
МРС Фізичні основи електрокардіографії
..docМіністерство охорони здоров’я України
Вищий державний навчальний заклад України
"Українська медична стоматологічна академія"
"Затверджено"
на засіданні кафедри
медичної інформатики,
медичної і біологічної фізики
В.о. завідувача кафедри
доцент__________ Сілкова О.В.
«27» серпня 2015 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ
Навчальна дисципліна |
Медична і біологічна фізика |
Модуль №2 |
Основи медичної фізики |
Змістовний модуль |
Електродинаміка, її медичне застосування. Основи медичної апаратури. |
Тема заняття |
Фізичні основи електрокардіографії. |
Курс |
І,ІІ |
Факультет |
Медичний №1,2, Стоматологічний |
Полтава – 2015
-
Актуальність теми.
В науці вже давно відомі пасивні електричні властивості тканин і органів живого організму, а також властивості, котрі виникають під дією постійних та змінних електричних полів. Але як з’ясувалося самі живі організми є активними генераторами електричних потенціалів, котрі називаються біопотенціалами.
Явища генерації та передачі потенціалів забезпечують збудження клітин, регуляцію внутрішньоклітинних процесів, роботу нервової системи, регуляцію м’язового скорочення, тобто лежать як в основі діяльності окремих органів, так і узгодженої дії організму в цілому. Саме цьому біопотенціали дуже тонко відбивають функціональний стан тканин та органів у нормі та при захворюванні, і тому їх реєстрація та адекватний аналіз мають найважливіші значення для діагностки різноманітних захворювань.
-
Конкретні цілі.
Аналізувати фізичні процеси, що відбуваються при збудженні серцевого м’язу.
Пояснювати механізм виникнення біопотенціалів серця.
Трактувати генез електрокардіограми на підставі аналізу основних концепцій електрокардіографії
-
Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція):
Назви попередніх дисциплін
Отримані навички
1. фізика
2. математика
3. анаиомія
Малювати електричні схеми
Розраховувати значення величин
Описувати будову серця
-
Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
-
перелік основних термінів, параметрів,характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:
№ п/п
Термін
Визначення
1
Електрод
2
Датчик
3
ЕКГ
4
ВЕК
-
Теоретичні питання до заняття:
-
У якому порядку проходить самозбудження в серцевому м’язі?
-
Чим пояснюється виникнення електричного потенціалу в серцевому м’язі?
-
Чому серце розглядають як електричний диполь?
-
Яка методика зняття кардіограми?
-
Що відображається на кардіограмі?
-
Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
- оволодіти технікою розв’язку типових задач;
- набути навичок розв’язування задач;
- вміти застосовувати отримані знання в нестандартних ситуаціях.
-
Зміст теми:
Комплекс
методiв
вивчення органiв
на основi
реєстрацiї
бiопотенцiалiв
у процесi
їх функцiонування
має назву електрографiя.
У залежностi
вiд того, який орган вивчається,
електрограми подiляються на
електрокардiограми (серце),
електроенцефалограми (головний мозок),
електромiограми (нервовi стволи i м'язи),
електроретинограми (сiткiвка ока) i т.д.
У медичній практиці найбільше розповсюдження має вивчення електричної активностi серця – ЕКГ. Повний опис розподiлу мембранних потенцiалiв у кожнiй клiтинi серця та змiн цих потенцiалiв у процесi серцевого скорочення неможливий. В зв'язку з цим теорiя ЕКГ, основи якої були закладенi ще на початку двадцятого столiття Ейнтховеном, базується на тому, що серце, як генератор струму, уподiбнюється струмовому електричному диполю – системi iз джерела та стоку електричного струму, розташованих на невеликiй вiдстанi (мал.1).
Головним параметром
такого диполя є електричний дипольний
момент
,
який дорiвнює добутку величини струму
на вектор
,
що з'єднує джерело та стік.
Електричне поле
такої системи має повний математичний
опис, важливим моментом якого є те, що
рiзниця потенцiалiв мiж двома точками,
якi знаходяться на рiвнiй вiдстанi вiд
диполя в однорiдному електропровiдному
середовищi, що оточує диполь, пропорцiйна
проекцiї дипольного моменту
на пряму, яка з'єднує цi точки. Ейнтховен
запропонував вимірювати різницю
потенціалів на тiлi людини мiж двома з
трьох точок, якi є вершинами рiвностороннього
трикутника, у центрi якого знаходиться
струмовий електричний диполь, тобто
серце (мал.1).
На практиці різниця
потенціалів
вимірюються мiж лiвою (л.р.) i правою руками
(п.р.) – 1 вiдведення, мiж лiвою ногою (л.н.)
i правою рукою (п.р.) – 2 вiдведення, мiж
лiвою ногою (л.н.) i лiвою рукою (л.р.) – 3
вiдведення. Приймається, що руки та ноги
є провiдниками, якi вiдводять потенцiали
вiд вершин трикутника Ейнтховена. Таким
чином, одночасно вимiрюючи рiзницi
потенцiалiв принаймні у двох вiдведеннях,
м
ожливо
прослiдкувати поведiнку вектора
в процесi серцевого скорочення. На
малюнку 2 показана електрокардiограма
в другому вiдведеннi (в нормi).
Три петлі P, QRS i T,
якi описує кiнець вектора
(мал. 3) за одне серцеве скорочення та
якi вiдповiдають пiкам P, Q, R, S i T на
кардiограмi.
Три розглянутi
вiдведення не дають вичерпної інформації
про роботу серця, тому що не враховують
можливi виходи вектора
з фронтальної площини. У клiнiчнiй практицi
використовують 12 вiдведень ЕКГ: 3
стандартних, 3 пiдсилених вiдведення вiд
кiнцiвок i 6 грудних вiдведень. Цих вiдведень
цiлком достатньо, для того, щоб по змiнам
виду ЕКГ iдентифiкувати рiзноманiтнi
аритмії, порушення збудливості серця,
гiпертрофiю шлуночкiв i передсердь,
ішемічну хворобу, а також не тiльки
дiагностувати таке тяжке захворювання,
як iнфаркт мiокарда, а й установити його
локалiзацiю в серцi. Для науково –
дослiдницьких робiт застосовують
комп'ютеризованi електрокардiографи,
якi дозволяють одночасно реєструвати
декiлька десяткiв вiдведень, що дає
можливiсть повнiстю визначити поведiнку
вектора
у просторі.
-
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
-
Водій ритму серцевих скорочень знаходиться в:
-
атріовентрикулярному вузлі;
-
сино-атріальному вузлі;
-
пучку Гіса;
-
вузлі Кіса-Флека.
-
-
Загальноприйнята програма повного ЕКГ дослідження включає:
-
три стандартні відведення;
-
відведення за Небом;
-
три підсилені однополюсні відведення від кінцівок;
-
шість грудних однополюсних відведень.
-
-
QRS комплекс кардіограми відповідає процесу:
-
збудження передсердь;
-
деполяризації шлуночків;
-
реполяризації шлуночків;
-
деполяризації передсердь.
-
-
Трансмембранний потенціал спокою клітини міокарда в нормі складає:
-
+ 30мВ;
-
– 30мВ;
-
+ 90мВ;
-
– 90мВ.
-
-
На початку процесу збудження клітини (нульова фаза):
-
підвищується проникність ділянки для іонів Na+;
-
підвищується проникність ділянки для іонів Mg+;
-
підвищується проникність ділянки для іонів K+;
-
підвищується проникність ділянки для іонівCl–.
-
-
Сегмент P-Q кардіограми:
-
називається електричною систолою серця;
-
відповідає періоду повного охоплення збудженням міокарда обох шлуночків;
-
відповідає періоду рівномірного охоплення збудженням передсердь і проведення його по АВ-вузлу, передсердієво-шлуночковому пучку, по його ніжкам та волокнамПуркіньє;
-
відображує затримку електричного імпульсу в АВ-вузлі.
-
-
Електрограма – це :
-
залежність від часу різниці потенціалів, яка виникає при проходженні електричного струму через певну ділянку живої тканини;
-
залежність від часу різниці потенціалів, яка виникає при функціонуванні певного органу;
-
залежність від часу електропровідності живої тканини, яка змінюється внаслідок кровонаповнення;
-
залежність від часу різниці потенціалів, яка виникає при функціонуванні певної тканини;
-
Б. Задачі для самоконтролю:
Задача
2.1.
Знайдіть величину потенціалу точки
електричного поля диполя (,
)
яка знаходиться від центра диполя на
відстані
.
Кут
між електричним вектором диполя і
радіус-вектором дорівнює
.
Навколишнє середовище – дистильована
вода.
Задача
2.2.
Розрахувати ЧСС
за інтервалом R-R
, якщо відомо, що на кардіограмі знятій
при швидкості руху стрічки
середнє значення довжини для шести
різних інтервалів складає
.
Задача
2.3.
У першому стандартному відведенні
висота зубця R
на кардіограмі
.
Розрахувати амплітуду зубця
,
якщо висота калібрувального імпульсу
становить
.
-
Література:
Основна:
-
Лабораторний практикум з біофізики/ Доценко В.І. та ін. – Полтава 2003. – С.
-
Практичний курс по загальній фізіології і біофізиці. – Полтава, 1992. – С. 28-43.
-
Ремизов А.Н. Медицинская и биологическая физика. – М.: 1987. – §13.1-§13.6.
-
Чалий О.В. та ін. Медична і біологічна фізика. Т.2 – К.: ВІПОЛ, 1999.
Додаткова:
-
Губанов Н.И., Утепбергенов А.А. Медична біофізика. – М.: Медицина, 1978. – С. 124-167.
-
Ємчик Л., Кліт Я. Медична біофізика. – Львів, 1998. – С. 39-51.
-
Тиманюк В.А., Животова Е.Н. Биофизика. – Харьков: изд. НФАУ, 2003. – 704с.