Тема 6. Суперечності і дуалізм сучасного етапу глобалізації. План вивчення теми

1. Соціально-політичні групи, які представляють критичні зауваження щодо процесів глобальних трансформацій.

2. Сутність базових критичних зауважень процесу глобалізації.

Навчальні цілі: закріпити, поглибити, розширити, систематизувати знання студентів щодо діапазону і характеру критики глобальних економічних процесів.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При підготовці першого питання потрібно уявити те, що в цілому критика глобалізації у загальному вигляді будується на невизнанні її сприятливих наслідків і наголошенні на тому, що сили, які стоять за глобальними економічними трансформаціями, виступають проти використання глобальних регуляторних інструментів, сприяють створенню транснаціональних утворень, дії яких підривають стабільність державних соціальних структур, не відповідають суспільним потребам і є абсолютно неконтрольованими.

Важливо уявити, що противники глобалізації з лівого політичного флангу звертають увагу на те, що сотні мільйонів трудящих постійно перебувають під негативним впливом глобальних потрясінь (фінансових, політичних, військових) внаслідок активізації конкурентної боротьби на ринках, зростаючої нерівності у прибутках, відсутності гарантії зайнятості для населення, відчуженості від результатів виробництва тощо.

Представники лівого напряму політичного спектра принципово виступають проти експлуататорської сутності приватного капіталу, проти гігантів міжнародного бізнесу, що зробили увесь світ ареною експлуатації праці капіталом. Глобальний капітал, у контексті їхньої критики, має за мету сприяти створенню такого світового устрою, який би сприяв захисту інтересів трудящих мас в процесі виробничих відносин капіталістичної системи.

Треба визнати, що противники глобалізації з правого політичного флангу, передусім у США, акцентують свою увагу на загрозі втрати державою свого національного суверенітету.

Культурні та етнонаціональні цілі держави вимагають підтримки сильного й ефективного державного регуляторного механізму. Тому глобалізація, яка ігнорує особливості національних культур в усіх їх проявах і намагається їх уніфікувати, сприймається найголовнішим противником релігійних і родинних цінностей, суспільної солідарності.

Комунітаристи протиставляють глобалізацію невеликим сусідським спільнотам, які являють собою основу реальної демократії й охорони прав громадян. Світові ринки через їхню колосальну віддаленість підривають власність громадян – базис, на який спирається сучасна демократія. Ніяка система трудової мотивації, на їх думку, нездатна замінити сусідські спільноти.

Професійні спілки, культурні традиціоналісти також жорстко критикують глобалізацію. Саме той факт, що процеси глобалізації абсолютно ігнорують політичний лад окремої країни заради досягнення цілей абстрактної загальної стабільності, передбачуваності, викликає активний супротив серед суспільно свідомих рухів і окремих громадян.

При підготовці наступного питання важливо засвоїти те, що на сьогодні в світі сформувалося сім напрямів базових критичних зауважень щодо протікання процесів глобалізації, які представляють точки зору різноманітних шкіл та наукових кіл.

Перший напрям виходить з того, що глобалізація досить специфічно інтегрує світ. Одні інтеграційні зусилля призводять до об’єднуючого результату, інші – опиняться безнадійно підірваними. Головним є той факт, що розвинуті сучасні держави всупереч глобалізації збережуть власний силовий та економічний потенціал.

Другий напрям ґрунтується на тому, що реалізація програми Вашингтонського консенсусу, яка активно нав’язувалася через посередництво США різноманітними фінансовими інститутами, ставила за мету загальмувати розвиток країн світової периферії. Дж. Грей стверджує, що США фактично здійснюють захоплення світової економіки і будь-яка інша економічна цивілізація піддається загрозі знищення. М. Наім вважає парадоксом те, що країни, які відповідали вимогам Вашингтонського консенсусу, вже не є тими, що розвиваються.

Третім напрямом у ході критичного осмислення глобалізації виділяють скептичну позицію П. Хірста та У. Томпсона, які вважають глобалізацію міфом, метою якого є приховування конфронтаційної реальності міжнародної економіки, яка все більше являє собою важко-стримуваний баланс сил трьох регіональних блоків — Північної Америки, Європи та Східної Азії, національні уряди яких зберігають усю колишню міць.

Четвертий напрям представляє ту точку зору, що в провідних країнах світу ефективний розвиток економіки виникає в досить великих зонах виробництва, які внаслідок відкриття кордонів стануть неконкурентоспроможними для зарубіжних експортерів, здатних демонструвати більш низький рівень витрат.

П’ятий критичний напрям очолюється Я. Бхагваті, П. Крюгманом і Дж. Стігліцем. Вони вважають, що найбільш доцільним є побудова системи вільного ринку для товарів, а не для капіталів, оскільки останні є нестабільними за власною природою і вимагають державного контролю — як мінімум, контролю за обмінними курсами.

Шостий критичний напрям представляють американські ізоляціоністи на чолі з П. Бьюкененом. Вони сприймають глобалізацію як систему допуску на багатий і справедливий американський ринок демпінгових товарів з країн з дешевою робочою силою, що спричиняє відтік вільного американського капіталу в країни, які розвиваються, і в результаті послаблює міжнародні позиції США.

Сьоми критичний напрям виходить з того, що, можливо, найголовнішою на сьогодні проблемою залишається співвідношення глобалізації з вестернізацією (наслідування досвіду розвитку західних країн іншими країнами світу). Таким чином, йдеться про сутність процесу модернізації. Цей напрям має два внутрішніх підходи. Один ґрунтується на тому, що глобалізація є процесом більш широким, аніж вестернізація, і практично дорівнює процесу модернізації.