Біосферні критерії в розвитку суспільства. Екологічна криза

Природне середовище життя суспільства не обме-

жується лише географічним середовищем. Якісно но­вим природним середовищем його життя є сфера всього живо­го — біосфера, яка включає населену організмами верхню час­тину земної кори, воду, а також нижню частину атмосфери. В результаті тривалої еволюції біосфера склалась як динамічна, внутрішньо диференційована рівноважна система. Характер­ними для неї є поступові кількісні накопичення, які приводять в кінцевому підсумку до нових якісних змін. Історія життя на нашій планеті показує, що глибокі перетворення відбувалися вже не один раз, і якісна перебудова біосфери приводила до зникнення одних видів тварин та рослин та появи нових. Ево­люційний процес біосфери має необоротний характер. З вра­хуванням біосферних критеріїв філософія виділяє такі етапи розвитку взаємодії природи та суспільства: перший — ручного або інструментального виробництва (біогенний); другий — ма­шинного виробництва (техногенний); третій — автоматизова­ного виробництва (ноогенний або сучасний).

Для біогенного періоду характерною є визначальна роль природи, люди жили за рахунок полювання, ловлі риби, зби­рання готових продуктів. Вплив людини на природу також був, але негативні наслідки людської діяльності мали тоді локаль­ний характер і досить швидко компенсувались природними біогенними процесами.

Перехід людини до землеробства і скотарства означав вступ її в другий, техногенний період взаємодії з природою. Людина виділилася з біосфери в її специфічну частину. Про­дуктивність праці підвищилася в десятки разів, а значить, ви­росли і масштаби втручання в природу. Виникають майнова нерівність і класи.

Необхідно виділяти два етапи техногенного періоду. Пер­ший — аграрний (до кінця феодалізму) завдав значної шкоди природі хижацьким використанням землі. В другому — індустріальному (виникнення машинного виробництва) діяльність людини перетворюється в пряме насильство над природою. Природа поступово втрачає здатність до са-мовідновлення.

Третій період в історії взаємодії суспільства та природи — ноогенний (від поняття «ноосфера» — сфера розуму). Він охоплює наукову-технічну революцію XX ст. Розум, праця, діяльність людини перетворюються в найбільший геологічний фактор (втручання в генофонд рослин, тварин і самої людини, вплив на зміну клімату, зміна напрямку руху річок, рівня води в світовому океані тощо). Але з'явилося нове, зовнішнє обме­ження цього неймовірно великого втручання людини в приро­ду — обмежені можливості самої біосфери забезпечувати мас­штаби і темпи суспільного розвитку, поступова втрата нею здатності еамовідновлюватись. Це — екологічна криза.

Найгострішими сучасними екологічними проблема­ми є такі:

• загроза підвищення температури на Землі внаслідок кон­центрації вуглекислого газу та інших хімічних сполук в атмо­сфері;

• руйнування озонового шару Землі — тонкої оболонки, що міститься в стратосфері і оберігає життя від згубної ульт­рафіолетової радіації Сонця;

• виснаження киснепостачальників Землі, пов'язане з вар­варською вирубкою лісів; втрата різноманітних видів флори і фауни; ерозія ґрунту;

• виснаження Світового океану;

• забруднення навколишнього та навколоземного середо­вища сотнями мільйонів тонн хімічних сполук і радіоактивних речовин, що мають великі періоди розпаду;

• поступове вичерпання природних ресурсів.

Вихід бачиться тільки на шляху глобального усвідомлення землянами гостроти ситуації, тому що подальший розвиток на­шої планети або буде спрямовуватись інтелектом людини, або цивілізація зникне з її поверхні. Треба найперше — надати пріоритет екологічним цінностям, хоч це і неймовірно складно. Тоді етика перетвориться в біоетику, гуманізм — в екогу-манізм, технологія — в екотехнологію.