Проблема типології суспільства

Наявність певних етапів як в розвитку окремих країн, так і всієї людської історії відмічалася мислителями здавна. їх виділення було обумовлене завданнями обґрунту­вання проектів «ідеального суспільства», в якому були б подо­лані недоліки суспільства існуючого. Відповідно цього історія найчастіше розчленялась на три етапи: природний (до-суспільний) стан; суспільний стан, який не відповідав природі людини, і, нарешті, розумне або ідеальне суспільство майбут­нього. Обґрунтування цих типів ми зустрічаємо все у Платона.

Основи наукової типізації суспільства заклав Г. Гегель. Він вважав, що історію роблять окремі люди, але разом з тим в ній здійснюється певна об'єктивна логіка. Гегель виділяв три типи суспільства: східний світ, античність, германський світ.

Класик сучасної соціальної філософії М.Вебер вважає, що всі чинники (фактори) суспільного розвитку рівноправні, — як матеріальні, так і різноманітні духовні. Тому всяка системати­зація історії має умовний характер. Розробляючи методологію пізнання суспільства, Вебер ввів в соціологію поняття ідеаль­них типів, тобто мисленого конструкта, за допомогою якого можна організувати емпіричний матеріал в певну систему. Іде­альні типи, призвані задавати досліднику ракурс розгляду; во­ни є своєрідним ядром кристалізації фактів. В основі ідеальних типів лежи;ть не об'єктивна реальність, а суб'єктивна-система цінностей.

Закономірність, таким чином, не виводиться з історії, а вноситься в неї і залежить від цілей суб'єкта, що неминуче по­роджує суб'єктивістське конструювання історичного процесу.

Як бачимо, сучасна філософія не виробила¹ єдиного підхо­ду до питання про періодизацію суспільства. Навіть в на­вчальній філософській літературі ми зустрічаємо два пануючих підходи до цього питання: 1) стадійно-формаційний; 2) цивілізаційний.

Стадійно-формаційний має дві основні гілки — фор­маційну (К Маркс, Ф.Енгельс) та ліберальног-модернізаційну (В.Ростоу, Д.Белл). Спочатку коротко проаналізуємо най­більш вживану марксистську модель періодизації суспільства. За Марксові, в історії об'єктивно прослідковуються окремі ета­пи, які характеризуються тільки їм властивими продуктивними силами та Виробничими відносинами, своїм особливим спосо­бом поєднанням людей із засобами виробництва, певною соціальною структурою, політичною організацією, духовним Життям. Ці етапи було позначено загальним поняттям «суспільно-економічна формація». Типи формацій: первісно­общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та ко­муністична зі своєю нижчою фазою — соціалізмом.

В.Ростоу поділяє історію розвитку людства на п'ять стадій економічного зростання (оперуючи показниками рівня розвит­ку промисловості, науки, техніки, накопичення, національного доходу): традиційне суспільство (ця стадія триває до кінця фе­одалізму); період передумов або перехідне суспільство (пе­рехід до домонополістичної фази розвитку капіталізму); період злету (розвиток суспільства від домонополістичної до монополістичної фази капіталізму); період зрілості (індустрі­альне суспільство); ера високого масового споживання (сус­пільство англо-американського типу).

Сильна сторона цього підходу— стає можливим: 1) науко­вий аналіз конкретного типу суспільства; 2) аналіз співвідно­шення рівнів розвитку різних країн; 3) здатність до осмислення всесвітньо-історичних варіантів соціальної еволюції.

Слабкість цього підходу витікає, насамперед, з ототожнен­ня всесвітньої історії з західноєвропейською, де ці періоди

фактично тільки і проявляються в чистому вигляді. Але ж європейська історія зовсім не є зразком для інших частин світу, на­впаки, вона є досить специфічним явищем. Значить, періоди­зація позаєвропейська — це не деформація європейської, а якась інша самодостатня структура; Таким чином,; ми виходи­мо на необхідність цивілізаційного підходу до періодизації суспільства.

Соціальний простір цивілізаційного підходу (О.Шпенглер, А.Тойнбі) не є єдиним, а розпадається на взаємоізольовані ча­стини — по кількості цивілізацій (цивілізація — це рівень, ступінь соціального розвитку певної соціальної системи, в якій необхідно взаємодіють сучасна культура з залишковою, ме­моріальною, яка складається зі «зліпків» минулої соціальної системи). Всі ці частини в принципі побудовані однаково і ма­ють колову структуру — народження-зростання-розквіт-надлом-занепад.

Оскільки в цього підходу також є як сильні, так і слабкі сто­рони, найбільш перспективною є ідея взаємодоповшованості цих моделей. «Слоїстий формаційно-стадійний пиріг» запов­нюється «вертикальними наскрізними башнями» — цивілі­заціями, які складаються з суспільств, що знаходяться на різних етапах стадійного розвитку.