1. Практичне застосування й економічна ефективність раціонального розміщення продуктивних сил. Економ. зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої госп. системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розмішені її продуктивні сили. Врахування специфіки тер. організації п/с у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники. Розміщення п/с, як одна із галузей економічної науки, вивчає специфічні, просторові закономірності організації господарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу.

Закономірність тер. поділу сусп. праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соц..-ек., та нац.-істор. особливостями, макс. повне врахування яких зумовлює певну спеціалізацію територій, завдяки чому досягається зростання продуктивності сус. праці. Закономірність концентрації та комплексного розміщення п/с є результатом прояву терит. поділу праці. Спеціалізація в-ва спричиняє необхідність взаємопов’язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальне використання усіх ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного РПС ек.- обгрунт. рац. режим використання природних, трудових, виробничих та ін. ресурсів. Окрім того, згідно нових методологічних основ, до них відносіть також соц. спрямованість, усталеність розвитку п/с, відповідання умовам нац. безпеки. і еколог. безпеки. Не слід забувати і про планомірність і керованість процесів РПС, що дасть змогу досягти високої еф-ти госп. діяльності і конкурентоспроможності продукції. Основна ідея сталого розвитку полягає у забезпеченні рац. природокористування, відтворення ресурсної бази вир-ва, реструктуризація госп. Комплексу у зв’язку із новими ек. і соц. умовами, ефект. використання вир. і труд. Потенціалу з огляду на вищеописані умови.

Наука про зміщення п/с всебічно досліджує тенденції їх розвитку на рівні нас. пункту, адмін. області, ек. району та країни в цілому. Комплексний аналіз проблем РПС дає змогу виявити структурні диспропорції в їх розміщенні та резерви рац. використання всіх ресурсів. За допомогою комплексного аналізу одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обґрунтування основних заходів державної рег. ек. політики, а також конкретних заходів задля вирішення цих проблем.

2. Значення аналізу сучасного розміщення продуктивних сил в умовах переходу до ринкової економіки. РПС регіону здійснюється на наукових засадах, які передбачають виконання значного обсягу науково-дослідницьких робіт, що передбачає аналітичну, прогнозову, концептуальну і прикладну складові. На етапі аналізу оцінюють раціональність РПС, виявляють структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особлива увага приділяється аналізу соц.-економ. Показників розвитку територій з метою виявлення невикористаних можливостей економ. Зростання на основі змін РПС. Об’єктом аналізу і оцінки є всі структурні показники РПС. Аналітична інформація є необхідною для виявлення депресивних територій, зон екологічної чи соц. напруги, що має бути враховано під час розроблення стратегічних напрямків державної регіон. економ. політики. Крім того, вона дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності рац. використання всіх ресурсів.

Результати аналітичних досліджень мають бути критично співставленні з потребами перспективного розвитку. При цьому необхідно враховувати специфіку регіону. Під час дослідження необхідно з’ясувати, наскільки освоєна ця територія в господарському плані, чи має вона можливості для розміщення нових об’єктів і яких саме галузей. Одержана інформація є основною для визначення оптимальної тер. структури госп. комплексу, обмежень щодо використання ресурсів, а також оцінки рівня спеціалізації території і рівня її подальшого розвитку. Окремо визначають території, на яких розміщення нових об’єктів небажано, або просто неможливо через їх небезпечність. (в першу чергу – густонаселенність).

Все це допомагає визначити шляхи вирішення проблем, пов’язаних з оптимальним розміщенням підприємств різних галузей господарства на різних територіях. Особлива увага приділяється проблемам місцевого економіч­ного розвитку, зокрема, ефективному використанню потенціалу місцевих трудових, організаційних та фінансових ресурсів. Необ­хідно визначити напрями активізації діяльності місцевих органів щодо створення нових робочих місць та пожвавлення економіч­ної діяльності на основі розміщення нових об'єктів, формування нових ринків збуту продукції місцевого виробництва, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Піднесення місцевого економічного розвитку — це одне з важливих завдань, яке вирі­шує регіональна економічна політика.

3. Методи аналізу розміщення продуктивних сил. У наукових дослідженнях РПС використовують різні методи. Одним із найважливіших з них є системний аналіз, який відноситься до ек-матем методів. Використання СА дозволяє порівнювати результати декількох варіантів розміщення в-ва і вибрати кращий з них з точки зори регіону і держави в цілому. СА розглядає кожну широку ек. проблему, як систему, що взаємодіє з іншими системами, тому робить можливе рац використання інформації, дозволяє чітко визначити проблему і виявити найефективніші методи її розв’язання. Балансовий метод (відноситься до техніко-економічних методів) використовується у предпланових дослідженнях. Розробляються звітні й прогнозні трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних організацій; баланси місцевих будіве­льних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін. Методи техніко-економічних розрахунків використовуються для визначення порівняльної ефективності різних варіантів розміщення підприємств. Ефективність порівнюється на базі розрахунку собівартості виробництва. При виборі місця розміщення підприємства враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- і трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водоспоживання виробництва і транспортабельної продукції. Для визначення ефективності роботи підприємства використовують методи розрахунку вартісних показників: валової і товарної продукції, чисельності працюючих, продуктивності праці, вартості основних виробничих фондів, матеріальних витрат і капітальних вкладень. До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відноситься порівняльне вивчення економічних і економіко-географічних явищ. Одним з таких методів є картографічний метод. Це найнаочніший і конкретніший інструмент при вивченні територій і аналізі особливостей розміщення продуктивних сил. Особливе практичне значення має визначення економічних відстаней по ізолініям тарифів на перевезення пасажирів і вантажів, а також визначення густини населення окремої території. Сучасні економічні явища і процеси, що зумовили розміщення продуктивних сил мають складний характер і визначаються цілим комплексом причин. Тому їх результативний аналіз можливий лише з використанням точних кількісних методів, таких як економіко-математичні. Суть економіко-математичних методів полягає у формалізованому опису економічних явищ і процесів у вигляді математичних моделей. Найчастіше використовують балансові і оптимізаційні моделі. Балансові моделі містять баланси витрат населення і випуску продукції, капітальних вкладень і природних ресурсів. Широко застосовуються на практиці міжгалузеві і районні баланси виробництва і розподілу продукції. Оптимізаційні моделі є найперспективнішою формою техніко-економічних розрахунків, призначених для вибору оптимального розташування не тільки підприємств і галузей, але і територіально виробничих комплексів. У оптимізаційній моделі використовуються матрична (таблична) і графічна (мережева) форми. Оскільки розробка єдиної моделі розвитку і розміщення продуктивних сил в масштабах країни практично неможлива, на практиці використовується система моделей. В даний час економіко-математичне моделювання застосовується для визначення територіальних пропорцій розвитку держави, формування господарства регіонів країни. Метою оптимізаційної моделі розміщення виробництва є мінімізація витрат. На завершальному етапі вивчення і прогнозування територіальної організації господарства визначається можливий економічний ефект від нового розміщення продуктивних сил. Найчастіше підсумовується економічний ефект, розрахований для окремих галузей. Одночасно враховується міжгалузевий ефект від комплексного розвитку галузей в кожному регіоні, а також ефект від групового розміщення підприємств в безпосередній близькості від іншого на компактній території.

4. Принципи і чинники розміщення продуктивних сил. На основі пізнання законів і закономірностей розробляють­ся принципи розміщення продуктивних сил та розвитку еко­номіки регіонів. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнання дії закономір­ностей розміщення окремих об'єктів, галузей та територіаль­них господарських комплексів.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення ви­робництва. Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об'єктів досягалась висока ефективність народно­го господарства. Раціональне розміщення виробництва перед­бачає: наближення виробництва до джерел сировини, палива, енер­гії і води; наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосе­редження трудових ресурсів; наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання; ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної си­ровини, палива, готової продукції з одного регіону в інший; обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у ма­лих і середніх містах; охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщен­ня об'єктів передбачає: комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки; раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої і жіночої статі; встановлення ефективних виробничих зв'язків між підпри­ємствами; створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та на­селених пунктів.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення вироб­ництва передбачає, дотримання збалансованості між виробничи­ми потужностями і обсягом виробництва, з одного боку, і наявні­стю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогос­подарських ресурсів регіону — з другого; дотримання пропор­ційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговую­чими, між добувною і обробною ланками виробництва, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

На основі принципу внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці країна і регіони повинні розвивати ті галузі вироб­ництва, для яких складаються найкращі умови: затрати праці є найнижчими і навколишньому природному середовищу завдаєть­ся мінімальна шкода, а їх продукція є конкурентоспроможною і користується постійним попитом на міжнародному та внутріш­ньодержавному ринках.

Принцип обмеженого централізму зумовлює органічне поєд­нання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому перед­бачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх го­сподарської .

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає фор­мування екологобезпечного типу господарства, раціональне ви­користання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону.

Чинниками розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів називають су­купність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця прос­торового розташування окремих підприємств, їх груп і галузей. Розрізняють такі групи чинників: сировинні — кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і вико­ристання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні та ін.; еколо­гічні — природоохоронні, комплексного використання природ­них ресурсів і чинники забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні — досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій; соціально-демографічні — забезпеченість виробництва трудовими ресур­сами, стан виробничої і соціальної інфраструктури; економічні — вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність (до­хідність) виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.

До основних перспективних напрямів розвитку та вдоско­налення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збіль­шення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної про­мисловості і галузей споживчого сектору економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі раціонального використання природних ресурсів та відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобез-печного напряму в розміщенні продуктивних сил.

5. Природні ресурси, їхні види і стисла характеристика. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільського­сподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін. Земельні ресурси Виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави. За цільовим призначенням земель та функціональним викорис­танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя; ліси та лісовкриті площі; забудовані землі під промис­ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (; землі, що покриті поверхневими водами, інші землі. Водні ресурси – це поверхневі і підземні води, придатні для вико­ристання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге­тика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення. Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства. Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

6. Природно-ресурсний потенціал території, його структура і продуктивність.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

7. Використання й охорона природних ресурсів. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.