VIII. Що являв собою український нацiональний союз I якою була його iсторична роль у 1918 - 1919 рр.?

Український Нацiональний Союз виник як органiзацiя української нацiонально-демократичної опозицiї гетьманськiй державi П.Скоропад­сь­кого. Становлення Українського Нацiонального Союзу починається в червнi 1918 року. На перших зборах iнiцiативного гуртка були представники бiльшостi українських полiтичних партiй, якi одностайно висловились за створення всеукраїнського центру, з метою згуртування української демократiї в Нацiональному Союзi i недопущення сепаратної полiтики з боку окремих кiл. До президiї утвореної органiзацiї увiйшли вiдомi полiтичнi дiячi: Ф.Швець, О.Макаренко, Д.Левицький, а очолив її А.Нiковський (представник соцiалiстiв-федералiстiв). Опiсля розпоча­лося закладання фiлiй Союзу по всiй Українi. Розсилався "Статут" Союзу, а фiлiї присилали в Київ власнi установчi протоколи.

Також була представлена в Українському Нацiональному Союзi Українська церковна рада. Осторонь цiєї оргаiзацiї лишилася партiя хлiборобiв-демократiв, яка пiдтримувала всевладний гетьманський режим i виступала проти мiжпартiйної спiвпрацi, особливо з есерами i бiльшовиками. Останнi теж не входили до Союзу, але , за свiдченням В.Винниченка, проявляли iнтерес до встановлення контактiв iз ним. Не вступала до союзу кооперацiя, бажаючи бути аполiтичною ( за винятком периферiйних органiзацiй, якi брали активну участь в дiяльностi УНС).

З часом продовжується органiзацiйне змiцнення Українського На­цiо­нального Союзу. Утворюються рiзнi комiсiї, котрi вели справи союзу: вiйськова, закордонних справ, економiчно-фiнансова, земельна, культур­но-просвiтня. Головою вiйськової комiсiї був обраний В.Винниченко, комiсiї закордонних справ М.Шаповал. Вибори голiв комiсiй здiйснювались Головною радою, а членiв комiсiї визначав сам голова.

Серед дiячiв Українського Нацiонального Союзу не було єдностi в питаннях взаємовiдносин з гетьманським урядом. Помiрковане крило (соцiалiсти-федералiсти, правi елементи соцiалiстiв-революцiонерiв) визнавало лише легальнi, ненасильницькi форми полiтичної боротьби i, виступаючи проти Скоропадського, не збиралося йти на союз з бiльшовиками в боротьбi проти нього. Головний напрям тактики - переговори, поки нiмцi не переконаються, що гетьманський уряд треба замiнити на нацiонально-лiберальний. Але радикали ( лiве крило українських соцiал-демократiв та соцiалiстiв-революцiонерiв) становили непримиренну опозицiю, яка брала курс на збройне повстання i в цiй справi шукала пiдтримки з боку бiльшовикiв.

У керiвництвi Українського Нацiонального Союзу бiльшiсть була прихильниками помiркованої лiнiї, але його голова В.Винниченко (змiнив А.Нiковського пiсля вступу соцiал-демократiв до союзу) прагнув рiшучих дiй. Радикали утворили навiть нелегальну течiю i гостро виступали проти тих соцiалiстiв, якi йшли на переговори з гетьманським урядом. Так В.Винниченко i М.Шаповал, iгноруючи бiльшiсть керівниц­т­ва Нацiонального Союзу, розпочали переговори з керiвниками україн­сь­ких вiйськових частин про пiдготовку до збройного виступу проти гетьмана.

Хоча представники Нацiонального Союзу входили до складу уряду гетьманської держави в жовтнi 1918 р., на початку листопада радикали з Союзу проводили пiдготовку до збройної боротьби i вели переговори з представниками радянської мирної делегацiї в Українi Х.Раковським та Д.Мануiльським про координацiю дiй пiд час повстання. Завершилася ця дiяльiсть утворенням 13 листопада 1918 р. Директорiї, що стало початком повалення iснуючої гетьманської влади в Українi.Вiдмова вiд участi у повстаннi соцiалiстiв-федералiстiв i трудовикiв не мала наслiдкiв.

Гетьманський уряд володiв iнформацiєю про антидержавну дiяльнiсть членiв Українського Нацiонального Союзу, але вiд рiшучих дiй проти його органiзаторiв стримували нiмцi i сподiвання, що помiркованi сили української демократiї вiзьмуть гору.

Таким чином, Український Нацiональний Союз, створений у 1918 р., вiдiграв важливу роль у об'єднаннi українських нацiонально-демокра­тичних сил пiсля падiння Центральної Ради в боротьбi проти гетьмансь­кого монархiзму. Разом з тим пошук шляхiв нацiональної злагоди був складним i супроводжувався гострими iдейними суперечками рiзних полiтичних сил всерединi Союзу.Пiсля повалення Гетьманщини П.Скоропадського i утворення правлячої Директорiї УНР Нацiональний Союз втратив свою роль i не залишив помiтного слiду в полiтичнiй дiяльностi. Мiжпартiйнi та внутрiпартiйнi розколи, особистi чвари лiдерiв серед українських полiтичних партiй виявилися сильнiшими, нiж тенденцiї нацiонально-державного об'єднання.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Революция на Украине по мемуарам белых.- К., 1990.

Мироненко О., Бенько О. Каральний млин гетьманату.- Днiпро­дзер­жинск, 1993.

Млиновський Р. Нариси з iсторiї українських визвольних змагань 1917-1918 рр.- Львiв, 1994.