Додаткова_література / TZPlab-

утворюються структури гартування. Інколи небажана і різнозернистість структури ЗТВ. Значна структурна та особливо хімічна неоднорідність зони сплавлення може істотно погіршувати експлуатаційні характеристики всього зварного з'єднання. Лита структура зварного шва також не завжди має достатньо високі властивості та корозійну стійкість внаслідок відносної грубозернистості та ліквації таких елементів, як C, Mn, S, P та інші.

Найбільш ефективним засобом покращення структури та властивостей зварних з'єднань є термічна обробка. Разом з тим – це радикальний засіб зменшення внутрішніх напружень, які виникають при зварюванні.

Покращення структури зварних з'єднань з маловуглецевої сталі найчастіше здійснюється нормалізацією. При цьому одержується у всіх зонах зварного з'єднання однорідна дрібнозерниста ферито-перлітна структура.

Після нормалізації відрізнити ЗТВ від основного металу, як правило, дуже важко, в той час, як у шві частково залишається орієнтація зерен фериту та перліту в напрямку головних осей дендритів.

Для зварних з'єднань з вуглецевих сталей, при нормалізації яких можуть одержуватись недостатні пластичні властивості внаслідок часткового підгартування, для одержання однорідної структури звичайно проводиться відпал при температурах АС3 +(20-30)°С, або нормалізація з наступним відпуском. Як і у випадку нормалізації, після відпалу також практично повністю зникає ЗТВ. Якщо зварний шов містить менше вуглецю, ніж основний метал, то температура відпалу чи нормалізації, яка звичайно вибирається за хімічним складом основного металу, можу бути недостатньою для повної перекристалізації металу шва, в результаті чого тут може не відбуватися повного вирівнювання структури.

Для усунення у зварному з'єднанні структур гартування, зокрема мартенситу, може проводитись відпуск, як правило, високий (при 500-600°С) для одержання міцної та достатньо міцної в'язкої структури сорбіту відпуску.

Для одержання в основному металі та зварному з'єднанні необхідної структури інколи здійснюють повну обробку – гартування з наступним відповідним відпуском.

Вирівнювання хімічного складу в зоні сплавлення та у шві, що часто важливе для спеціальних високолегованих сталей, може здійснюватись шляхом дифузійного відпалу при досить високих температурах.

Для високолегованих сталей аустенітного класу застосовуються також спеціальні види термічної обробки, такі як аустенізація, старіння, стабілізація в залежності від умов експлуатації.

3.2. Особливості структури зварних з'єднань при багатошаровому зварюванні

Якщо зварне з'єднання виконується багатошаровими швами, то накладання кожного наступного шару приводить до локальної термічної обробки попередніх шарів шва та біляшовної зони. Зміна структури при цьому

21

буде визначатися максимальною температурою нагріву та швидкістю охолодження. Як правило, структура зварного з'єднання з багатошаровими швами більш однорідна та рівноважніша. Ступінь покращення структури металу шва буде достатньо повним тоді, коли при зварюванні наступного шару чи валика попередній прогрівається повністю до температур вищих за АС3 і фактично відбувається його відпал або нормалізація.

При багатошаровому зварюванні сталей, схильних до гартування, зона, в якій змінюється структура при накладанні кожного наступного шару, буде більшою.

Слід мати на увазі, що шар чи валик, які виконуються в останню чергу, в усіх випадках мають литу структуру, як і в одношарових швах.

4.ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

4.1.Дослідити зміну мікроструктури зварних з'єднань після відпалу.

4.2.Дослідити зміну мікроструктури зварних з'єднань після нормалізації.

4.3.Дослідити зміну мікроструктури зварних з'єднань після відпуску.

4.4.Дослідити структуру зварних з'єднань, одержаних багатошаровим зварюванням.

4.5.Проаналізувати одержані результати.

5КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОБОТИ

5.1.З якою метою здійснюється термічна обробка зварних з'єднань?

5.2.Як змінюється мікроструктура зварних з'єднань при нормалізації?

5.3.Як змінюється мікроструктура зварних з'єднань при відпалі?

5.4.Як змінюється мікроструктура зварних з'єднань при відпуску?

5.5.Які фактори впливають на мікроструктуру зварних з'єднань, одержаних багатошаровими швами?

5.6.В яких місцях багатошарового шва зберігається лита структура?

5.7.Особливості мікроструктури зварних з'єднань при багатошаровому зварюванні сталей, схильних до гартування?

5.8.Методика та порядок виконання роботи.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №7

ТЕМА: "Дослідження мікроструктури зварних з’єднань з чавуну"

1 МЕТА РОБОТИ

1.1.Дослідити вплив швидкості охолодження на мікроструктуру та твердість зони термічного впливу (ЗТВ).

1.2.Дослідити вплив способів та режимів зварювання сірого чавуну на розміри та структуру ділянки відбілу.

22

2 ПРИЛАДИ ТА ОБЛАДНАННЯ

2.9.Мікроскоп металографічний МИМ-10;

2.10.Твердомір;

2.11.Мікротвердомір;

2.12.Набір мікрошліфів.

3 ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ ДО РОБОТИ Мікроструктура зварного з'єднання із сірого чавуну в порівнянні із

сталями має ряд специфічних особливостей.

Мікроструктура ЗТВ при зварюванні чавунів залежить від характеру термічного циклу та від вихідної структури основного металу. Найчастіше сірі чавуни мають структуру феритно-перлітну з графітом, або перлітну з графітом. Крім того, в чавунах можуть знаходитись подвійна або потрійна фосфідна евтектика.

В загальному випадку ЗТВ можна поділити на три ділянки, які принципово відрізняються структурою: сфероїдизації цементиту та його графітизації; неповної перекристалізації; повної рекристалізації.

Зміна структури в ділянці сфероїдизації цементиту та його графітизації характеризується тим, що в інтервалі температур 500-АС- пластинчатий евтектоїдний цементит частково змінює свою форму, наближуючись до правильної, сферичної. В цьому ж інтервалі температур може мати місце і розпад цементиту з утворенням графіту. Слід відмітити, що процес сфероїдизації цементиту, а особливо його графітизації помітно протікав тільки при малих швидкостях охолодження, що звичайно має місце при зварюванні з підігрівом.

Ділянка неповної перекристалізації утворюється в тому випадку, коли в металевій основі сірого чавуну знаходиться ферит. Розміри цієї ділянки, як і при зварюванні доевтектоїдних сталей обмежені об'ємом металу, який нагрівається до максимальних температур між АС1 та АС3. Слід мати на увазі, що аустеніт в чавуні легований кремнієм та марганцем, і тому він більше схильний до гартування, ніж у вуглецевій сталі. В зв'язку з цим в ділянці неповної перекристалізації можуть знаходитись крім фериту не тільки перліт, але і , в залежності від швидкості охолодження, сорбіт, тростит, бейніт чи навіть мартенсит.

Мікроструктура ділянки повної перекристалізації в основному визначається стабільністю аустеніту та швидкістю охолодження при температурах його найменшої стійкості (450-550°С). В зв'язку з високою стабільністю аустеніту в чавуні в цій ділянці ЗТВ при електродугових способах зварювання без підігріву утворюються як правило структури гартування. Для попередження утворення мартенситу швидкість охолодження не повинна перевищувати всього декількох градусів.

По висоті ділянки повної перекристалізації стабільність аустеніту не однакова внаслідок зміни величини зерен, їх однорідності та хімічного складу,

23

що істотно впливає на характер перетворення аустеніту при охолоджені, а значить, і на кінцеву мікроструктуру. Хімічний склад аустеніту при прогріванні може змінюватись за рахунок розчинення в ньому цементиту та особливо графіту. Ступінь навуглецювання аустеніту прямо залежить від часу його знаходження при достатньо високих температурах, коли зростає розчинність вуглецю в аустеніті та інтенсивно протікають дифузійні процеси. По мірі збільшення вмісту вуглецю в аустеніті стабільність, а значить і схильність аустеніту до гартування, спочатку зростає, а після 0,3-0,9°С починає зменшуватись. В загальному в ділянці повної перекристалізації починає зменшуватись. В загальному в ділянці повної перекристалізації по мірі наближення до зони сплавлення стабільність аустеніту збільшується переважно за рахунок укрупнення зерен та деякого збагачення його вуглецем. Тільки в деяких випадках, знаходження аустеніту при високих температурах, стабільність його може зменшуватись за рахунок пересичення вуглецем.

Таким чином, в ділянці повної перекристалізації кінцева мікроструктура може бути досить різноманітною, і в залежності від швидкості охолодження може бути як повністю мартенситною чи трооститною, так і змішаною, при чому одночасно можуть знаходитись декілька структурних складових. Ближче до зони сплавлення, як правило, утворюються більш нерівноважні структури гартування і навіть може знаходитись деяка кількість залишкового аустеніту. У випадку значного розчинення графіту в аустеніті при нагріванні часто спостерігається утворення цементитної сітки по границях зерен за рахунок виділення при охолодженні надлишкового вуглецю. При дуже повільному охолодженні він може виділятись у вигляді графіту.

В ЗТВ також може спостерігатися локальне розплавлення чавуну в місцях залягання фосфоїдних евтектик, особливо потрійної, яка має температуру плавлення всього 950°С.

Мікроструктура зварного шва в основному визначається його хімічним складом. В залежності від способу зварювання чавуну та присадкових матеріалів шов може являти собою вуглецеву сталь, сірий чавун, леговану сталь, сплав на сонові різних кольорових металів (Cu, Ni та інші). В зв'язку з цим розглянути якісь спільні для всіх особливості структурних перетворень в швах практично неможливо.

Будова зони сплавлення в значній мірі залежить від способу зварювання та від хімічного складу шва. Але для більшості випадків при зварюванні чавуну зона сплавлення має і деякі спільні риси. Так, в порівнянні із сталями, чавунам властива досить широка та нерівномірна зона сплавлення, що викликається його значною хімічною та структурною неоднорідністю. Різні зерна або ділянки зерен аустеніту при великих швидкостях нагрівання в момент їхнього плавлення можуть, значно відрізнятися вмістом вуглецю. Цьому сприяє нерівномірне розчинення в них графіту та короткочасність процесу. Різниця температур плавлення окремих зерен чи їх легкоплавких евтектик в чавуні приводить також до розширення зони сплавлення.

24

Другою особливістю зони сплавлення є те, що при первинній кристалізації її розплавленої частини, як правило, утворюється білий чавун. Для одержання тут структури сірого чавуну необхідно забезпечити при первинній кристалізації швидкість охолодження не більше декількох град/с, що досягається високотемпературним підігрівом, який застосовується при гарячих способах зварювання. Мікроструктура такої ділянки "відбілу" найчастіше ледебуритно-цементитна з продуктами розпаду аустеніту, які в залежності від швидкості охолодження при температурах його мінімальної стійкості можуть являти собою перлітні структури (перліт, сорбіт, троостит), бейніт або мартенсит.

4. ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

4.1.Дослідити мікроструктуру ЗТВ зварних з'єднань з чавуну.

4.2.Визначити розміри та дослідити мікроструктуру ділянки відбілу.

4.3.Заміряти твердість ЗТВ.

4.4.Проаналізувати вплив швидкості охолодження на мікроструктуру та твердість ЗТВ.

4.5.Проаналізувати вплив швидкості охолодження на розміри та структуру ділянки відбілу.

5 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОБОТИ

5.1.Яка зміна мікроструктури відбувається в ділянці сфероїдизації та графітизації цементиту?

5.2.Яка зміна мікроструктури відбувається в ділянці неповної перекристалізації?

5.3.Особливості зміни мікроструктури в ділянці повної перекристалізації при зварюванні сірого чавуну.

5.4.Вплив швидкості охолодження на будову ЗТВ при зварюванні сірих чавунів.

5.5.Особливості будови зони сплавлення при зварюванні сірих чавунів.

5.6.Природа утворення відбілу при зварюванні чавунів.

5.7.Порядок виконання лабораторної роботи.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №8

ТЕМА: "Дослідження структури зварних швів"

1.МЕТА РОБОТИ

1.1.Дослідити вплив способів та режимів зварювання на характер первинної структури швів.

1.2.Дослідити вплив хімічного складу на первинну структуру зварних

швів.

25

1.3. Проаналізувати вплив способів та режимів зварювання на мікроструктуру зварних швів.

2. ПРИЛАДИ ТА ОБЛАДНАННЯ

2.13.Мікроскоп металографічний МИМ-10;

2.14.Твердомір;

2.15.Мікротвердомір;

2.16.Набір мікрошліфів.

3. КОРОТКІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ 3.1. Загальні поняття про зварний шов

Зварний шов – це частина зварного з'єднання, яка при зварюванні знаходилась в розплавленому стані. Він одержується при кристалізації зварювальної ванні, що утворюється за рахунок розплавлення основного та електродного або присадного матеріалів. Присадній (електродний) метал, який після взаємодії з навколишнім середовищем в реакційній зоні зварювання попадає в зварний шов, називають наплавленим металом. За хімічним складом від відрізняється від присадного, як правило, меншим вмісто6млегуючих елементів, які під час зварювання частково окислюються або утворюють інші хімічні сполуки, нерозчинні у металі шва. Для визначення хімічного складу наплавленого металу потрібно знати склад присадного матеріалу та коефіцієнти переходу елементів при зварюванні:

ηП – коефіцієнт переходу елемента з присадного металу в наплавлений; CПР – вміст елемента в присадному (електродному) металі.

Знаючи склад основного і наплавленого металів та їх вміст у шві, можна підрахувати його хімічний склад. Вміст основного і наплавленого металів у шві зручно визначити по відношенню відповідно площі проплавлення і площі наплавлення до площі шва.

Характер мікроструктури зварного шва визначається як його хімічним складом, так і в значній мірі специфічними умовами кристалізації зварювальної ванни та наступним процесом перекристалізації у твердому стані.

3.2. Особливості первинної кристалізації зварних швів Розплавлений метал при зварюванні кристалізується в інших умовах, ніж

в металевій формі при одержанні злитків.

Однією із особливостей зварювальної ванні є її малий об'єм та короткий час існування металу в розплавленому стані. Це приводить до великих швидкостей кристалізації.

Найбільш характерною особливістю зварювальної ванни є її находження одночасно під дією як нагрівання зварювальним джерелом, так і охолодження зі сторони твердого металу. Це обумовлює неоднаковий ступінь нагрівання різних

26

її ділянок. В головній частині зварювальної ванни, яка безпосередньо знаходиться під дією джерела нагріву, температура дещо вища і тут відбувається плавлення металу, а в хвостовій частині – охолодження та кристалізація.

В зв'язку із значним перегрівом металу ванни та великим градієнтом температур в ній умови для кристалізації є тільки в невеликій області, яка прилягає до твердого металу у хвостовій частині. Центрами кристалізації служать підплавлені зерна основного металу. На них, як на своєрідній підкладці, починають свій ріст первинні кристаліти. Як правило, вони ростуть в напрямку, протилежному відведенню теплоти, тобто нормально до ізотермічної поверхні кристалізації. При цьому кристаліти набувають витягнутою, так званої стовпчастої форми.

Число кристалітів на лінії сплавлення дорівнює числу частково оплавлених зерен основного металу. Між кристалітами формуються великокутові границі, які є продовженням границь рекристалізованих зерен основного металу. По мірі протікання процесу кристалізації більш сприятливо орієнтовані кристаліти, у яких кристалографічні напрямки переважного росту близькі або співпадають з напрямком теплового потоку, розростаються за рахунок сусідніх. В результаті конкурентного росту частина кристалів зникає, а поперечні перетини кристалітів, що продовжують рости стають більшими. В загальному випадку умовні осі стовпчастих кристалітів являють собою просторові криві, що зумовлено значною кривизною оплавленої поверхні та переміщенням листів встик, коли зварювальне джерело можна вважати лінійним, а зварювальну ванну – постійної форми по товщині листа, просторова схема кристалізації стає плоскою, тобто криволінійні осі росту кристалітів розміщені в паралельних площинах.

Слід мати на увазі, що в центрі зварних швів часто виникає зона рівноосних кристалітів, що свідчить про розвиток в цій частині зварювальної ванни значного концентраційного переохолодження та про присутність сторонніх частинок, які служать центрами кристалізації. Кристаліти цієї зони зароджуються в об'ємі розплаву і орієнтовані хаотично.

Внутрішньокристалітна будова металу зварних швів характеризується структурами трьох видів – дендритною, комірчастою та змішаною, які відрізняються ступенем розвитку ліквації легуючих елементів і домішок та дисперсністю їхнього розподілу. Дендритна кристалізація відбувається в умовах так званого термічного переохолодження, а комірчаста – концентраційного.

У випадку дендритної кристалізації кожен стовпчастий кристаліт складається з групи однаково орієнтованих дендритів, які ростуть від одного центру кристалізації – підплавленого зерна основного металу. В зв'язку із затримкою вільного розвитку дендрити звичайно не мають бокових відгалужень, особливо поблизу зони сплавлення. У верхній частині шва, де ширина стовпчастих кристалітів зростає, дендрити більш розвинуті – вони мають осі другого та вищих порядків.

27

При наявності концентраційного переохолодження, яке звичайно посилюється по мірі кристалізації зварювальної ванни, ділянка поверхні фронту кристалізації, що знаходиться попереду, має більш сприятливі умови для росту, ніж сусідні. В зв'язку з цим на поверхні розділу фаз утворюються виступи. Бокові дифузійні потоки, що виникають в розплаві біля виступів, збіднюють домішками вершини виступів і збагачують бокові грані. Такий розподіл концентрацій формує у твердій фазі гексагональну комірчасту структуру, що складається з паралельних елементів (комірок), витягнених у напрямку кристалізації. Границі комірок при цьому утворюються скупченням домішок на бокових стінках виступів. Просуваючись у розплав, комірка збільшується внаслідок розширення області концентраційного переохолодження. На більш пізніх стадіях кристалізації на комірках з'являються гілки другого порядку і в результаті комірчастий ріст змінюється на дендритний.

Слід відмітити, що комірки і дендрити в зварних швах та відливках властиві для зони стовпчастих кристалітів, а дендрити – переважно для центральної зони рівноосних кристалітів. Однак при зварюванні за рахунок більш різкого тепловідводу область існування комірчастих та змішаних структур більша; при цьому величина комірок менша, а дисперсність ділянок збагачена домішками вища.

3.3. Ліквація в зварних швах У зварних швах, як і у відливках, спостерігається явище ліквації –

нерівномірного розподілу елементів, хімічних та інших сполук в металі. До найбільш сильно ліквуючих елементів відносяться C, S, P. У зварних швах спостерігаються такі види ліквації: зональна, міжзеренна, комірчасто-дендритна (внутрішньокристалітна), та ліквація, викликана перервністю процесу кристалізації.

При кристалізації швидкість росту кристалітів змінюється не монотонно – періоди прискореного росту можуть чергуватися із сповільненням, або навіть зупинками. Це пов'язано з різними співвідношеннями між інтенсивністю відведення теплоти в твердий метал та виділенням прихованої теплоти кристалізації. Певне значення відіграють при цьому періодичність введення теплоти у ванну та її коливання. Перервність процесу кристалізації – причина "шаруватості" зварних швів. Вона досить добре виявляється візуально на протравлених шліфах зварних швів малого перерізу. Границі між окремими шарами повторюють лінії зварювальної ванни в періоди зупинок процесу кристалізації. При травленні шліфів шаруватість виявляється за рахунок нерівномірного розподілу хімічних елементів в межах кожного з шарів, особливо на границях між ними, зумовленого перерозподілом елементів між твердою та рідкою фазами в періоди зупинок кристалізації.

Міжзеренна ліквація – це скупчення домішок на міжзеренних границях. Комірчасто-дендритна ліквація зумовлена сегрегацією домішок в приграничних зонах комірок та в міжосних прошарках дендритів. Така внутрішньокристалітна

28

неоднорідність у зварних швах з'являється менш помітно, ніж у зливках або відливках.

Зональна ліквація викликається неодночасною кристалізацією периферійної та центральної частини шва. По мірі росту кристалітів рідина відтісняються в центральну частину шва і виявляється найбільш забрудненою різними шкідливими домішками. Тут, у відповідних умовах, дуже часто утворюються кристалізаційні тріщини.

Крім хімічного складу металу зварювальної ванни на характер проявлення ліквації істотно впливають швидкість кристалізації та форми зварювальної ванни. Із зростанням швидкості спостерігається послаблення ліквації, зокрема зональної. При коефіцієнті форм проплавлення, близькому до одиниці, кристали зустрічаються між собою в центрі шва торцями, що приводить до утворення тут лікваційної зони.

У випадку широкої та неглибокої ванни (ψ > 2) кращі умови для кристалізації, тому що останні порції рідкого металу, найбільш забруднені домішками, витісняються в саму верхню частину шва і тим самим не створюють небезпечної зони слабини в металі.

3.4. Особливості вторинної кристалізації зварних швів В результаті первинної кристалізації утворюється так звана первинна

структура. У металів і сплавів, що не мають алотропних перетворень в твердому стані (Al, Cu, Cr та інші) при охолодженні первинна структура практично не змінюється. у поліморфних металів (Fe, Ti та інші) при охолодженні в твердому стані відбувається вторинна кристалізація, або перекристалізація.

Первинна кристалізація зварних швів, що мають склад сталі, в більшості випадків закінчуються утворенням аустенітних зерен, які переважно мають стовпчасту форму. Така структура зберігається при охолодженні до критичних точок Ar3 та Acm. При наступному охолодженні протікають структурні перетворення, принциповий характер яких відповідає діаграмі Fe – Fe3C. До особливостей вторинних перетворень в зварних швах відноситься те, що виділення надлишкового фериту чи цементиту з аустеніту, яке має місце в інтервалі критичних температур Ar3(Acm) – Ar1, часто відбуваються не тільки по границях зерен, але і в середині їх по певних кристалографічних площинах. При цьому зерно аустеніту немов би поділяється на окремі частини феритною фазою, яка на протравлених мікрошліфах має вигляд відносно вузьких смужок або прожилок, які паралельні між собою або утворюють певні кути, найчастіше в 60°, 90° або 109°. Така структура, яка називається Відманштеттовою не бажана внаслідок низької пластичності, особливо при ударних навантаженнях.

Іншою особливістю структурних перетворень в зварних швах є утворення при температурі Ar1 перліту, який містить менше ніж 0,8% вуглецю. Це приводить до збільшення в структурі кількості перліту в порівнянні з рівноважною, яка відповідає діаграмі Fe – Fe3C. Таке явище відбувається внаслідок зміщення евтектоїдної точки S вліво, до меншої концентрації

29

вуглецю, при підвищених швидкостях охолодження. В зв'язку з тим, що з кожного стовпчастого кристаліту аустеніту звичайно утворюється багато зерен фериту та перліту, кінцева мікроструктура одержується більш дрібнозернистою, ніж при закінченні первинної кристалізації.

Інколи в зварних швах при підвищених кількостях вуглецю або наявності легуючих елементів утворюються структури гартування – сорбіт, троостит, бейніт чи навіть мартенсит. Цьому сприяють великі швидкості охолодження.

Слід мати на увазі, що по вторинній структурі сплавів, що мають алотропні перетворення, можна зробити висновок і про будову первинних кристалітів. Прикладами можуть служити одношарові шви конструкційних сталей, коли по границях первинних зерен утворюється доектектоїдний ферит.

4. ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ 4.1. Визначити основні геометричні параметри зварних швів (ширину,

глибину проплавлення, коефіцієнт форми проплавлення ψ ) та вміст основного та присадного металів у шві.

4.2.Розрахувати хімічний склад зварних швів.

4.3.Дослідити первинну структуру зварних швів (стовп частість, шаруватість, характер внутрішньокристалітної будови). При цьому слід мати на увазі, що металографічний шліф є довільним перетином кристалітів, що затрудняє точне визначення їхньої форми, розмірів та напрямку росту.

4.4.Дослідити вторинну мікроструктуру зварних швів (фазовий та структурний склад; форму, розміри та характер розміщення структурних складових).

4.5.Заміряти твердість зварних швів.

4.6.Проаналізувати одержані результати.

5.МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Всі лабораторні роботи здійснюються індивідуально-бригадним методом. Кожен студент самостійно виконує весь об'єм роботи, але за одним мікроскопом працює бригада з трьох студентів, яка одержує певний набір мікрошліфів зварних з'єднань.

Дослідження мікроструктури потрібно починати з візуального спостереження шліфів, звертаючи увагу на форму, розміри швів, ЗТВ, зони сплавлення.

При вивчення мікроструктури потрібно вияснити природу фаз та структурних складових, дослідити форму, розміри та взаємне розміщення зерен; а на площі, яку вони займають, приблизно визначити їхній вміст в певних зонах зварного з'єднання. Дослідження мікроструктури потрібно проводити при збільшеннях 100…200 разів, а в окремих випадках будову окремих фаз та структурних складових потрібно виявляти при збільшеннях до 1000 разів.

30