127

Тема №14, Джерела, спрямованість, рушійні сили і розвиток суспільства.

1. Суспільство та природа як підсистеми об'єктивної реальності, їх взаємодія.

2. Соціальна структура суспільства.

3. Детермінанти суспільного розвитку.

Суспільство в структурі природи.

Географічне середовище як перша умова життя суспільства

Поняття «природа» в науковій літературі вживається в двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній сві'г у всій багатоманітності своїх проявів тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під цим кутом зору в даному питанні і розглядається проблема взаємодії суспільства та природи.

Зрозуміло, що для життя та розвитку суспільства не­обхідними є магнітне поле планети, певна сила тяжіння, соняч­не світло та тепло, вода, повітря, гірські породи та ґрунти, рос­лини та тварини. В цьому відношенні для нас має значення саме природа в вузькому розумінні або географічне середовище. На відміну від безмежної природи географічне середовище — це частина природи, яка пов'язана з усіма сторонами життєдіяльності суспільства, і, найголовніше, є умовою його матеріально­го життя. Продуктивність праці людини суттєво залежить від природних умов — як природних можливостей її організму, так. і навколишньої природи. Чим сприятливішими є природні умо­ви, природна родючість ґрунтів, клімат тощо, тим більше ма­теріальних благ за одиницю часу вона може виробити для суспільства. Проте звідси зовсім не напрошується висновок, що, наприклад, найродючіша земля створює найкращі природні умови для суспільного прогресу. Надмірно багата природа, яка з достатком дає людині засоби для життя, не робить (як пока­зує досвід) необхідністю її власний розвиток, точно так же, як надмірно сувора природа пригнічує людину, примушуючи всю її енергію витрачати на підтримку життєвого мінімуму. Справа в тому, що навколишня природа завжди впливала на суспільний прогрес не прямо і безпосередньо, а опосередковано, непрямо. Деякі мислителі (Демокріт, Щ.Монтеск'є), ігноруючи цей факт, розробили теорію географічного детермінізму, за якою «влада клімату є сильнішою за всі інші влади». Начебто і психічні особ­ливості людей, і весь спосіб життя суспільства безпосередньо залежать від природних умов відповідної місцевості. Нею ви­правдовували і колоніальну політику, заявляючи, що на рабсь­ке життя народи Єгипту, Індії приречені «фізичними закона­ми», які категорично не допускають, опору. Поступово географічний детермінізм переродився в реакційну теорію гео­політики (Е.Хантинг, Дж.Кіффер) — війни породжуються на чебто виключно недосконалою політичною картою світу, невідповідністю історичних кордонів «природним» інтересам держав, а тому держави мають право воювати за розширення «життєвого простору ».

В чому ж суть дійсного впливу географічного середовища на життя та розвиток суспільства? По-перше, розмаїття про­дуктів природи складає природну основу суспільного розподілу праці. Чим багатшою є природа, ,тим різно­манітнішими можуть бути галузі виробництва, ширшими обмін та торгівля. Різноманітні природні умови стимулюють зростан­ня суспільних потреб, здібностей, засобів та способів праці.

Проте самі по собі сприятливі природні умови безпосередньо можуть дати лише одне — надлишок неробочого часу. Для то­го, щоб цей час став фактором суспільного прогресу, потрібен ще цілий ряд соціальних умов. -

По-друге, природа впливає на суспільство ще й в тому плані, що людина в процесі взаємодії з нею (найперше в сфері матеріальній) перетворює, вдосконалює і саму себе, — але зно­ву ж таки цей вплив опосередковується соціальними фактора­ми і тому може як прискорювати, так і сповільнювати соціальні процеси. Тобто природні багатства створюють лише мож­ливість якоїсь виробничої діяльності, але далеко не саму діяльність. В цьому відношенні природа швидше забороняє, чим дозволяє. Не можна, наприклад, добувати руду там, де її немає, разом з тим наявність руди ще не означає автоматичної можливості гірничорудної промисловості, а значить і-достат­ку. Практично завжди у взаємодії природи та людини актив­ною стороною виявляється людина, а це покладає на неї вели­ку відповідальність за негативні наслідки втручання в природу. За словами К.Маркса, «культура, — якщо вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо...,— залишає після себе .пустелю...» Природа «мстить» людині за її безрозсудство, і пу­стелі є тому прикладом. Сила впливу людини на навколишню природу знаходиться в прямій залежності від рівня продуктив­них сил, стану науково-технічного прогресу. Тому якщо в ми­нулому стихійний розвиток культури приводив до запустіння лише окремих районів Землі, то в наші дні він може викликати глобальні наслідки. Все це виводить нас на екологічні проблеми і навіть на екологічну кризу, яка зараз розвивається.