Філософська система та метод Гегеля

Найвищим досягненням німецької класичної філософії є філософія Гегеля (1770-1831 рр.). Вона характеризується ви­ключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багато­гранністю поставлених проблем. Вперше стосовно діалектики Гегель створив її основні принципи і теорію.

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є то­тожність мислення та буття. Мислення, вважав Гегель, є не ли­ше суб'єктивною людською діяльністю, а._й незалежною від людини об'єктивною сутністю, яка є першоосновою, першона-чалом всього сущого і виступає як абсолютна ідея, світовий ро­зум, світовий дух. Будучи від природи самосвідомістю, прони­заною діалектичною суперечністю, абсолютна ідея проходить ряд етапів саморозвитку. Розвинувшись в сфері чистого мис­лення, ідея реалізує себе в природі, яка є «інобуттям» ідеї. Отже, природа — це «відчужена» в матеріальних формах ідея, і тому чужа, навіть ворожа чистому мисленню (Абсолюту). Але без природи, на думку Гегеля, не виникнув би суб'єктивний дух — людина, суспільство. Тому суспільство — це найвища форма саморозвитку абсолютної ідеї, та форма, в якій ідея по­вертається до себе.

Гегель створив грандіозну філософську систему об'єктив­ного ідеалізму. Пропедевтикою (вступом) до неї є ідеї, які ви­кладені в його праці «Феноменологія духу». В цій праці Ґегель змальовує поступовий рух свідомості від індивідуальної до

СУСПІЛЬНОЇ. :

Центральною категорією «Феноменології духу» є кате­горія відчуження. Ця категорія вживається в кількох значен­нях: 1) виникнення всякої предметності із духу (природа, суспільство); 2) в процесі праці відбувається опредметнення сутнісних сил людини; 3) спотворене сприйняття людьми про­дуктів їх діяльності як чужих їм сил, які живуть самостійним життям і панують над людьми. Заслугою Гегеля є постановка проблеми відчуження, тим самим він підійшов до розуміння сутності праці.

Філософська система викладена в праці «Енциклопедія філософських наук». Вона складається з трьох частин: логіки, філософії природи, філософії духу. Предметом логіки є сама абсолютна ідея, яка розгортає в логіці свої моменти як категорії і складає основу, суть всієї дійсності. Чисті логічні сутності пер­винні по відношенню до дійсності, в своїй сукупності є її деміур­гом (творцем). Логіка складається з трьох частин: вчення про буття, про сутність і поняття: 1) у вченні про буття розгля­дається: чисте буття, ніщо, становлення, якість, кількість, міра; 2) у вченні про сутність головною проблемою виступає пробле­ма суперечності. Аналіз категорії сутності закінчується аналізом категорії свободи. Свободу Гегель розумів як осягне-ну в понятті необхідність; 3) в третьому розділі «Логіки» роз­глядається поняття як творча міць, яка народжує все наявне.

У «Філософії природи» розглядається ідея у формі інобут­тя (тобто природи). В цілому природа не розвивається в часі, а тільки розгортається у просторі.

В «Філософії духу» ідея стає конкретно розумною. Вона включає суб'єктивний дух, об'єктивний дух і абсолютний дух. Вчення про суб'єктивний дух складається з антропології, феноменології і психології. Об'єктивний дух проходить три стадії розвитку: абстрактне право, мораль і моральність. Під останньою Гегель розуміє різні види міжлюдських відносин: сім'ю, громадянське суспільство і державу.

Абсолютний дух проявляється через форми суспільної свідомості ;і розкривається у трьох видах: мистецтві, релігії і філософії, В мистецтві абсолютний дух пізнає себе у формі споглядання, в релігії у формі уявлення, в філософії у формі поняття.

Таким чином, абсолютна ідея існує вічно і містить в собі всі можливі явища природи і суспільства, є їх джерелом і рушійною. силою.; Ідея в процесі розвитку проходить різні стадії, все повніше і повніше розкриваючи свій внутрішній зміст. Спочатку вона розкривається в самій собі, потім приймає форму природи — неорганічного та органічного світу, людини, потім виявляється у формі держави, мистецтва, релігії і філо­софії. Отже, весь різноманітний світ, згідно Регеля, є продук­том розвитку ідеї як творчої сили, сукупністю різних форм її виявлення.

Гегель перший із філософів нового часу дав розгорнуту критику панівного в науці і філософії метафізичного методу і протиставив йому діалектичний метод, Він виділяє три ступені діалектичного методу. Першим ступенем, на думку Гегеля, є розсудок. Другим ступенем є негативний розум як проміжний етап між розумом і розсудком. Третій ступінь — спекулятивний розум, якого неспроможне досягти мислення, спрямоване на кінцеві природні речі. Саме на цьому останньому ступені діалек­тичний метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості.

Безперечним досягненням Гегеля є розгляд свободи як творчого утвердження певного позитивного змісту, всупереч поширеним уявленням про абсолютну негативність. У зв'язку з цим Гегель всесвітню історію визначав як «прогрес в усвідо­мленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його не­обхідності». В основі історії., на думку Гегеля, лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими людьми, то­му що вони виходять у своїй діяльності не із розуміння світово­го духу, а із своїх вільних інтересів. Але результати цієї діяль­ності часто протилежні цілям окремих людей — люди не підо­зрюють, що світовий дух реалізує себе через їх діяльність.