Суспільство як надіндивідні, цілісна система. Взаємозв'язок суспільства та природи

Суспільство є специфічним системним утворенням, що має власні закони функціонування, які базуються на не­усувній закономірності матеріального світу до самоорганізації та самозбереження. Як таке воно лише в кінцевому підсумку пов'язане з збереженням індивіда як своєї основи, люди для ньо­го є деякою зовнішньою умовою, з якою необхідно рахуватись. Але, звичайно, як би не складались взаємини індивіда та суспіль­ства, особа є витоком і зосередженням соціального. Суспільство нарощується над взаємодією індивідів, в яку вони постійно всту­пають в процесі праці, для цілей самооборони, задоволень, гри, виховання дітей, здобуття знань, матеріального забезпечення тощо. Ця взаємодія є первинним актом соціальності і його осно­воположною структурою.

Для здійснення взаємодії необхідна її смислова опосеред-кованість, а для постійного відтворення вона потребує певних регулятивів, які викристалізовуються і набувають статусу суспільних у вигляді моральних імперативів, правових норм, легітимних установлень, різного роду правил діяння, законів науки, культурних смислів, що утворюють інтерсуб'єктивний простір, в якому живе і чинить індивід, Саме в цьому просторі складаються такі суспільні утворення, які до останнього часу було прийнято називати соціальною матерією. Це певні об'єктивні щодо Індивіда інститути типу держави, права, на­уки, ідеології, головним чином суспільні форми організації спільної діяльності по життєзабезпеченню, духовному творен­ню. Вони існують як складові суспільства, мають надіддивідну природу і діють щодо індивідів як формуючі його сили через засоби соціалізації, виховання, примусу, легітимізації тощо. Вони по суті програмують соціальне життя.

Соціальні структури, без сумніву, мають пряме відношен­ня до формування особистості. Особливо ґрунтовної роз­робки цей підхід зазнав в марксистській теорії: Людина роз­глядалась в ній не як абстрактний індивід, а як ансамбль суспільних відносин. Тобто її «індивідне наповнення » цілком і повністю здійснювалось суспільством, і В результаті Індивідна неповторність виявлялась залежною виключно від її суспільного змісту.

Суспільні впливи на життєздійснення індивіда є незапереч­ними. Традиція, сім'я, шко*ла, ідеологія, право і інші соціальні форми і інституції суттєво позначаються на його ціннісних орієнтаціях, освіченості і можливостях реалізувати життєві плани. Причому ґрунтом, на якому зростає індивід, є не лише соціум як сукупність актуально діючих суспільних відносин, а все суспільство. В цьому розумінні індивід є транссоціальним суб'єктом. Його коріння сягає історичних глибин, від них знач­ною мірою залежить значимість індивіда, діапазон його унікальності. Хоча індивід здатен і протистояти соціуму, і в цьому виявляється його певна протилежність останньому.

Суспільство, яке протистоїть індивіду, однак, є невід'єм­ною умовою людського існування.

По-перше, лише в ньому, можливим є життєзабезпечення. Виробнича діяльність, що здійснюється людьми сукупно, про­дукує необхідні блага для задоволення вітальних потреб. Суспільством винаходяться і виробляються засоби комфортного існування, які забезпечують оптимальний вираз функціону­вання людського організму і психіки, і

По-друге, суспільство здатне акумулювати людську ду­ховність у відповідних, соціальних формах типу мистецтва релігії, моралі, філософії, перетворювати Д'х в могутцій ме­ханізм соціальної пам'яті, що є засобом трансляції набутого досвіду і нарощування_; «плацдарму», з якого починається ду­ховний ЗЛЄТ КОЖНОЇ Особистості.

По-третє.> суспільство, відтворює засоби, регуляції міжіиди-відних стосунків» надаючи їм статусу зразків, санкцій, заборон, дозволів і т. п., що обмежують індивідність, але водночас стдо-рюють умови суспільного буття. До певної міри вони захища­ють індивіда від порушень його прав іншими.

По-четверте, індивід знаходить у суспільстві сприятливі для оточення способи свого самовиразу. Такими виступають мова, категоріальний образ мислення, закони логіки. Вони є продуктом спілкування і умовою його самореалізації.

Отже, поняття суспільства багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історичнр склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життє­діяльності людей та їхні відносини один з одним та з природою.

З позиції сучасної соціальної філософії суспільство водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом:. Як об'єкт, тобто підсистема об'єктивної реальності, воно є частиною універсуму і набуває ви­гляду природно-історичного процесу життєдіяльності людства, який відбиває єдність.суспільства з природою. Проте як суб'єкт суспільство є результатом діяльності людей, їхньої матеріальної та духовної енергії, і тому його можна зрозуміти як процес ста­новлення людської сутності, який виражає відмінність суспіль­ства і природи. Розглянемо це питання докладніше.

Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспіль­ство утворюють систему «природа-суспільство», яка функціо­нує відтоді, як з'явилась людина з властивим їй практичним способом ставлення до природи.

Відношення суспільства до природи можна охарактеризу­вати як внутрішньо суперечливі. З'одного боку, суспільство живе за рахунок природи, як; її частина і породження. Без ви­робництва та споживання природних, матеріальних благ не­можливим є саме існування людини. Тому даний аспект харак­теризує єдність природи та суспільства.

З іншого боку, людина не може просто користуватися дара­ми природи, вона повинна виривати їх з природних зв'язків і пе­ретворювати у відповідності зі своїми потребами. А це вже фор­ма боротьби, суперечність між природою та суспільством, яка має неминущий характер і є базовою для екологічної проблеми.

Протистояння і єдність суспільства та природи в цілому можна охарактеризувати як залежність — суспільства від при­роди. І тут також проглядається суперечливість — з одного бо­ку, людина через створення нею «другої природи» (одежі, житла, дамб тощо) підвищувала свою захищеність від природ­них стихій. З іншого боку — спостерігається зростання залеж­ності людини від природи, яке інколи приймає драматичні фор­ми. За приклад можна взяти залежність від запасів води, наф­ти, деревини, які вичерпуються.

В цілому можна сказати, що взаємодія суспільства та приро­ди в результаті бурхливого зростання промислового виробниц­тва у всьому, світі досягла граничних, критичних форм та розмі­рів. У весь зріст постало питання про загрозу самому існуванню людства внаслідок вичерпання природних ресурсів та небезпеч­ного для людини забруднення навколишнього середовища.