Альберт Ейнштейн

Альбе́рт Ейнште́йн^[ (Albert Einstein) — (1879, Ульм — 1955, Прінстон, США) — один з найвизначніших фізиків 20 століття. Лауреат нобелівської премії 1921-го року.

Альберт Ейнштейн народився 14-го березня 1879-го року в німецькому місті Ульм в єврейській родині. Мешкав у Швейцарії (з 1893), Німеччині (з 1914) і США (з 1933). Створив спеціальну (1905) і загальну (1907—1916) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії .

Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.

У 30-і роки емігрував з Німеччини в США і пізніше на знак протесту проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянства і вийшов із складу Пруської і Баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р. підписав лист президентові США про небезпеку створення ядерної зброї в Німеччині. Гаряче підтримував ідею створення єврейської держави.

Біографія Ранні роки

Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульмі в незаможній єврейській сім'ї Германа і Пауліни Ейнштейн. Герман Ейнштейн (1847–1902), маючи непересічні математичні здібності, володів невеликим підприємством, але постійно стояв на межі банкрутства. Мати, Пауліна (уродж. Кох, 1858–1920) походила з сім'ї забезпеченого торговця кукурудзою Юліуса Дерцбахера (у 1842 році змінив прізвище на Кох) і Йетти Бернгаймер^[2]. У Ейнштейна була молодша сестра Марія (Майя, 1881–1951). Будинок, в якому народився вчений, був зруйнований під час бомбардувань 1944 року і не був відновлений. Збереглася міська реєстраційна книга, в якій записано: «До чиновника міського реєстраційного бюро, що підписався нижче, сьогодні з'явився знайомий йому в обличчя комерсант Герман Ейнштейн, іудейського віросповідання, що проживає в Ульмі на Бронгофштрассе, 135.»

Альберт Ейнштейн у віці 14-ти років

Будучи дитям нерелігійних батьків, Альберт Ейнштейн відвідував католицьку початкову школу в Мюнхені і до 12-ти років був досить глибоко віруючим підлітком, хоча і не розмежовував християнське й іудейське віровчення^[3]. Однак, читання науково-популярних книг незабаром зробило його вільнодумцем і назавжди породило в ньому недовіру до авторитетів^[4].

Хлопчик зростав замкнутим і нетовариським і не демонстрував яких-небудь значних успіхів в школі. Поширеною є думка, що в дитинстві Альберт Ейнштейн був не здібний до навчання. Як докази наводяться низькі показники, які він демонстрував у школі, а також той факт, що майбутній геній вельми пізно почав ходити і говорити. Проте така точка зору заперечується багатьма дослідниками біографії Альберта Ейнштейна. Дійсно, вчителі критикували Ейнштейна за повільність і погану успішність, проте пояснення низької успішності і труднощам в навчанні Ейнштейна слід шукати не в лінощі або поганих здібностях учня, а в елементарній скромності, несприйнятті застарілих педагогічних методів, що застосовувалися в німецьких школах кінця XIX-початку XX століть, можливій дислексії або специфічній структурі мозку Ейнштейна.

Коли Альберту було п'ять років, його батько вперше показав йому компас. Це перше враження від знайомства з технікою у Ейнштейна збереглося на все життя і, як він сам визнавав, визначило його захоплення всілякими механізмами і наукою. У 1889 р. знайомий студент-медик познайомив Ейнштейна з класичною філософією, зокрема, з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта. Твори Канта також у значній мірі спонукали майбутнього вченого до вивчення математики, фізики і філософії. Крім того, в дитинстві під тиском матері він з шести років почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою також зберігалося у Ейнштейна впродовж усього життя, і у 1908 він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів (спільно з математиком, поліцейським, юристом і палітурником). Вже перебуваючи в США у Прінстоні, у 1934 Альберт Ейшнтейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.

Навчаючись в Луїтпольській гімназії, Альберт Ейнштейн вперше звернувся до самоосвіти: у віці 12 років в 1891 р. він почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії. Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним в математиці, але це також не відповідає дійсності. У гімназії він вже був у числі перших учнів з вивчення точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу що вивчається, яка, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і відносно тиранічне ставлення вчителів до учнів викликало у Альберта Ейнштейна неприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, що продовжували вважати його безперспективним учнем.

У Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 р. він вельми успішно здав все, за винятком екзамену з французької мови, випускні іспити в кантональній школі Аарау і отримав атестат, а в жовтні 1896 року був прийнятий у Вище технічне училище (так званий Політехнікум; нім. eidgenцssische Technische Hochschule) в Цюріху на педагогічний факультет. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, сербською студенткою факультету медицини Мільовою Маріч. У цьому ж році Ейнштейн відмовився від свого громадянства і став апатридом. Щоб отримати швейцарське громадянство, йому потрібно було сплатити 1000 швейцарських франків, проте тяжке матеріальне положення його сім'ї не дозволило йому зробити це під час навчання.

Стиль і методика викладання в Політехнікумі виявляли істотні відмінності із закостенілою і авторитарною прусською школою, тому подальше вчення давалося Альберту куди простіше. Проте певні труднощі все ж виникали. Зокрема, за роки навчання в Цюріху у Ейнштейна гранично ускладнилися стосунки з завідувачем кафедри фізики професором В. Г. Вебером (тезкою знаменитого фізика Вільгельма Едуарда Вебера). Вебер, цікавий лектор і обдарований експериментатор, залишався занадто консервативним в своєму неприйнятті нових теорій в електротехніці. Зокрема, Вебер негативно відносився до теорії поля Максвелла, будучи прибічником концепції дальнодії, і в цьому плані у нього виникали розбіжності з молодим учнем, який цікавився працямиМайкельсонаі незалежно, не знаючи про досліди Майкельсона, запропонував власну інтерференційну методику, але через незгоду викладача так і не зміг провести задумані ним досліди.