107.Назвіть ступені ризику

Ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.Ступінь ризику - це рівень небезпеки суспільним інтересам, що становить або може становити продукціяСтупінь ризику можна визначити за допомогою коефіцієнта нещасних випадків (НВ) на тисячу людей: НВ=(Н/Л)х103, де Н - кількість нещасних випадків, Л - кількість відпрацьованих людино-годин у році.Ступінь ризику може бути визначена різними способами: за допомогою теорії вірогідності, статистичним і експертним засобами.

Для визначення ступеня ризику статистичним методом заздалегідь аналізується статистика втрат і прибутків, що мали місце в минулому досвіді.

106.Які існують види ризиків

Ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.Види ризиків.Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що здійснені у товари тривалого користування з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльностіФінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових ризиків.Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції у валюті, відмінній від їх національної валюти.Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектівБудівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною.Ризик перевищення кошторису означає, що проектно-кошторисна вартість може бути перевищена через провину багатьох учасників. Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій виникає внаслідок змін у складі проектів, зривів постачання матеріально-технічних ресурсів.

108.Назвіть методи та критерії вимірювання міри фінансовго ризику Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність отримання втрати, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату. Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його настання. Суб’єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб’єктивних критеріїв, які засновуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть відносити думку спеціаліста, його особистий досвід, оцінку експерта, думку фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається суб’єктивно, то різні люди можуть встановлювати різне її значення для однієї і тієї ж події і таким чином робити різний вибір Критерії міри ризику. Величина ризику або міра ризику вимірюється двома критеріями: середнє очікуване значення; дисперсія (або стандартне відхилення) можливого результату. Середнє очікуване значення – це те значення величини події, яке зв’язане з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньо зваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми чекаємо в середньому.

110. Що являє собою фючерсний контракт. Фючерси на купівлю і на продаж.

Ф'ючерсний контракт – це біржова угода про доставку стандартної кількості певного товару у певний час в майбутньому за узгодженою ціною.Ф'ючерсний контракт має дві сторони:покупець – сторона, яка має довгу позицію (long);продавець – сторона, яка має коротку позицію (short).

На практиці ф'ючерсні контракти рідко завершуються наявною поставкою. У більшості випадків вони завершуються шляхом здійснення зворотної угоди.Кожний ф'ючерсний контракт має стандартну, встановлену біржею кількість товару, яка називається одиницею контракту.Ф’ючерсний контракт має ту відміну, що він не тільки грунтується на певних цінних паперах (акціях, облігаціях та ін.), а й сам є певним видом цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку нарівні з іншими цінними паперами. Ф’ючерсний контракт можна продати і купити (звичайно із зобов’язанням дотримання його умов). Коли говорять про продаж (купівлю) ф’ючерса, це означає, що продається (купується) ф’ючерсний контракт.

114. Що являє собою валютний фючерс

Валютний ф’ючерс — це стандартизований за обсягом, ціною та датою виконання контракт купівлі (продажу) валюти за курсом, визначеним під час укладення угоди, і розрахунками на дату в майбутньому. Валютні ф’ючерси поширені як у суто міжбанківській торгівлі (over-the-counter), так і на спеціалізованих ринках-біржах Згідно з біржовими умовами валютні ф’ючерси укладаються в основних валютах проти долара США. Валютні ф’ючерси мають пряме котирування (варіююча кількість доларів за одиницю іншої валюти). Основою визначення ф’ючерсної ціни є спотовий та форвардний курси. Різниця між ф’ючерсним та спотовим курсами має назву «база». У практиці міжнародних фінансових ринків форвардні та ф’ючерсні ціни практично збігаються. Невелика розбіжність між цінами може пояснюватися різницями у податкових ставках, комісійних платежах, гарантійних виплатах тощо. Тимчасові відмінності у цінах швидко усуваються за рахунок арбітражних операцій.

111. Що являє собою форвардна валютна операція?

Форвардні валютні операції — це угоди з обміну валют, які

відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США

відносно англійського фунта стерлінгів, євро чи японської ієни), можливе оформлення угод на п'ять або більше років наперед. Ринок форвардних операцій терміном до 6 міс, як правило, досить стабільний, а на довший термін — нестійкий. При цьому окремі операції можуть викликати сильні коливання обмінних курсів. Головними особливостями фінансових операцій на термін є такі:•Валютний курс фіксується в момент укладення контракту;•Як правило, валютний курс не збігається із курсом спот;• Виконання контракту (поставка валюти) здійснюється або на певну дату в майбутньому, або між двома певними датами;•Не існує стандартизації форвардних контрактів.Угоди з іноземною валютою на термін укладаються з метою:- конверсії валют у комерційних цілях, - страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном - отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

112. Розкрийте механізм хеджування за допомогою форвардних контрактів

Хеджування за допомогою форвардних контрактів. Форвардний контракт-це звичайний контракт, виконання якого просто відстрочене в часі. Звідси хеджування за допомогою форвардів полягає в тому, що хеджер фіксує для себе майбутню ціну свого базового активу, який він збирається купити або продати. Однак через свою природу форварди не є високоліквідними, оскільки їх виконання гарантоване тільки контрактом, а завжди може відбутися ситуація, коли заплатити штраф за невиконання контракту для однієї зі сторін буде вигідніше, ніж виконати форвард. Крім того пошук зворотної сторони, для укладання форварда, пов'язаний з великими операційними втратами. Крім того, через відсутність організованого ринку форвардів пошуки можуть закінчитися нічим. при укладанні форвардного контракту, при подальшому підвищенні ціни спот покупець одержує дохід у вигляді різниці між форвардною ціною і поточною ціною спот, яку йому не доведеться платити, оскільки ціна форвардом уже зафіксована. При цьому дохід покупця є збитком продавця, оскільки він цю різницю не одержить, тому що він зобов'язаний продати актив за ціною зафіксованою у форварді, і це його збиток у вигляді недоотриманого прибутку, який міг би бути отриманий у випадку не укладання форвардного контракту. Аналогічна ситуація і при зниженні ціни на базовий актив, тільки тоді виграє продавець, а програє, відповідно, покупець.

109 Розкрийте сутність теорії фючерсних контрактів

Теорія ф'ючерсних контрактів. Ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) являє собою контракт, за яким інвестор, що укладає його, бере на себе зобов'язання після закінчення визначеного терміну продати своєму контрагенту (чи купити в нього) визначену кількість біржового товару чи фінансових інструментів за обумовленою ціною. Таким чином, у контракті повинна бути обов'язково зазначена кількість товару, його ціна і термін постачання. Ф'ючерси можуть укладатись на постачання сільськогосподарської продукції чи виробничої сировини, акцій та інших цінних паперів, іноземної валюти і т.д.

Закінчення терміну ф'ючерсного контракту не є безпосереднім актом купівлі-продажу. тобто продавець не віддає покупцю свій товар, а покупець не віддає продавцю свої гроші. Ф'ючерс є цінним папером і може протягом усього терміну дії перекуповуватися багато разів. Ф'ючерси бувають на купівлю і на продаж.

113. Розкрийте механізм реалізації міжбанківських операцій "своп" при хеджуванні ризиків.

Міжбанківські операції "своп"."Своп" – операція, що поєднує готівкову купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний термін. Існує кілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, із золотом і їх різні поєднання.Операція "своп" може бути використана для хеджування. Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції – обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків;- здійснення політики диверсифікованості валютних резервів;- підтримка визначених залишків на поточних рахунках;задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.До угод "своп" особливо активно запобігають централь­ні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведен­ня валютних інтервенцій. Країни-чле­ни євроринку із метою часткового забезпечення золотом емісії ЄВРО здійснюють внески 20% своїх офіційних золотих і доларо­вих резервів у Європейський фонд валютного співробітництва у формі 3-місячних поновлюваних угод "своп", зберігаючи в такий спосіб право на ці резервні активи.Операції "своп" з валютою і золотом означають тимчасо­вий обмін активами, з відсотками і борговими вимогами – оста­точний обмін.Сутність операцій "своп" з відсотками полягає в тому, що одна сторона зобов'язується виплатити іншій відсотки за став­кою LIBOR в обмін на одержання платежів за фіксованою став­кою. Виграє та сторона, яка не помилилася при прогнозуванні ринкової процентної ставки.Операції "своп" з борговими зобов'язаннями полягають у тому, що кредитори обмінюються не тільки процентними надхо­дженнями, але і всією сумою боргу клієнта. Операції "своп" з ва­лютою і відсотками іноді поєднуються: одна сторона виплачує відсотки за плаваючою процентною ставкою, у доларах США в обмін на одержання процентних платежів за фіксованою ставкою в німецьких марках.

116. Хеджери, спекулянти та арбітражери як основні учасники

ринку термінових контрактів

З погляду переслідуваних цілей учасників термінового ринку можна розподілити на три групи – спекулянтів, хеджерів і арбтражерів.Спекулянт – це особа, що прагне дістати прибуток за ра­хунок різниць в курсах фінансових інструментів, що може виник­нути в часі. Спекулянт купує (продає) активи з метою продати (купити) їх у майбутньому (у тому числі через кілька хвилин чи годин) по більш сприятливій ціні. Своїми діями спекулянт, по-перше, збільшує ліквідність ринку, по-друге, приймає на себе ри­зик зміни ціни, що перекладають на нього хеджери. Іншими сло­вами, спекулянт – це учасник ринку, що приймає на себе розра­хований ризик за плату.Хеджер – це учасник ринку, що страхує на терміновому ринку свої спотові активи (активи на спотовому ринку). Іншими словами, хеджер – це інвестор, тобто учасник ринку, що уникає ризику і готовий платити за це.Арбітражер – це особа, що отримує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу того самого активу. Вважається, що арбітражна операція – це операція, що дозволяє отримати при­буток без ризику і не потребує яких-небудь інвестицій. Здійснен­ня арбітражних операцій сприяє вирівнюванню виниклих відхи­лень у цінах на ті самі активи на різних ринках і відновленню па­ритетних співвідношень між взаємозалежними активами.Даний розподіл здійснено умовно, оскільки спекулянт прагне тим чи іншим способом підстрахуватися (у протилежному випадку він стане гравцем, тобто учасником ринку, що йде на будь-який ри­зик), а хеджер завжди трошки спекулянт, але точно ні спекулянт, ні хеджер не пройдуть повз можливість арбітражу.Природним є питання про джерела прибутку спекулянтів як групи в цілому з врахуванням того, що при кожній зміні ціни кон­тракту виграє завжди тільки одна сторона.

117. Біржові спекулянти та їх класифікація

Біржова спекуляція - це спосіб одержання прибутку в процесі біржової ф'ючерсної торгівлі, що базується на розходженнях у динаміці цін ф’ючерсних контрактів у часі, просторі і на різні види товарів.Спекулянти відіграють важливу роль у ф'ючерсній торгівлі. Вони забезпечують ліквідність ф'ючерсного ринку, тобто ситуацію, коли кожен продавець знаходить на ринку покупця, і навпаки. Не будь спекулянтів на ринку, хеджерам було б важко чи зовсім неможливо погодити ціну, оскільки продавці хочуть домогтися найвищої можливої ціни, а покупці - найнижчої. Коли спекулянт приходить на ринок, кількість продавців і покупців зростає, розширюються межі по хеджуванню, збільшується стабільність рівня цін. У політико-економічному змісті і хеджування, і біржова спекуляція являють собою просто спекуляцію, тобто спосіб одержання прибутку, що ґрунтується не на виробництві, а на різниці цін.Хеджування і біржова спекуляція - дві форми спекуляції на ф'ючерсному ринку, що співіснують і доповнюють одна одну, але в той же час і відрізняються між собою. Це дві сторони однієї медалі. Хеджування неможливе без біржової спекуляції і навпаки. Існує кілька способів класифікації спекулянтів. Один з них - це розподіл гравців за обсягами відкритих позицій. Як гравці виступають посередницькі фірми і їх клієнти. Дрібними спекуляціями займаються як організації, так і фізичні особи. Гравці також розрізняються і за способами гри. За цією ознакою їх можна класифікувати як позиційних, одноденних, скалперів і спекулянтів, що грають на різниці цін (спредерів). Позиційні спекулянти утримують відкриті позиції протягом тривалого періоду часу: кілька днів чи тижнів. Робота з великим обсягом диктує визначену стратегію ігор. Це поступове відкриття і закриття позицій, гра на декількох контрактних місяцях. Необхідність поступового здійснення угод викликана тим що при значному перевищенні над сформованими обсягами торгів числа, що відкриваються, чи позицій, що закриваються одним гравцем, ринок обов'язково відреагує несприятливою зміною котирувань. Так продаж великої кількості контрактів призводить до зниження ціни, а покупка - до підвищення ціни.

118. Проаналізуйте методологічні підходи щодо трактування економічної сутності понять: "інфраструктура" та "ринкова інфраструктура"

Поняття «інфраструктура» перейшло в економічну термінологію з військової. Особливістю інфраструктури є її «гнучкість», що дозволяє їй швидко реагувати на зміни умов виробництва та життя населення.. Під ринковою інфраструктурою автори пропонують розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. Основними її елементами виступають: фонди розвитку й підтримки; комерційні банки; аудиторські фірми; лізинги; асоціації підприємців; товарні біржі; торговельні будинки; біржі праці; фондові біржі; центри інформаційного обслуговування; бізнес-центри тощо. Мороз А.М. визначає ринкову інфраструктуру як сукупність (в ідеальному випадку – комплекс) установ, організацій та інших суб’єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні. Залежно від видів ринку, вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу , ринку засобів виробництва, ринку праці. Вказані трактування «інфраструктури» та «ринкової інфраструктури» не можуть бути використані без попередніх серйозних обумовлень. По-перше, в сучасних умовах значення невиробничих галузей вже не можна зводити до виконання ними деяких допоміжних функцій, як наприклад, «обслуговування». У розвинених країнах «третинний сектор» (сфера послуг у всій її багатоманітності) перетворюється у провідну сферу зайнятості. По-друге, необхідно відійти від галузевого підходу, що зводиться до виділення «головних» і «другорядних» галузей. Ринкова інфраструктура може бути правильно зрозуміла і класифікована тільки на основі макроекономічного підходу, згідно з яким інфраструктура в ринковій економічній системі не обслуговує, а забезпечує нормальне функціонування всієї економіки. По-третє, характеризуючи ринкову інфраструктуру, слід виходити з того, що на розвиток економіки впливають не тільки об’єктивні, але й суб’єктивні фактори, причому роль останніх у сучасних умовах зростає. Тому до складу інфраструктури слід включати не тільки матеріальні елементи.

121. Класифікація учасників національної депозитарної системи

В депозитарній системі діє ряд суб’єктів корпоративного управління, серед яких можна виділити прямих та опосередкованих учасників.Прямі учасники — це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників імен­них цінних паперів. Опосередковані — це організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.Депозитарій — юридична особа, яка створюється у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яка здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25\% цього фонду.Також засновниками депозитарію може бути фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.Розмір статутного капіталу депозитарію має становити не менш як 15 мільйонів гривень, а розмір власного капіталу клірингового депозитарію має становити не менш як 25 мільйонів гривень.Клієнтами депозитарію можуть бути:— зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір;— емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів;— інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.Оплата послуг депозитарію здійснюється за тарифами, які встановлює сам депозитарій. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонополь- ним комітетом України.Зберігач цінних паперів — банк, торговець цінними паперами або реєстратор, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

125. Які операції здійснює Національний банк України відповідно до покладених на нього функцій.

Для забезпечення виконання покладених на нього функцій Національний банк здійснює такі операції:– надає кредити комерційним банкам для підтримки їх ліквідності за ставкою, не нижчою за ставку рефінансування Національного банку, та в порядку, визначеному Національним банком;– надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною, не нижчою за індекс інфляції, терміном на 5 років;– купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;– відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;– купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;– зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні мётали та камені й інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;– приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;– видає гарантії та поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;– веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків; – виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними.

120. Охарактеризуйте структуру національної депозитарної системи

1. Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Верхній рівень - це Національний депозитарій України (далі - Національний депозитарій) і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів, встановлюють договірні двосторонні повнофункціональні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між собою, а також зобов'язані мати спеціальний рахунок у цінних паперах у кожному іншому депозитарії та відкривати такі рахунки всім іншим депозитаріям. 2. Сферою діяльності Національної депозитарної системи є: стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами; уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами; відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах; реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками; регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою; надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою; розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється

122. Обгрунтуйте необхідність державного регулювання ринку фінансових послуг на етапі становлення його функціональної системи. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підгримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль. Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання. По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретного країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів. По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення.

126.Визначте роль саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів

Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються у саморегулюючі організації (СРО). В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.97 № 45, інших законодавчих та нормативних актів. Відповідно до ст.1 названого Закону саморегулююча організація – це добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об’єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з функціями, які він виконує відповідно до дозволів, або бути учасником однієї саморегулюючої організації.

123. Мета державного регулювання ринків фінансових послуг

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;3) нагляду за діяльністю фінансових установ;4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринку банківських послуг — НВУ; щодо ринків цінних паперів та їх похідних — ДКЦПФР; щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

124.Які функції Національний банк реалізує на фінансовому ринку

Основна функцiя. Вiдповiдно до Конституцiї України основною функцiєю Нацiонального банку є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цiнової стабiльностi. Iншi функцiї. Нацiональний банк виконує такi функцiї:1) вiдповiдно до розроблених Радою Нацiонального банку України основних засад грошово-кредитної полiтики визначає та проводить грошово-кредитну полiтику; 2) монопольно здiйснює емiсiю нацiональної валюти України та органiзовує її обiг; 3) виступає кредитором останньої iнстанцiї для банкiв i органiзовує систему рефiнансування; 4) встановлює для банкiв та iнших фiнансово-кредитних установ правила проведення банкiвських операцiй, бухгалтерського облiку i звiтностi, захисту iнформацiї, коштiв та майна; 5) органiзовує створення та методологiчно забезпечує систему грошово-кредитної і банкiвської статистичної iнформацiї та статистики платiжного балансу; 6) визначає систему, порядок i форми платежiв, у тому числi мiж банками та фiнансово-кредитними установами; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банкiвських технологiй, створює, координує та контролює створення електронних платiжних засобiв, платiжних систем, автоматизацiї банкiвської дiяльностi та засобiв захисту банкiвської iнформацiї; 8) здiйснює банкiвське регулювання та нагляд; 9) веде реєстр банкiв, їх фiлiй та представництв, валютних бiрж i фiнансово-кредитних установ, здiйснює лiцензування банкiвської дiяльностi та операцiй у передбачених законами випадках; 10) складає платiжний баланс, здiйснює його аналiз та прогнозування; 11) представляє iнтереси України в центральних банках iнших держав, мiжнародних банках та iнших кредитних установах, де спiвробiтництво здiйснюється на рiвнi центральних банкiв;