Категорія числа і відмінка іменника

План

1. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження.

2. Іменники, які вживаються у формах однини та множини.

3. Іменники, що мають тільки форми однини або тільки форми множини.

4. Залишки форм двоїни /у значенні множини/ в сучасній українській мові.

5. Роль наголосу у вираженні категорії числа іменників.

6. Категорія відмінка. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Основні значення відмінків.

7. Кличний відмінок у парадигмі іменника.

Література

1. Сучасна українська літературна мова: Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 209-212.

2. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 118-123.

3. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С.20-92.

4. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 54-82, 92-96.

Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження

Число – морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево – дерева, думка – думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. Третю – що вживаються тільки в множині.

Категорія числа іменників — словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів складається з двох співвідносних грамем того самого слова — однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозміїїного, тобто класифікацінного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

У морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, спрямування на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта. Проте на семантико-граматичний зміст категорії числа нашаровується низка хоча й не протилежних, але різноспрямованих значень, що дає підстави інтерпретувати її по-різному. Різна інтерпретація категорії числа пояснювана тим, що в основу кваліфікації лінгвісти кладуть один або кілька виявів її семантично неоднорідної природи.

Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність/неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність/неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов'язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.

Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю/ нерозчленованістю. Множина представляє предмет розчленований на частини, однина — певною цілісністю. Це дає змогу пояснити не тільки протиставлення за числом іменників — назв рахованих предметів {селянин — селяни, робітник — робітники, студент — студенти, учень — учні, стіл — столи, дерево — дерева, олівець — олівці), але й однину у збірних іменниках {селянство, студентство, молодь, насіння), оскільки лексеми збірних іменників виражають нерозчленовану сукупність. Така інтерпретація застосовна й до складних випадків використання грамеми однини у значенні узагальненої множинності. Пор.: Риба живе у ставках— у значенні нерозчленованої множини і Риби живуть у ставках — у значенні розчленованої множини. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.

Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці. Послідовнішою з цього погляду виступає грамема однини, яка вказує тільки на нерозчленованість предмета й не допускає значення розчленованості. Теорію розчленованості/нерозчленованості побудовано на привативній опозиції грамем, сильним членом якої є однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом — множина, виражаючи і розчленованість {ягнята, дуби, шляхи, паркани), і нерозчленованість {Ромни, Суми) предмета. Протиставлення розчленованості/нерозчленованості, на противагу протиставленню одиничності/множинності, прихованіше, тобто не відображене явно в поверхневій структурі слова.

Категорія числа являє собою морфологічну категорію з семантико-граматичною домінантою. Більшість іменників позначають або один предмет, або кількість предметів більшу, ніж один: хлопчик — хлопчики, село — села, ясен — ясени, вікно — вікна, вулиця — вулиці тощо. У граматиці під одиничністю розуміють словоформу, яка вказує на один предмет, а під множинністю — словоформи, які можуть стосуватися будь-якої кількості предметів, крім одного, тобто будь-якої більшої за один предмет кількості. Семантико-граматичний зміст, пов'язаний із числом, не поширюється на всю сукупність іменників.

З-поміж іменників вирізняються лексичні групи, до яких ідея рахунку не застосовна. Це передусім синтаксичні віддієслівні й відприкметникові деривати: біганина, писанина, мовлення, бадьорість, млявість, сміливість, хоробрість, смаглявість, далечінь, синь і под. Сюди зарахуємо й назви речовин: молоко, м'ясо, сало, цукор та ін. В іменниках названих двох груп число із семантичного погляду формальне, характеризує ці слова лише граматично, з формально-граматичного боку.

Відсутність семантико-граматичного змісту числа в таких іменниках підтверджуване їхньою нездатністю сполучатися з означеними числівниками. З-поміж іменників, які позначають предмети з органічно притаманними їм кількісними характеристиками, виділяються дві групи: з одного боку, дуже велика кількість іменників, у яких одиничність і множинність виражена морфологічними засобами: берест — берести, будинок — будинки, парта — парти, човен — човни, колесо — колеса, професор — професори, з іншого боку, кількісно набагато менша група іменників, у яких одиничність і множинність не виражена морфологічними засобами і які становлять дві підгрупи: а) іменники типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани з морфологічно вираженою множиною; б) так звані невідмінювані іменники на зразок кенгуру, попі, таксі з морфологічно не вираженою одниною і множиною. В останньому випадку наявні омонімічні з граматичного погляду форми однини і множини в одній лексемі.

Фактична одиничність чи множинність предметів, позначених іменниками з морфологічною множиною і з омонімічними одниною і множиною, виявляється тільки у відповідному контексті.

Поділ іменників за числовими характеристиками можна провести на суто формально-морфологічному ґрунті. В такому разі іменники поділяються натри групи: словоформи з морфологічною формою однини, словоформи з морфологічною формою множини і словоформи з омонімією однини і множини.

Формально-морфологічна класифікація числа побудована на відмінних від семантичної класифікації принципах і лише частково перетинається з реальним кількісним протиставленням предметів. Це означає, що формальні показники в певній словоформі можуть не збігатися з реальним числовим значенням. Незаперечним є факт, що морфологічна форма числа може не збігатися з реальним числовим значенням словоформи. Проте тут потрібно розрізняти явища, що стосуються мовної системи, і явища, існування яких зумовлене мовленням. Маємо на увазі випадки, коли морфологічна форма й реальне значення числа збігаються в системі мови, але в мовленні словоформа набуває протилежного, не властивого в системі мови, числового значення. Наприклад, словоформа людина має граматичну форму однини, позначає одиничний предмет: Ця людина мені подобається. Проте в реченні Людину пізнають у праці ця ж словоформа позначає не одиничний предмет, а множинність предметів. У таких випадках спостерігаємо нейтралізацію в мовленні (під впливом відповідного контексту) закріпленого в мові числового значення.

Контекстуальні семантичні модифікації словоформ числа зближують числове значення зі значенням означеності/неозначеності. Категорія означеності/ неозначеності, наявна в багатьох європейських мовах у вигляді морфологічної категорії, в українській мові має інший характер. Вона в ній позбавлена концентрованого морфологічного вираження і, напевно, більшою мірою існує як мисленнєва категорія, а не граматична. Однина іменників може втрачати значення реальної одиничності й набувати значення множини неозначених предметів, деякої сукупності неконкретних представників відповідного предметного ряду. Множина також може входити у нетипову для неї сферу означеності/ неозначеності. Такі семантичні зміщення трапляються в мовленні. Мовлення збільшує кількість розбіжностей між морфологічною формою числа та її реальним числовим значенням. У результаті взаємодії словоформи числа з контекстом не тільки порушується відповідність між планом вираження і планом змісту, тобто між морфологією і відображуваною нею реальною дійсністю, а й виникає можливість нашарування нових елементів змісту, пов'язаних з означеністю/неозначеністю.

Іменників першої групи в мові найбільше. Причому форма множини означає не механічно збільшене значення форм однини, а невизначену й узагальнену множинність.

Іменники, в яких не виявляються ознаки обчислюваності, мають або лише однину, або множину. О д н и н н і іменники охоплюють слова з абстрактним значенням (мудрість, Щастя, журба, смерть, істина, правда, страх), збірні іменники (начальство, худоба,лицарство,ректорат, ганчір'я), речовинні (сметана, вугілля, кисень, цукор, молоко, свинець, сатин), власні назви (Полтава, Ірпінь, Балатон, Михайло, Людмила, «Літературна Україна»). Ці іменники характеризує те, що вони можуть мати форми множини з погляду граматичного, але в мовній практиці їх немає потреби уявляти в будь-якій кількості.

З відповідною стилістичною настановою їх зрідка використовують поети, прозаїки й журналісти: «Коло мого двору дві тополі. Коло твого двору дві журби» (пісня).

Множинні іменникиохоплюють назви предметів, які у своїй будові мають парні частини: ножиці, сани, ворота, окуляри, двері, обценьки, терези, лапки, штани, дужки; деякі збірні: надра, копалини, гроші; речовинні назви: збоїни, вершки, консерви; назви часових та пов'язаних з ними понять: приморозки, сутінки, обжинки, входини, роковини; назви дій, процесів: пустощі, походеньки, заробітки, дебати, смішки; назви ігор: шахи, шашки, піжмурки, скраклі; назви абстрактних понять: ресурси, заздрощі, хвастощі, ревнощі, радощі, прикрощі, а також деякі власні назви: Чернівці, Суми, Піренеї, Княжолуки, Борт-ничі, Кордильєри. Множинні іменники цього типу в сучасній українській мові майже не утворюються.

Досить часто вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові, бобові, ярові, колоскові, остюкові, озимі, цитрусові.

КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА

Категорія відмінка іменника суто граматична. Відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами. У сучасній українській мові сім відмінків: Називний — хто? що? Родовий — кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний — ким? чим? Місцевий — на кому? на чому? Кличний — хто? що? Кожний відмінок становить єдність форми і значення. Під значенням відмінків розуміється такий конструктивний елемент, який унаслідок взаємовідношень між явищами об'єктивної дійсності виявляє узагальнені синтаксичні функції в поєднанні зі значеннями словосполучень.

Називний і кличний відмінки — прямі . Інші — непрямі , що вживаються з прийменниками або без них. Термін прямий пояснює незалежність вживання іменника від його зв'язку з іншими словами, непрямі — синтаксичну залежність від інших слів. Називний відмінок виступає підметом, який може бути найчастіше суб'єктом у реченні: «А Рось кипіла в кам'яному ложі» (Л. Костенко). У пасивних конструкціях уживається як об'єкт (Туманрозгонився вітрами по долині), може виступати як іменна частина складеного присудка (Слава — зрадлива річ) або як головний член називного речення («Заслання, самота, солдатчина...» — Л. Костенко).

Родовий відмінок означає належність особі чи предметові (батько Миколи, вечір Шевченка, властивість цементу); об'єктні відношення — об'єкт дії (не дістав паперу); частину від цілого або його неповноту (налити води, купити цукру, привезти піску, центнер пшениці, цех заводу); обставинні значення — дат (1990 року), просторові відношення (наблизились до ставу), часові (протягом тижня), причинові (крикнув з переляку).

Давальний відмінок означає особу або предмет, для яких або в зв'язку з якими відбувається дія (служіння народові, привіт другові), належність (пам'ятник Іванові Франку), суб'єкт дії в безособовому реченні («Кому-кому, а Собаці тільки цього й треба було! Швиденько напився з калюжі води і рвонув!» — М. Вінграновський).

Знахідний відмінок має насамперед об'єктне значення: передплатити пресу, вимкнути світло, купити дозиметр. Це прямий додаток при перехідних дієсловах. Він уживається завжди без прийменника. Прийменникові конструкції означають простір як напрямок руху (в'їхати в ліс, стріляти в небо), об'єкт (дбати про дітей, кинути об землю).

В орудного відмінка строкаті семантичні відношення: об'єктні (копати лопатою, міряти метром, ділитися успіхом), обставинні (їхати дорогою, плисти морем, наступати лавиною, повернутися перед обідом), можуть означати співучасника діяча (батько з дочкою, комбайн з трактором, мати з немовлям), виступати іменною частиною складеного присудка (стати парубком, зробитися хмаркою, бути моряком), бути суб'єктом в односкладних реченнях (гуртожиток заселено студентами).

Місцевий відмінок завжди вживається з прийменником: лежати на траві, прийти о сьомій годині, блукати в лісі, людина при достатках, купатися в ( у ) річці. Найважливіші значення місцевого відмінка обставинні (ходити по березі, говорити по щирості) та об'єктні (кохатися в мистецтві, переконати у правильності доведення, грати на почуттях, одержати по книжці). Рідше вживаються означальні відношення: баба по матері, товариство по духу, однодумці по боротьбі.

Кличний відмінок виражає звертання до особи чи істоти взагалі: мамо, брате, Микито, Цанїіле, Маріє, Галю, Олено, кицю, конику, лисичко, вовче, Галино Гордіївно, Сергію Дмитровичу. Крім того, в художній літературі та публіцистиці й особливо у фольклорі це можуть бути іменники з предметним та абстрактним значенням: «— Прощай, мій товаришу, мій вірний старий друже! — тихо промовля він до ясена, мов до живої людини» (С. Колесник); «Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриє тебе для себе. Щоб стати навіки соняшником» (І. Драч).

Лекція № 5

Продовження