84

Тема №10. Свідомість як філософська проблема

1. Категорія свідомості, її закономірності та основні риси.

2. Генезис свідомості.

3. Структура суспільної свідомості. Форми суспільної свідомості та їх взаємозв'язок.

Свідомість як предмет історико-філософського дослідження

Свідомість має складну, багатогранну природу. Крім філософії, свідомістьвивчають психологія, медицина,

соціологія тощо. Філософія прагне, спираючись а. дані кон­кретних наук, виробити цілісну теорію свідомості. На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежування іде­ального та матеріального в трактуванні психічних явищ. Так, снову Свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (думка, закон, суть речей). Але вже у Платона об'єктивний зміст актів свідомості виокремлюється в особливий світ ідей, протилеж­ний всьому матеріальному світу.

В подальшому у різних філософських тлумаченнях на пер­ший план виходить той чи інший бік цієї складної проблеми. Охарактеризуємо підходи щодо вирішення її в основних на­прямках філософії.

Для суб'єктивного ідеалізму ідеальне є суб'єктивною ре­альністю даного суб'єкта, яка і є-творцем світу. Тут абсолюти­зується індивідуальна свідомість і існує загроза переходу до соліпсизму (існую тільки «я», а все інше є моїми відчуттями), а значить, і до неможливості визначення існування чогось іншо­го. Аби позбавитися абсурду соліпсизму, доводиться припус­тити виведення суб'єктивної реальності з реальності об'єктив­ної (матерії) або понад людської об'єктивної ідеальної реаль­ності (Бога, світового розуму).

Тому об'єктивний ідеалізм виходить за межі індивідуальної свідомості. Свідомість виступає тут як вища, вічна, об'єктивна, самостійна суть, як активно діюче творче начало у вигляді Бо­га, світового розуму. Свідомість індивіда і вся матерія є похідними від об'єктивного духу. Ідеальне розуміють як «про­ект», прообраз світу, а матеріальне —- лише як засіб, матеріал для його втілення. Така свідомість не має ніякого відношення до мозку, дух не народжується і не зникає, тому вона може бу­ти зрозумілою тільки з самої себе. Фактично об'єктивний іде­алізм стає на шлях обожнювання свідомості.

Згідно з дуалізмом, у віті завжди існували дві самостійні і незалежні одна від одної субстанції — матерія і свідомість. Свідомість є спів вічною матерії, тому відпадає необхідність вирішення питання про її походження. Хоча в рамках дуалізму Р. Декарт вважає, що саме Бог створив одночасно дві взаємонезалежні, рівноправні, паралельні субстанції — фізичне та психічне.

Близькою до дуалістичного трактування свідомості є кон­цепція французького філософа, вченого і богослова П'єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замк­нута деяка маса елементарної свідомості, психічної енергії. То­му свідомість така ж «первісна як і матерія. І саме тому вона пробилася на світ до людини розумної із темряви підсвідомого непомітно.

Матеріалізм розглядає свідомість як щось залежне, визна­чене матеріальними процесами завдяки чому він виходить за межі суто феноменологічного підходу і вказує шлях до роз­криття її причин. Проте матеріалістичні погляди На природу і суть свідомості також неоднорідні. Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм ХУІІ-ХУИІ ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої ма­терії. Проте основою вчення про свідомість була механістична теорія Р.Декарта про рефлекси (коли функціонування свідо­мості пояснювалося законами механіки). А тому свідомість мислилась як результат пасивної механічної реакції організму (насамперед мозку) на зовнішні впливи навколишнього середо­вища, що і розглядалися як причини.

Подібний однобічний підхід до проблеми свідомості відкрив широкі можливості для вульгарно-матеріалістичних концепцій. Власне вульгарний матеріалізм зводить ідеальне до матеріального, а думку - до нервово-фізіологічних структур мозку (мозок виділяє свідомість як печінка — жовч). У сучасній західній філософії вульгарно-матеріалістичний напрямок представлений школою наукового матеріалізму, яка вважає, що людський організм підкоряється усім основним принципам теорії Ч.Дарвіна. Свідомість сприймається як продукт діяль­ності мозку на зразок певної його еманації, а здатність до свідомого регулювання формується завдяки механізму при­родного відбору.

Позиція діалектичного матеріалізму інша. Свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку, по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатиь і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість зрозуміти природу свідомості як влас­тивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибу­тивної властивості— відображення.

Духовність, дух, душа, ідеальне. Поняття свідомості та її структура

У звичайному слововжитку поняття «духовне» набуло різних значень. По-перше, воно протиставляється по­няттям «матеріальне», «природне». Духовне мислиться як та­ке, що не несе на собі ознак матеріального світу; виходить за межі природи.

Духовність є певним станом невпинної спрямованості, інтенції людського буття на природу, яка єднає людину з при­родою і тим самим наділяє людину існуванням. Але духовність виявляє себе і чинником екзистенційності людського буття, йо­го принципової «замежовості» щодо природи. Тому тільки ли­шаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «час­тиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною при­роди людина стає, лише втрачаючи дух, тобто помираючи). Ду­ховність є внутрішньою енергією переносу зовнішнього існу­вання буття у внутрішній світ людини, у якому вибудовуються будь-які можливі (а нерідко і неможливі) «світопорядки».

Суб'єктом духовності є те, що в історії філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, праг­нень, тобто з переживань окремої людини. Поняття «душа» дає можливість виокремити життя нашої волі й наших почуттів як певну цілісність, здатну знайти певне місце в структурі людської особистості. Душа в цьому розумінні опосередковує в людині тілесне й духовне й разом з тим є безпосереднім вия­вом пов'язаності людини зі світом в усій її безпосередності й суперечливості.

Поняття «дух» означає те, що не є матеріальним, але існує об'єктивно. В історії філософії синонімами поняття «дух » вис­тупають такі поняття: «нус» у Анаксагора, «єдине» у Платона, «світовий розум» Гегеля, «світова воля» Шопенгауера тощо.

Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу. Іде­альне охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реаль­ності. Це будь-яке знання, що існує в формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними процесами.

Більшість визначень поняття ідеального фіксує, спе­цифічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне.

Ідеальне за своєю сутністю характеризується конструк­тивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єкти­вації, опредметнення в формах культури.

Свідомість — це вища, властива лише людині та пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в ідеальному, цілеспрямо­ваному відображенні дійсності, в попередній мисленій побу­дові дій та передбаченні їх результатів, в розумному регулю­ванні та самоконтролі поведінки людини. Свідомість — це суб'єктивне відображення об'єктивного світу, це вища форма психічного відображення дійсності.

Поняття «свідомість» не є однозначним. Б широкому смислі слова з ним ототожнюють дух, душу, ідеальне, суб'єктивне тощо. Проте свідомість —це не механічна сума елементів, а їх інтегральна складноструктурована цілісність.

Свідомість не зводиться до психіки людини.Поняття свідо­мості є вужчим порівняно з поняттям «психіка». Психіка скла­дається з таких духовних утворень як свідомість, несвідоме, понадсвідоме, які перебувають у постійній взаємодії.

Найперша ознака свідомості — бути ідеальною реальністю. Ідеальне — це загальна форма існування свідомості як суб'єктивної реальності. Ідея води ні мокра, ні прохолодна, від думки про халву не стане солодко в роті, усі вони ідеальні. З ма­терією свідомість споріднює реальність, факт буття. Але є бага­то відмінностей. Так, матерія є об'єктивною, а свідомість -— суб'єктивною реальністю; матерія первинна (історично та гене­тично), а свідомість вторинна; матерія має зміст в самій собі, а свідомість не має власного змісту — ЇЇ зміст похідний від ма­терії, його складають ідеальні копії, образи реальних матеріаль­них подій. І, нарешті, свідомість не підпадає під визначення ма­терії, тому що її неможливо виявити за допомогою органів чут­тя ні беспосередньо, ні через прилади. Мається на увазі безпо­середня неспостережуваність свідомості. Наприклад, думку або якесь внутрішнє переживання не можна побачити на власні очі, виміряти, зафіксувати у вигляді об'єктивних даних.

До якісних особливостей свідомості молена віднести і її суб'єктивно-об'єктивний характер. Як ідеальне буття свідомість за своєю природою суб'єктивна, бо, по-перше,

належить суб'єкту; по-друге, вона відображає дійсність не­повно (тобто думка про предмет ніколи не охоплює його повністю). Суб'єктивність свідомості виявляється також і в тому, що в образи про об'єкти суб'єкт додає щось своє, суб'єктивне «бачення».

Проте, хоч за формою свідомість є суб'єктивною, але за змістом вона є об'єктивною. По-перше, тому що змістом її є об'єктивна реальність, яку вона відображає. По-друге, свідомість усіх людей, окрім власної, знаходиться ззовні і існує незалежно. По-третє, свідомість,, виявляючись у мові, у діях людей, стає доступною для інших людей. Саме такий зв'язок об'єктивності та суб'єктивності і забезпечує можливість відтворення в ідеальних образах об'єктивної дійсності.

Свідомість є сферою людської духовності, яка включає в се­бе світ думок, світ почуттів і волю — тобто вона структурована.

Думки, мислення — це різновид духовного осягнення буття, яке фіксує глибинні, сутніст зв'язки і відношення пізнаванних об'єктів. Емоційно-почуттєва сфера свідомості — це складне, малодосліджене явище. Спроба виділити її структуру-і типо-логізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання,, душевного хвилювання та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, не­нависть), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочут­тя. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньо­му ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів. Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтереса­ми суб'єкта у єдності із здібностями у досягненні цілей.