______________________РОЗДІЛ5______________

Гігієна праці

Праця — найкращий лікарський засіб: моральний та естетичний

А. ФРАНС

5.1. ПРАЦЯ ТА ЗДОРОВ'Я. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ ПРАЦІ

Діяльність людини, що пов'язана з виконанням фізичної та розумової роботи, є природним прагненням і водночас однією з найважливіших складових її повноцінного життя. Завдяки їй забезпечуються економічне благополуччя та обороноздатність держави, створення необхідного інтелектуального та матеріаль­ного потенціалу суспільства, науково-технічний прогрес люд-ства^тощо.

"^^Умови праці та ступінь її безпеки являють собою один із провідних чинників формування здоров'я як окремого праців­ника, так і великих трудових колективів. Несприятливі для здоров'я умови праці можуть бути причиною виникнення про­фесійних захворювань та інвалідизації працівників. До таких захворювань належать, наприклад, професійні пневмоконіо-зи, декомпресійна хвороба, вібраційна хвороба, електрооф-тальмія, хронічний пиловий бронхіт, променева патологія, гострі та хронічні професійні отруєння тощо.

Вивченням умов професійної діяльності людини та особли­востей впливу чинників виробничого середовища на здоров'я працівників займається такий розділ гігієни, як гігієна праці.

Отже, гігієна праці — це розділ профілактичної медицини, який вивчає вплив на організм людини чинників трудового процесу та виробничого середовища з метою наукового об­ґрунтування нормативних положень і засобів запобігання про­фесійним захворюванням та іншим несприятливим наслідкам дії виробничих умов на організм працівників.

Основним, свого роду стратегічним, завданням гігієни праці є якісна та кількісна оцінка впливу умов праці на організм, на основі якої відбувається розробка та впровадження заходів, що здатні забезпечити максимальну продуктивність праці за відсутності шкідливого впливу на здоров'я працівників.

Крім того, до важливих завдань гігієни праці поточного ха­рактеру належать:

• розробка гігієнічних нормативів, які є основою законодав­ства у галузі оздоровлення умов праці;

• розробка та обґрунтування санітарних норм і правил улаш­тування та утримання промислових підприємств;

• розробка рекомендацій щодо раціональної організації тру­дового процесу та робочих місць, режиму праці та відпо­чинку;

• оцінка ефективності оздоровчих заходів, що використову­ються^

Таким чином, як галузь гігієнічної науки і практики гігієна праці передбачає вивчення загальних питань медицини праці (фізіологія та психологія праці, оцінка виробничого мікроклімату і повітряного середовища виробничих приміщень, виробничо­го шуму і вібрації, виробничого освітлення і вентиляції та ін.) та медицини праці в окремих виробництвах (професійні шкідли­вості та шляхи захисту в окремих промислових і сільськогоспо­дарських виробництвах: вугільному, гірничорудному, машино­будівному, хімічному, будівельному, електротехнічному, мета­лургії, тваринництві, рільництві та ін.).

Трудова діяльність людини відбувається в умовах певного середовища, яке має назву «виробниче середовище» і при не­дотриманні гігієнічних вимог може справляти суттєвий нега­тивний вплив на рівень працездатності і стан здоров'я людини.

Виробниче середовище як частина зовнішнього середови­ща, що оточує людину, складається з природно-кліматичних чинників та чинників, пов'язаних із виконанням професійної діяльності (шум, вібрація, токсичні пари, гази тощо).

Чинники, що пов'язані з професійною діяльністю, можуть бути небезпечними та шкідливими.

Небезпечними чинниками є чинники, що здатні за певних умов спричиняти гострі порушення в здоров'ї і навіть смерть організму, шкідливими — чинники, що негативно впливають на працездатність людини або сприяють виникненню професій­них захворювань та інших несприятливих наслідків.

Розглянемо основні класи професійних шкідливостей.

Клас «А» характеризує санітарні порушення виробничих процесів. До цього класу належать:

1. Несприятливий вплив чинників механічної та фізичної природи:

а) енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук,інфразвук);

б) енергія електромагнітних коливань (видиме, ультрафіоле-тове, інфрачервоне, лазерне, радіохвильове випромінювання);

в) енергія внутрішньоатомних перетворень (а-, b-, y-, нейт-ронне випромінювання);

г) метеорологічні чинники (температура, вологість ташвидкість руху повітря, тепловипромінювання);

д) підвищений і знижений атмосферний тиск.

2. Несприятливий вплив чинників хімічної природи:

а) агресивні хімічні речовини;

б) токсичні пари;

в) токсичні аерозолі.

3. Несприятливий вплив чинників біологічної природи:а) патогенні мікроорганізми;

а) патогенна флора;

б) патогенна фаунам

Клас «Б» — неправильна організація трудового процесу —

включає у свою структуру такі шкідливості:

1. Надмірна інтенсивність трудової діяльності.

2. Надмірна тривалість робочого дня.

3. Тривале вимушене положення тіла.

4. Перевантаження окремих органів і систем.

5. Монотонність трудового процесу^

Клас «В» — незадовільна зовнішня обстановка праці та виробництва — визначає як провідні несприятливі чинники:

1. Недостатнє та нерівномірне природне або штучне освіт­лення.

2. Незадовільні вентиляція, опалення, водопостачання, ка­налізація тощо.

Найхарактернішими специфічними наслідками впливу про­фесійних шкідливостей на здоров'я працівників є професійні отруєння і захворювання.

Професійне отруєння — це гостра або хронічна інтоксика­ція, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного чинника.

Професійне захворювання — це захворювання, спричине­не дією шкідливого чинника в умовах виробництва та підтвер­джене в установленому державою порядку.

Отже, слід підкреслити, що термін «професійне захворю­вання» має не лише медичне, але й законодавчо-страхове зна­чення, а перелік професійних хвороб має бути затверджений у законодавчому порядку.

До основних видів трудової діяльності з фізіолого-гігієнічної точки зору відносять фізичну динамічну роботу, фізичну ста­тичну роботу та розумову, або інтелектуальну, працю.

Фізична динамічна робота являє собою процес скорочен­ня м'язів, який сприяє переміщенню вантажу або переміщен­ню тіла людини та його окремих частин у просторі.

Фактично фізичну динамічну роботу слід вважати одиним із найпоширеніших видів рухової активності людини в процесі ви­конання трудової діяльності. При цьому різні ланки рухового апарату можуть брати неоднакову участь у виконанні роботи.

Тому виділяють такі різновиди фізичної динамічної роботи:

• загальна м'язова робота, у виконанні якої бере участь більше ніж 2/3 маси скелетних м'язів, передусім нижніх кінцівок і тулуба;

• регіональна м'язова робота, у виконанні якої бере участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м'язів, переважно плечового пояса та верхніх кінцівок;

• локальна м'язова робота, у виконанні якої бере участь до 1/3 скелетних м'язів, насамперед верхніх кінцівок.

Фізична статична робота — це процес скорочення м'язів, який необхідний для підтримування тіла або його окремих частин у просторі. Тому найбільш характерними її рисами слід вважати те, що напруження м'язів відбувається без зміни їх довжини та без активного переміщення тіла людини.

Залежно від характеру діяльності фізична статична робота може бути розподілена на 2 різновиди:

• фізична статична робота, яка спрямована на підтримку зна­рядь та предметів праці і виконується за участю верхніх кінцівок;

• фізична статична робота, яка спрямована на підтримуван­ня певної робочої пози і виконується за участю м'язів тулу­ба і нижніх кінцівок.

Зрештою, такий вид трудової діяльності, як розумова, або інтелектуальна праця, об'єднує види праці, що пов'язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і по­требують виняткового напруження сенсорного апарату, ува­ги, пам'яті, активації процесів мислення та емоційної сфери.

Виділяють такі різновиди розумової праці:

• операторська;

• адміністративно-керівна;

• творча;

• праця викладачів і медичних працівників;

• праця учнів і студентів.

Функціональний стан організму під час виконання трудо­вої діяльності можна охарактеризувати з двох точок зору: енер­гетичної та інформаційної. Причому перша (енергетична) є пріоритетною при здійсненні переважно фізичної роботи, а друга (інформаційна) — в ході виконання розумової праці.

Характеристику навантаження на організм під час вико­нання праці, що потребує м'язових зусиль та певного енерге­тичного забезпечення, називають важкістю. Характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує інтенсивної роботи головного мозку, насамперед в умовах отримання, аналізу та переробки інформації, називають напруженням.

Для фізіолого-гігієнічної характеристики важкості та напру­ження праці використовують ергономічні (або ергометричні) та фізіологічні показники.

До основних ергономічних показників важкості праці відно­сять величину вантажу, що переміщується, динамічне фізич­не навантаження, відстань переміщення вантажу, характери­стики робочої пози та ін. До числа основних фізіологічних показників — величину енерговитрат, частоту серцевих ско­рочень, хвилинний об'єм крові і дихання та ін.

Провідними ергономічними показниками напруження праці є щільність сигналів, що надходять, категорія зорових робіт, ступінь монотонності праці, число об'єктів одночасного спосте­реження, тривалість зосередженої уваги, ступінь емоційної напруженості та ін. Провідними фізіологічними показника­ми — латентний період сенсомоторних реакцій, характерис­тики основних нервових процесів, переключення і стійкість уваги, частота серцевих скорочень та ін.

Усі види роботи за ступенем важкості розподіляють на легкі, середньої важкості, важкі та дуже важкі, за ступенем напру­ження — на ненапружені, мало напружені, напружені та дуже напружені (табл. 62).

Важливе значення для правильного підходу до оцінки тру­дової діяльності має вивчення особливостей змін працездат­ності і втоми людини.

Працездатність являє собою величину функціональних мож­ливостей організму, яка характеризується кількістю та якістю роботи, що виконується при максимально інтенсивному на­пруженні за певний час. Зміни працездатності протягом робочого дня характеризуються наявністю певних її періодів та зон.

До основних із них належать:

період упрацьовування, або працездатності, що зростає; пе­ріод високої стійкої, або максимальної, працездатності та період зниження працездатності, який має у своїй структурі такі зони:

• зона неповної компенсації;

• зона кінцевого пориву;

• зона падіння працездатності, що прогресує.

Втома — це стан, який характеризується погіршенням кількісних і якісних показників діяльності, що виконується, супроводжується певними суб'єктивними почуттями та віднов­люється після відпочинку.

Важливе місце в гігієні праці займає об'єктивна оцінка і класифікація основних форм трудової діяльності.

Існує багато різноманітних класифікацій професій. Найбільш загальноприйнятими нині є такі: фізіологічна, медико-вироб-нича і психологічну

Фізіологічна класифікація розроблена на підставі вивчення загальних фізіологічних закономірностей трудового процесу. Згідно із цією класифікацією виділяють:

• форми праці, що потребують значної м'язової активності (найбільш характерною для таких професій є відсутність механізованих засобів праці);

• групові (конвейєрні) форми праці (особливості цих форм праці визначаються розподілом робочого процесу на диск­ретні трудові операції, заданим ритмом та суворою послідов­ністю операцій, що виконуються);

• механізовані форми праці;

• форми праці, пов'язані з частково або повністю автомати­зованим виробництвом;

• форми праці, пов'язані з управлінням виробничими проце­сами і механізмами;

• форми інтелектуальної і розумової праці.

Наступна класифікація — медико-виробнича, яка поділяє всі професії на певні групи за ступенем їх впливу на організм працівника.

Відповідно до неї виділяють такі групи трудової діяльності:

• До першої групи належать професії, в яких відсутні несприят­ливі виробничі чинники (спеціальності, пов'язані з інтелек­туальною працею, сферою обслуговування, приладо­будуванням та ін.).

• Професії другої групи характеризуються помірним або не­постійним впливом несприятливих чинників на організм людини (кухар, кондитер та ін.).

• Третя група об'єднує професії з комплексом виражених несприятливих виробничих чинників, відмітною рисою яких є постійний вплив на організм працівника чинників ризику (ткаля, вишивальниця та ін.).

• У четверту групу входять професії з важкими та шкідливи­ми умовами праці (металург, шахтар та ін.).

Велике значення має і психологічна класифікація професій, в основі якої лежать 4 головні ознаки, а саме: особливості предмета праці, його мети, характеру знарядь, що використо­вуються, та умов праці.

Перша з них — предмет праці — є головною ознакою, на основі якої професії поділяють на 5 типів:

• людина — техніка (інженер, слюсар, водій та ін.);

• людина — природа (агроном, ветеринар, тваринник та ін.);

• людина — знакова система (оператор ЕОМ, фінансист, ма­тематик та ін.);

• людина — художній образ (архітектор, художник, дизай­нер та ін.);

• людина — людина (журналіст, учитель, лікар та ін.).

З точки зору другої класифікаційної ознаки — мети праці — професії можна поділити на 3 класи:

• професії класу «Г» (від «гносіо» — пізнаю, дізнаюсь), метою діяльності яких є обстеження, розрізнення, перевірка та оцін­ка об'єкта праці (інженер, слідчий, товарознавець та ін.);

• професії класу «П», мета яких полягає у певному перетво­ренні предмету праці (слюсар, токар, водій та ін.);

• професії класу «К», мета діяльності яких полягає в пошуку та конструюванні визначеного об'єкта (модельєр-конструк-тор, селекціонер, винахідник та ін.).

Залежно від характеру знарядь праці, що використовують­ся, а це третя класифікаційна ознака, всі професії можна по­ділити на 4 групи:

• група професій ручної праці (землекоп, вантажник, різно-робочий та ін.);

• група професій механізованої праці (токар, слюсар, зварю-вальник та ін.);

• група професій автоматизованої праці (оператор АЕС, дис­петчер та ін.);

• група професій інтелектуальної праці (лікар, учитель, пись­менник та ін.).

За четвертою класифікаційною ознакою — умови праці — визначають ще 4 групи професій:

• група професій «М», що характеризуються підвищеними вимогами до моральних якостей працівника (суддя, лікар, працівник міліції та ін.);

• група професій «Н», що характеризуються незвичними умовами мікроклімату (сталевар, водолаз, льотчик-випро-бувач та ін.);

• група професій «З», що характеризуються звичними умо­вами мікроклімату (бухгалтер, офіціант, бібліотекар та ін.);

• група професій «В», що характеризуються працею на відкри­тому повітрі в різний час і за різних погодних умов (трак­торист, моряк, лісник та ін.).

Отже, знання основних закономірностей фізіологічних змін у процесі виконання трудової діяльності, основних видів її та кла­сифікаційних ознак провідних професій надає можливість по­глибленого вивчення особливостей впливу професійних чинників на організм людини, обґрунтування найдоцільніших адекватних та ефективних заходів профілактичного змісту та характеру.