Родовий відмінок

У реченні родовий відмінок простежується у складі субстантивних словосполучень, які утворилися при конденсації висловлювання. Як залежний член віддієслівних або відприкметникових іменників він у цій ситуації дублює семантичну функцію називного відмінка, напр.: «Густий вапах пізніх гречок... повівав з поля» (М. Коцюбинський) < Пізні гречки густо пахли+Запах повівав з поля. Вихідною структурою віддієслівного словосполучення запах гречдп, де залежний іменник у формі родового відмінка позначав логічний суб'єкт, є елементарне речення (Гречки пахнуть), яке семантично співвідноситься з називним відмінком іменника у позиції граматичного підмета і взаємокоординуючим присудком. Семантично родовий відмінок, подібно до називного, на рівні формальних одиниць виражає значення суб'єкта дії, стану або якісної ознаки, напр.: «Його виходу ніхто не помітив» (Ю. Смолич); «Тупіт коня. Вершник сунув прямо на Івана» (Г. Колісник).

Похідний характер родового відмінка ! зумовлений актуальним членуванням, поділом на тему і рему і є наслідком функціональної транспозиції, закріпленої морфологічними формами. Перехід предикативного центра речення у позицію теми трансформує дієслово в граматичний іменник з тотожним значенням, але іншою синтаксичною роллю. Поява у віддієслівного деривата категоріальних ознак іменника, виражених засобами словотвору, а головне — його підметова позиція акцентують зовнішні прояви перенесення функції і, до певної міри, нівелюють при цьому акценти на семантемі суб'єкта родового транспозиційного, надаючи йому під впливом морфологічної структури речення відтінку об'єкта.

Родовий відмінок може дублювати функцію знахідного відмінка, напр.: читання книги — читати книгу, аналогічно перевезення вантажів, проведення референдуму, проведення виборів, розподіл землі, прибирання приміщення тощо.

Родовий відмінок уживається для вираження семи об'єкта, який охоплений дією не повністю, а частково. Названий у цій функції родовим партитивним цей відмінок може позначати речовину—предмет, який при поділі на частини не втрачає своїх понятійних ознак, напр.: «І рибалка випливає, Несе на сорочку баговиння зеленого» (Т. Шевченко); «Я вам завтра сушеної суниці і липового цвіту принесу» (М. Стельмах). У цій ситуації дієслово-предикат називає конкретну дію, яка, переходячи на об'єкт, охоплює його неозначену частину.

Іноді сема партитивності поєднується із семою квантитативності (кількісності). Це буває тоді, коли іменник у формі родового називає предмети, які можуть служити одиницями виміру частини якогось іншого предмета, напр.: «Восени ложка води, а цебер грязі» (прислів'я); «Вона тримала в руках пучок материнки» (В. Земляк). Словосполучення з квантитативно-партитивним родовим відмінком складаються з іменника на позначення кількості, міри, залежного від нього іменника-партитива, які одночасно перебувають у залежності від дієслова-присудка, формуючи сему частини означеного об'єкта, охопленого ^іею.

Зрідка форми родового передають не значення частковості предмета, а лише його відтінок, напр.: «Викресали чумаки вогню і підпалили з берега комиш» (М.Коцюбинський); «Я стану терном при сухій дорозі, Щоб людям дати світла і снаги» (А. Малишко).

Функцію родового партитивного можуть виконувати іменники, які називають множинні речовинні об'єкти, що позначають ціле, яке варіюється в частковому* або ціле, але окреме, що входить у групу назв множини, пор.: картопля, цибуля, морква і гриби, горіхи, сірники, напр.: Привезли на базу картоплі; «Упоравшись, Харитя... поклала в торбинку хліба та цибулЬ (М. Коцюбинський). З родовим відмінком такі іменники формують значення об'єкта, частково охопленого дією, повне охоплення дією предмета передбачає використання форм знахідного, напр.: Привезли на базу картоплю.

В іменниках чоловічого роду в назвах неістот, зокрема конкретних предметів, трапляються омонімія форм родового і знахідного відмінків *, спричинена появою в знахідному відмінкові флексії родового, при цьому виникає паралелізм форм знахідного, пор.: «Назад човна погнав один з мадярів» (О. Гончар) і «Назад човен погнав один з мадярів», аналогічно: «Яшко обернувся розчарований...— Насоса ... забув» (О. Гончар); «Селянин розгублено підвівся, узяв кошика і, заточуючись, пішов своєю дорогою» (М. Стельмах); «Легенько повернув бінокля праворуч» (Ю.Яновський). Обидві відмінкові форми знахідного виражають значення об'єкта і в плані змісту є еквівалентними. Морфологічні ознаки дієслова: перехідність, вид — смислорозрізнювального впливу не мають; самі дієслова називають безпосередню конкретну дію, яка стосується всього об'єму чи обширу предмета. Розрізнення існує у сферах застосування паралельних відмінкових форм, які для іменників на -а обмежені розмовно-побутовим стилем і художньою літературою.

Форму знахідного відмінка із закінченням -а в іменниках чоловічого роду називають другим знахідним. Для встановлення значення відмінка використовують іменники жіночого роду, які в знахідному мають закінчення -у (-ю) , напр.: узяв ніж (ножа) і взяв книгу; читаю лист (листа) і читаю статтю. Наявність двох форм знахідного відмінка становить специфічну рису синтаксису української мови. Поява цієї риси пояснюється впливом іменників, що позначають назви істот

Дієслова хотіти, бажати, воліти, жадати, боятися, страхатися, прагнути, домагатися, сторонитися, дочекатися, дотримуватися, торкатися, досягати, потребувати, позбавляти тощо в поєднанні з формами родового відмінка формують в останнього функцію об'єкта стану, тому спеціалізація родового зумовлена лексико-семантичним змістом дієслова, напр.: «Може, хто курятини бажає, то й таке у нас є» (Г. Тютюнник); «Просо вітру не боїться, а дощеві кланяється» (прислів'я); «Максим ... наказав козакам за; гону дотримувати цілковитої тиші» (І. Ле).

Зрідка відмінкова форма родового виконує функції^ локатива, зокрема вказує на обмежений простір, частково зайнятий місцем дії, напр.: «Альпіністам не вдалося

досягти вершини, сходячи на Джомолунгму» (журн.).