Цінності та їх роль в житті суспільства

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів. Людину цікавить не просто істина про об'єкт сама по собі, а знання про об'єкт для задоволення її потреб. Тому Г. Ріккерт протиставляє світ культури як сферу панування цінностей світові природи, де панують закони. Закони свідчать про те, що є і неминуче му­сить бути, цінності — про те, що повинно бути.

Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'явля­ються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, яка передається наступним поколінням як ознака власне людсько­го способу життя. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В них кодуються, еталони суспільно схваленої поведінки людей. В подальшому вартісні взірці зберігаються і передаються через соціальні інститути, напри­клад, установи освіти. Підсумками і метою прищеплювання ціннісних якостей є формування способу життя членів суспільства в потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі.

Необхідність ціннісного типу світорозуміння зумовлена суспільним способом життя людини, існуванням суспільних потреб. Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватися образом належного, потрібного, але ще наявно не існуючого співвідношення речей. Цінності допомагали людині будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи її над буденністю. Отже, вони хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна, двоїста суб'єкт-об'єктна природа.

Генетично, тобто у процесі свого походження, цінності акумулюють у собі загальну спрямованість потреб, інтересів та емоцій. Відбувається це, як правило, в ситуації вибору тобто: чому віддати перевагу з безлічі альтернативних потреб, інте­ресів, можливих переживань і способів їх реалізації? Інакше кажучи, виникає потреба порівняти мотиви наших можливих дій і залежно від шкали, системи еталонів вибрати певну дію. Цю роль і починають виконувати узагальнені, найтиповіші для даного суб'єкта потреби, інтереси і емоції, що сформувалися у єдину домінанту, Так виникають цінності. Філософське вчення .про цінності називається аксіологією.

Отже, цінність (життєвий сенс) є основою вибору суб'єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відповідають на питання: «В ім'я чого здійснюється дана діяль­ність?». Процедура вибору на основі цінності називається оцінкою (оцінку ще називають кількісною характеристикою цінності). Результат вибору суб'єкта постає як благо для дано­го суб'єкта (під благом розуміють підсумкову цінність як єдність краси, добра і міри). Спрямованість суб'єкта і його діяльності на певну цінність називається ціннісною орієн­тацією. У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності склалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, що задають життєвий сенс, світоглядну позицію: 1) на потойбічний світ; 2) на самого себе; 3) на суспільство.

Орієнтація на святе, надприродне є характерною для тих ситуацій, коли реальне життя є незадовільним, і людина знахо­дить вихід в надії на справедливість в світі божественному.

Ціннісна орієнтація на самого себе часто є наслідком зневіри у всьому; вона супроводжує епохи занепаду, а своїм крайнім проявом має теорію вульгарного гедонізму. За приклад можна взяти сучасну українську дійсність, коли користь ро­зуміють як споживацтво, добро — як престижність, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода — у сваволю; підсум­ковою ціннісною домінантою є престижне споживання («не гірше за інших » — це мінімум, «усім на заздрість » — максимум). Ціннісна орієнтація на суспільство переважає тоді, коли віра в авторитет святого духу послаблюється, а нестримний ге­донізм демонструє усі «принади» розкладу. Відомі три на­прямки цієї орієнтації: 1) утилітаризм, коли основною цінністю є користь, егоїзм. Правда, щоб не розпалося суспільство, егоїзм має бути розумним: для власної ж користі не варто за­бувати про інших. Але де розрахунок, там і прорахунок. На ко­ристі не збудуєш міцні моральні відносини; 2) марксизм, який наголошує на необхідності вирішення суперечностей між лю­диною та суспільством на основі скасування приватної влас­ності і вбачає найвищу цінність в розвитку людини; 3) філо­софія всеєдності В. Соловйова, де постулюється втілення Бога в світ через людину в майбутньому ідеальному суспільстві. Найважливішою функцією ціннісних орієнтацій є функція ре­гулятора зовнішньої поведінки людини.

Основна форма, в якій функціонують цінності — ідеал. Іде­ал є гранично вираженою цінністю, він є завжди мисленим за­переченням існуючого недосконалого етапу дійсності. Особ­ливістю ідеалу є його нездійсненність, принципова недо­сяжність. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, наказовість; він виступає цементуючим началом „життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей в структур­но цілеспрямований процес.