Альтернативи концепції розвитку
Бизнання філософської концепції розвитку не є повсюдним. В філософії певного поширення набула спекуляція на окремих діалектичних положеннях та їх абсолютизація. Так, діалектична теологія (ІСБарт, П.ТЇлліс), визнаючи діалектичні суперечності людського буття, трактує їх як такі, які ніколи не можна вирішити, тобто в трагічному світлі.
Представники екзистенціальної діалектики (К.Ясперс,Ж.-П.Сартр) визнають тільки суб'єктивну діалектику, ірраціональну та заперечу вальну.
Так звана негативна діалектика (Т.Адорно) вважає, що сучасному несправедливому суспільству слід протиставити тотальне заперечення, доводячи його до абсолютної негоції — позитивні моменти закону заперечення заперечення слід вилучити, тому що всезагальне відчуження знищує будь-яку надію на позитивну перспективу*
До альтернатив діалектики як теорії та методу пізнання належать також догматизм, релятивізм, софістика, еклектика та метафізика. Догматизм — це спосіб розгляду теоретичних та практичних проблем без врахування змін в об'єктивному світі та пізнанні, обставин місця та часу, — тобто в догматизмі перебільшується момент абсолютності істини. В релятивізмі навпаки —' перебільшується момент її відносності.
Софістика вимагає приймати за правильне докази, які базуються на некоректному, навмисному порушенні законів логіки — тобто вона вчить переконливо захищати будь-яку точку зору (можна довести, що смерть є зло — для вмираючого і благо — для служби ритуальних послуг тощо). Подібною алогічною концепцією є і еклектика, яка довільно але, як правило, ненавмисне поєднує різнорідні погляди, ідеї, принципи, різні сторони-речей, спотворюючи таким чином істину.
Особливо треба виділити метафізику як протилежний діалектиці метод мислення, — по-перше, тому що вона протистоїть діалектиці практично у всьому; по-друге, тому що вона є тотожною здоровому людському глуздові. На. противагу діалектиці метафізика вважає, що в ході розвитку старе повністю знищується; поступальність розвитку розуміє як пряму лінію або вічне коло; не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху матерії, а тому причину розвитку вбачає в зовнішніх силах; сам розвиток розуміє як чисто кількісний процес зменшення або збільшення; твердить, що явища і об'єкти світу є взаємо ізольованими та незмінними у своїй сутності тощо. Таким чином, метафізика будує однозначну, статичну, поверхневу та умоглядну картину світу, що не відповідає дійсності. Як таке бачення світу проявляється в здоровому людському розумі ? Річ або існує або не існує; річ не може бути сама собою і одночасно іншою; позитивне та негативне абсолютно заперечують одне одного; істота або жива або мертва; будь-що росте — значить збільшується тощо.
Такий поверхневий, обмежений та приблизний спосіб мислення є правомірним і навіть необхідним в рамках людського побуту. Він спрощує бачення світу та створює стереотипні, звичні, повторювані ситуації, в яких пересічній людині легше орієнтуватися «за зразком». Але при виході на широкий простір наукового дослідження всі переваги метафізичного способу мислення переходять у свою протилежність і він починає суттєво тормозити процес.
Питання до теми.
1. Як тлумачили процес розвитку античні філософи?
2. В чому полягає обмеженість механістичного підходу до розуміння розвитку?
Що таке синергетика?
В чому полягають недоліки здорового людського глузду?
Як співвідносяться діалектика та синергетика?
Чому класична концепція діалектики не може претендувати на статус універсальної концепції розвитку?
Що таке «точка біфуркації»?
Яка роль флуктуацій в синергетиці? т
Література
Філос. і соціол.
1. Добронравова І.С. Нелінійне мислення, думка.— 1991, —№6.
Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Рчгельс Ф. — Твори. — Т.20.
История античной диадектики. — М., 1972.
История диалектики. Немецкая классическая философия. — М., 1985.
5. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение. — Вопросьі философии. — 1992. — №12.
6. Пригожий И., Стгнгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.