, %	Швидкість руху повітря, м/с
18,8	18,8	100	0
18,8	26,0	50	0,5
18,8	31,0	20	3,5

відповідне теплове самопочуття навіть при дискомфортному

значенні одного з показників мікроклімату, наприклад, в умо­вах впливу високої або низької температури.

Із цією закономірністю пов'язане поняття про еквівалент­но-ефективні (ЕЕТ) і радіаційно-еквівалентно-ефективні (РЕЕТ) температури, які можуть бути розраховані за спеціальними номограмами і дають змогу здійснити комплексну оцінку впли­ву мікрокліматичних факторів на організм людини (мал. 23).

ЕЕТ — це умовна температура, що показує, яке співвідно­шення мікрокліматичних чинників створює мікроклімат, адек­ватний тій чи тій температурі за нульової рухомості повітря та його максимальній (100 %) вологості. Припустимо, наприклад, що за цих умов температура становитиме + 18,8 °С. А чи мож­на зробити так, щоб за іншої температури повітря (або іншого мікрокліматичного чинника) людина відчувала себе так, як за температури + 18,8 °С? Із табл. 35 видно, що це можна здійсни­ти таким чином: при температурі, вищій ніж + 18,8 °С (31 °С), необхідно збільшити тепловіддачу шляхом зменшення воло­гості і підвищення швидкості руху повітря. Це дозволить от­римати умови, еквівалентні за своїм ефектом тим, що спосте­рігаються за температури + 18,8 °С, вологості повітря 100 % та швидкості переміщення повітряних мас, близький до 0 м/с.

Можливість створення оптимального мікроклімату шляхом регулювання окремих його складових має велике гігієнічне зна­чення для вирішення практичних проблем санітарно-технічного обладнання житлових, громадських та лікарняних приміщень.

Поліпшення мікрокліматичних умов у приміщеннях різно­го призначення досягається завдяки використанню цілого комп­лексу архітектурно-планувальних, санітарно-технічних і органі­заційних заходів. До головних із них слід віднести озеленення території земельної ділянки, забезпечення оптимальної повер­ховості будівель та оптимальне опалення, передусім у зимову пору року.

3.4. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПРИРОДНОГО ТА ШТУЧНОГО ОСВІТЛЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ

Видиме світло — це ділянка електромагнітного спектра со­нячної радіації в межах 400—760 нм, яка діє на зоровий аналі­затор людини та викликає специфічне відчуття, що дозволяє візуально сприймати навколишнє середовище та предмети і явища в ньому.

Видиме світло має велике фізіологічне та гігієнічне значен­ня. Філогенетичне й онтогенетичне становлення і розвиток людини тісно пов'язані з видимим світлом. Саме воно є одним із головних регуляторів, пусковим інформаційним механізмом біологічних ритмів численних фізіологічних функцій людини. Видиме світло зумовлює можливість діяльності зорового анал­ізатора, завдяки чому людина дистанційно сприймає майже 90 % загальної інформації про навколишнє середовище і яви­ща, що відбуваються в ньому. За чутливістю серед інших ана­лізаторів зоровий займає перше місце. Потужність порогової енергії світлового впливу, необхідна для зорового сприйняття,

становить усього ІхІО"¹⁸ — .1x10-" Вт (ІхІО"¹⁰ — ІхЮ"¹¹ ерг/ Ом). Чутливість зорового аналізатора майже абсолютна, він сприймає як світловий подразник вплив навіть поодиноких квантів енергії — фотонів. У тиху ніч за відсутності туману і опадів та за незабрудненої атмосфери людина здатна бачити світло стеаринової свічки на відстані понад 10—15 км.

Потрібний рівень освітленості забезпечує можливість ви­конання різноманітної роботи як у побутових, так і у вироб­ничих умовах. Нормальне функціонування зорового аналіза­тора і потрібні для цього рівень освітленості та спектр світла мають велике значення для нормальної діяльності ендокрин­них органів, слухового, соматосенсорного та інших аналіза­торів, для пам'яті, уваги, настрою, загального життєвого то­нусу, підвищення працездатності, запобігання передчасній утомі і виробничому травматизму, полегшує дотримання са­нітарного стану приміщень. Крім цього, добре освітлення чинить певну загальностимулювальну, вітамінотворну та бак­терицидну дію. Водночас недостатнє освітлення різко по­гіршує зазначені вище показники, є однією з основних при­чин виникнення короткозорості, інших захворювань та па­тологічних станів.

Прийнято розрізняти природне та штучне освітлення. Най­більше значення для людини незаперечно має природне освіт­лення, джерелом якого є прямі сонячні промені та дифузне світло небосхилу від променів, що розсіяні атмосферою.

Гігієнічну оцінку природного освітлення проводять за допо­могою описового, геометричного та світлотехнічного методів.

Описовий метод передбачає визначення поверху, на якому знаходиться приміщення, кількості вікон та особливостей їх орієнтації, розмірів, типу скла і ступеня його забруднення, ширини простінків, наявності на вікнах та за вікнами пред­метів, що затінюють, характеру й кольору пофарбування стін, стелі та меблів.

Геометричний метод заснований на визначенні величин світлового коефіцієнта, коефіцієнта заглиблення, проекції не­босхилу, кутів падіння та отвору.

Світловий коефіцієнт являє собою співвідношення площі поверхні всіх засклених вікон до площі підлоги. Для навчаль­них кабінетів та лабораторій світловий коефіцієнт має стано­вити 1:4 — 1:5, для палат лікувально-профілактичних закладів — 1:5 — 1:6, для житлових приміщень — 1:8.

Коефіцієнт заглиблення — це співвідношення відстані від вікна до протилежної стіни до такої від верхнього краю вікна до підлоги. Величина коефіцієнта заглиблення має бути не більшою ніж 2.

Проекцію небосхилу ха­рактеризує частина небосхи­лу, яку можна побачити че­рез вікно з робочого місця, найбільш віддаленого від ньо­го. Проекція небосхилу має бути не меншою ніж ЗО см.

Кут падіння та кут отвору визначають для найвіддалені-шої від вікон робочої поверхні (мал. 24). Кут падіння вказує на те, під яким кутом промені світла падають на робочу по­верхню, кут отвору дає уяв-

лення про величину небосхи-Мал. 24. Кути освітлення _Лу, який безпосередньо освіт­лює робоче місце. Величина кута падіння має перевищувати 27°, кута отвору — 5°. Світло­технічний метод пов'язаний з необхідністю визначення та гігієнічної оцінки величини коефіцієнта природної освітленості.

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) — це відсоткове співвідношення освітленості горизонтальної поверхні всере­дині приміщення до освітленості розсіяним світлом подіб­ної горизонтальної поверхні під відкритим небом. Освіт­леність вимірюють люксметром (мал. 25), а далі за допомо­гою спеціальної формули визначають коефіцієнт природної освітленості:

КПО = * 100%,

де КПО — коефіцієнт природної освітленості, %; Е_прим — освітленість усередині приміщення, лк; Е_від— освітленість під відкритим небом, лк.

Для навчальних приміщень коефіцієнт природної освітленості має перевищувати 1—2 %, для житлових і допоміжних при­міщень — перевищувати 0,5—0,75 %, для лікарняних палат — перевищувати 1,0—1,5 %, для операційних — перевищувати 2,5 %.

КПО може бути визначений і під час розгляду креслень приміщень за методом Н. М. Данилюка. Принцип методу по­лягає в тому, що значення КПО в точці, яка освітлюється всім небосхилом, приймається за 100%. Увесь небосхил на малюн-ках-графіках у горизонтальній та вертикальній площині на прозорій плівці умовно поділяється на 10 000 клітинок-промінців, причому одна клітинка-промінець дорівнюватиме 0,01%. Накладаючи перший графік на креслення горизон­

тального розрізу приміщення, підраховують кількість промінців, які потрапляють у це приміщення через вікна в площині такого розрізу (п^. Далі на вертикальний розріз (план) приміщення накладають другий графік і підраховують кількість промінців, які потрапляють у приміщення в площині верти­кального розрізу (п₂). Значення КПО (у %) підраховують за формулою:

КПО = (n₁ х n₂) х 0,01 %.

Однак точне значення КПО залежить не тільки від кількості промінців, що їх підраховано за графіками. На нього вплива­ють зовнішні предмети, що затінюють, конструкція вікон, чи­стота скла, колір стін та інших предметів у приміщенні та де­які інші чинники. Тому під час визначення КПО слід урахову­вати і коефіцієнти поправок до основної формули.

За наявності кліматологічного графіка або таблиці світло­вого клімату певної місцевості КПО можна визначити шля­хом зіставлення фактичного рівня освітленості в приміщенні за допомогою люксметра з показниками, наведеними у гра­фіку або таблиці для відповідних часу, року, доби і стану погоди.

Природне освітлення поділяється на бокове (з одного боку або двобічне), верхнє, комбіноване (верхнє і бокове). При одно­бічному боковому освітленні мінімальне значення КПО нор­мується для точки, що розташована на відстані 1 м від стіни, у площині підлоги або умовної робочої поверхні і є найвіддале-нішою від світлових отворів. При двобічному боковому освіт­ленні мінімальне значення КПО нормується для точки, яка міститься посередині приміщення, в площині підлоги або умов­ної робочої поверхні.

Нормоване значення КПО для будівель, що розташовані в різних світлових поясах, визначають з урахуванням коефіцієнта світлового клімату (табл. 36) та коефіцієнта сонячності, який коливається від 0,6 до 1. Як вихідні величини використовують значення КПО для III кліматичної зони (відповідні коефіцієн­ти у цій зоні дорівнюють 1).

Таблиця 36