Допустимі рівні загального радіоактивного забруднення робочих поверхонь, шкіри (протягом робочої зміни), спецодягу та засобів індивідуального захисту (част/хв. Х см)

Об'єкт забруднення	а-Активні радіонукліди			в-Активні радіонукліди
		окремі	інші
Неушкоджена шкіра, спецбідизна, рушники, внутрішня поверхня передніх частин засобів індивідуального захисту		1	1	100
Основний спецодяг, внутрішня поверхня додаткових засобів індивідуального захисту		5	20	800
Поверхні приміщень постійного перебування персоналу та обладнання, що розміщене в них, зовнішня поверхня спецвзуття		5	20	2000
Поверхні приміщень періодичного перебування персоналу та обладнання, що розміщене в них		50	200	8000
Зовнішня поверхня допоміжних засобів індивідуального захисту, що знімаються в санітарних шлюзах		50	200	10 000

Під час виконання дезактивації слід обов'язково дотриму­ватися таких вимог безпеки: не можна приймати їжу, палити, торкатися заражених поверхонь незахищеними руками, сіда­ти на них; потрібно по можливості перебувати з навітряного боку відносно об'єкта дії, користуватися засобами індивіду­ального захисту (респіраторами, ізолюючими приладами, захис­ними костюмами та ін.), проходити санітарне оброблення і дозиметричний контроль.

Крім комплексу заходів загального протипроменевого захис­ту (відповідне проектування приміщень, екранування, конт­ролі, допустимого рівня випромінювань, належне інженерне і <( пі і гарно-технічне обладнання), всі, хто працює на ділянках з відкритими радіоактивними речовинами (а також відвідувачі), повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту залежно від виду і класу роботи.

Особи, які виконують роботи І класу і окремі роботи II кла­су, в тому числі персонал, що прибирає приміщення, забезпе­чуються комбінезонами або костюмами, шапочками, спецбілиз-ною, змінним взуттям (черевиками), рукавичками, носовими хустинками разового користування, захисними масками (рес­піраторами) , а також іншими засобами індивідуального захис­ту залежно від умов праці та можливого забруднення, в тому числі ізолюючими засобами захисту (пневмокостюмами, кис­невими ізолюючими приладами, пневмошоломами та ін.).

Для захисту обличчя та очей використовують наручні, наго-ловні та універсальні щитки, окуляри відкритого та закритого типів.

Усі засоби індивідуального захисту мають бути непроник­ними для радіоактивних речовин, хімічно стійкими до агре­сивних середовищ, до складу яких входять такі речовини, мати конструкцію, що дозволяє легко очищувати поверхні.

У приміщеннях, де проводяться роботи з відкритими ДІВ, категорично забороняється перебувати працівникам без не­обхідних засобів індивідуального захисту, зберігати продукти, домашній одяг, тютюнові і косметичні вироби та інші предме­ти, які не стосуються роботи. У цих приміщеннях забороняється приймати їжу і користуватися косметичними засобами.

У системі заходів щодо забезпечення радіаційної безпе­ки різних груп населення важливе значення належить інстру­ментальному об'єктивному дозиметричному контролю. На відміну від багатьох інших фізичних та хімічних чинників довкілля іонізуюче випромінювання не сприймається орга­нами чуття людини (навіть за досить високих рівнів). Тому об'єктивно судити про наявність, характер та рівень раді­ації вірогідно можливо лише на підставі даних інструмен­тально-дозиметричного дослідження.

Для перерахованих вище цілей використовують різні мето­ди. Усі вони ґрунтуються на безпосередній реєстрації іонізу­ючого випромінювання або його вторинних ефектів, які ви­никають у разі взаємодії іонізуючого випромінювання з опро­мінюваним середовищем.

Набрали широкого поширення прилади, дія яких ґрунтується на іонізаційному методі. Принцип методу полягає в тому, що під впливом іонізуючого випромінювання електрично нейтральне середовище стає провідником електричного струму (наприклад, повітря в трубці між пластинами конденсатора), силу якого можна визначити за допомогою гальванометра або іншого пристрою.

Сприймаючою частиною (детектором) пристрою звичайно є іонізаційна камера або газорозрядна трубка (лічильник Гейге-ра — Мюллера). За певної напруги під дією випромінювання відбувається іонізація газового середовища (повітря) і між елек­тродами виникає струм, який можна зареєструвати під час його проходження через спеціальну електротехнічну схему (підси­лювач). При цьому розрізняють два види режимів роботи при­строїв: струмовий (реєструється іонізаційний струм) та імпуль­сний (реєструються окремі заряджені частинки, які потрапили в робочий об'єм камери). Відповідно до цього існують і різні способи реєстрації. Чутливий гальванометр реєструє середній іонізаційний струм. Окремі імпульси можна зареєструвати чут­ливим електромеханічним лічильником або електронно-лічиль­ним пристроєм. Можлива комбінована реєстрація декількома' методами (наприклад, стрілочним гальванометром і електроме­ханічним лічильником). Пристрій зі стрілочною індикацією, як правило, попередньо відградуйований так, що на шкалі одразу вказуються дози опромінення у відповідних одиницях.

У практиці санітарно-дозиметричного контролю також ши­роко застосовують фотографічний, сцинтиляційний, люмінес­центний та деякі інші методи, які реєструють вторинний ефект іонізуючого випромінювання.

Зокрема, фотографічний метод використовує здатність іоні­зуючого випромінювання, подібно до видимого світла, виклика­ти під час дії фоточутливого матеріалу його потемніння. Інтен­сивність потемніння фотоплівки залежить від дози випроміню­вання. Вимірювання ступеня потемніння та подальша оцінка дози опромінення здійснюються за допомогою спеціальних пристроїв.

Розрізняють пристрої для проведення індивідуального та групового дозиметричного контролю. Вони можуть бути як стаціонарними, так і пересувними.

Результати загального й індивідуального радіаційного конт­ролю реєструються і зберігаються протягом 50 років, а під час проведення індивідуального контролю проводиться облік річної дози, а також сумарної дози за весь період професійної діяль­ності. Індивідуальну облікову картку зберігають протягом 50 років після звільнення працівника. Якщо працівник пере­йшов на іншу роботу, копія відомостей у разі необхідності передається на нове місце роботи. Якщо працівника відряджено для тимчасової роботи в зону дії іонізуючого випромінюван­ня, відомості щодо індивідуальних доз, отриманих під час цієї роботи, передаються за місцем основної роботи.

____РОЗДІЛ 7 _________________