ОКУ / лекц_я 1 становлення корпоративне управл_ння

13

Теоретично-методологічні формування корпоративного управління.

Сідак Святослав Васильович,

старший викладач кафедри європейської інтеграції то економіки факультету міжнародних відносин УжНУ,

Потреба у створенні соціально-економічних об’єднань існує об’єктивно і визначається необхідністю адаптації суспільства до нових умов зміни зовнішнього середовища. Для адекватної реакції на вплив зовнішнього середовища суспільством виробляються механізми ’’ імунної ’’ відповіді, які, як правило, вимагають значної концентрації зусиль та прискорення створення імунних механізмів.

В тоталітарних суспільствах соціально-економічні об’єднання створюються не по законах самоорганізації, а директивними методами. В демократичних суспільствах соціально-економічні об’єднання створюються, в більшій мірі, по законах самоорганізації, оскільки демократичне суспільство як система має можливість забезпечити достатню кількість свободи для елементів, щоб останні в процесі реорганізації в різні частини цілого. Могли збільшити свої адаптаційні можливості та адаптаційні можливості суспільства в цілому в залежності від характеру і рівня зміни зовнішнього середовища.

Об’єднання у суспільств виникають із елементів цього суспільства, котрі як і інша відкрита система, пристосовується до змін зовнішнього середовища. При цьому під системою розуміють ’’ адекватне ціле ’’, підкреслюючи властивість системи зберігати свою ідентичність в умовах мінливого зовнішнього середовища [1,с.17] . Механізми пристосування суспільства як системи варіантивні і залежать від конкретних впливі зовнішнього середовища на суспільство. З метою відбиття несприятливих впливів зовнішнього середовища або в користування сприятливих, суспільство, як й інша відкрита система в межах своїх можливостей може трансформувати в соціальну структуру в необхідних для нього напрямах. Одним із ’’ інструментів ’’, необхідних для адекватної реакції на вплив зовнішнього середовища, є здатність суспільства як відкритої системи анізотронно концентрувати зусилля по адаптації до зміни зовнішнього середовища. В іншому випадку. Механізм пристосування суспільства може не відповідати рівню змін ( вплив ) зовнішнього середовища, що призведе до руйнування суспільства як системи. Іншими словами. Потреба суспільства в концентрації зусиль визначається ’’ інстинктом самозбереження ’’ самого суспільства. Так, якщо розділити суспільство на чотири сфери – економічну, політичну, соціальну і культурну [2,с.70], то прикладом анізотропної концентрації зусиль може слугувати концентрація капіталу в економічній сфері, або з метою підвищення промислового потенціалу суспільства, або з метою прискореного освоєння нових територій, чи з іншою метою, яка сприяє підвищенню економічного потенціалу суспільства. Проте класичний механізм становлення нового повинен бути доповнений процесом еволюційного перетворення структури в ціле, і елементів структури – частини цілого. Справа в тому, що елементи змісту організують в частини цілого, коли вони ( або їх сукупності ) виконують функцію у цьому цілому [2,с.59]. Тоді можливий логічний перехід від категорій ’’ елемент структури ’’ до категорії ’’ частина – цілого ’’, що відображає перехід у розвитку.

Відносно суспільства і його об’єднань, зокрема, соціально-економічних, то відмітимо, що необхідність еволюційного перетворення відмічених вище категорій обумовлюється потребою у збереженні гомеостазиса суспільство як системи, яка досягається, в тому числі, з допомогою анізотропної концентрації зусиль в залежності від поставлених стратегічних цілей, а можливість даного перетворення визначається емпіричним фактором соціальної стратифікації.

Класично стратифікацію визначають як ієрархічно організований простір статусів і груп. В соціальному просторі, аналогічно з декартовим, умовно виділяють дві вісі: соціальну стратифікацію, яка представляє собою розташовані в ієрархічному порядку прошарок ( страти ), які мають керівний доступ до дефіцитних благ, і соціальний склад населення, - аж ніяк не впорядковано і не ієрархізовано сукупність демографічних, професіональних, релігійних та інших видів великих соціальних груп людей [2,с.11]. Тому впроцесі еволюції суспільство приходить до виконання обов’язкової умови існування – формування ієрархічної структури управління суспільством, в основу якої покладено принцип підпорядкування ( рис. 1.1 ).

Ієрархічна піраміда Суспільство

управління Соціальна

стратифікація

Рис. 1.1. Формування ієрархічної структури в управлінні суспільством [2,с.58]

В той же час, елементи, виконуючи визначені функції в суспільстві, само організовуючись і агрегуючись з метою оптимальної функціональності, перетворюються у частини. Це і є перехід від категорій ’’ елемент-структура ’’ до категорій ’’ частина ціла ’’.

Вище відмічений перехід категорій можливий при виконанні декількох наступних умов:

• система повинна бути складною, так як саме їй притаманно наявність внутрішньої організації, зокрема, наявність субординації – підпорядкованості і субпідпорядкованості частин, яскраво виражена ієрархічність. Властивість ієрархічності, відображаючи ’’ основний принцип енергетики – принцип підпорядкування ’’ [ 2,с.58 ], полегшує дослідження організованого цілого на стійкість в залежності від ступеня керованості окремих його частин;

• існують процеси самоорганізації, тобто є умови для виникнення стану, далекого від рівноваги;

• елементи для нового не утворюються заново в процесі диференціації, як це передбачено класичною схемою діалектики, а є похідними зовнішнього середовища і можуть представляти собою як окремі елементи, так і елементи по зв’язках;

• емпіричні передумова при розгляданні соціоекономічних систем, зокрема, соціоекономічних об’єднань – здатність останніх до самовідтворення, тобто до самозбереження по змісту і до самоповторення по формі [ 3].

Виходячи з вище викладеного, факт відповідності цим умовам існуючих суспільств, по крайній мірі, останніх 2000 років, є незаперечним ( аксіомою ).

Загалом, процес становлення нового представлений рис. 1.2.

Взагалі любій живій істоті і сукупності живих істот притаманне прагнення збереження стабільності своєї організації, свого гомеостазиса. Це здійснюється з допомогою механізму заперечного і зворотного зв’язку , які компенсують зовнішній вплив на ’’ живу ’’ систему. Згідно твердження І. Пригожина, механізмами зворотнього зв’язку є механізми, які визначають зміну стану, котрі є реакцією на зовнішній вплив і ними визначається [4,с.63].

Використовуючи ( негативні ) зворотні зв’язки, система стабілізується і таким чином адаптується до змін зовнішнього середовища. Цей спосіб адаптації є дійсним тільки до визначених меж, за якими стабілізація системи стає надмірною і не дозволяє їй виробити адекватну реакцію на зміни зовнішнього середовища. Як відмічає М.М. Мойсеєв, стійкість доведена до своїх меж, припиняє свій розвиток. Занадто стабільні форми – це тупікові форми, еволюція яких припиняється [4,с.64]. Тоді активізуються механізми позитивного, в деякій мірі дестабілізуючи систему за рахунок збільшення ступеня свободи її елементів, що дозволяє системі виробити радикально нові адаптаційні можливості.

В реальній дійсності існують обидва види механізмів зворотнього зв’язку. При цьому, в період стабільного існування системи домінують негативні зворотні зв’язки, а в періоди різких змін, у тому числі бурхливого розвитку, збільшується доля позитивних зворотніх зв’язків. Таким чином система еволюційної, спочатку із структури перетворюється в ціле, а потім пристосовується до змін навколишнього середовища.

Суспільство, як ціле з наявною заданою структурою та визначеною кількістю і якістю своїх частин, а також відповідний рівень ’’ імунітету ’’, який складається з ’’ імунітетів ’’ його частин, якщо не спроможний відреагувати на зміну умов зовнішнього середовища змушений здійснювати реструктуризацію, перебудову суспільства. Ці процеси характеризуються зміною кількості і якості його частин при допомозі механізмів позитивних зворотніх зв’язків. У цьому випадку демократичне суспільство спроможне збільшити свої адаптаційні можливості після перебудови. Стосовно соціально-економічних об’єднань, то кількість і рівень їх адаптаційних можливостей регулюється з допомогою зовнішнього середовища суспільства і зовнішнього середовища об’єднань, з допомогою ’’ правил гри ’’, які встановлені в суспільстві та в ’’ правила гри ’’ міждержавних взаємовідносин. Тому ’’ імунітет ’’ суспільства загалом залежить від його здатності перебудовуватись у відповідь на зовнішній вплив, а також від адаптаційних можливостей соціально-економічних об’єднань, які функціонують в суспільстві.

Соціально-економічні об’єднання, створювані в демократичному суспільстві, збільшуючи власні адаптаційні можливості, посилюють ’’ імунітет ’’ суспільства загалом. Звідси потреба суспільства у створенні соціально-економічних об’єднань існує об’єктивно і визначається неохідністю посилення ’’імунітету ’’ суспільства з метою збереження гомеостазиса і забезпечення процесів розвитку.

Соціально-економічне об’єднання – це об’єднання фізичних, або юридичних осіб, створених для досягнення соціальних і економічних цілей.

В історичному аспекті етапи формування соціально-економічних об’єднань обумовлені відмінністю причин їх створення і типом об’єднань адекватних стану суспільства у відповідний момент часу, що зокрема відображає рис.1.2 [5,с.5] ( додаток А ).

Рис.1.3. Еволюція соціально-економічних об’єднань [5,с.5-20]

Аналіз рис.1.3 та додатку А дає можливість зробити слідуючі узагальнення:

1)перші соціально-економічні об’єднання, які в історичному аспекті розглядаються як становлення корпорацій, з’явились у VI-XII ст. Вони представляли собою купецькі ( торгові ) гільдії і створювались ще при феодалізмі у галузі торгівлі для досягнення ряду цілей: потреба у самозахисті та у боротьбі з конкурентам, а також для розширення торгівлі та організацій міжнародної торгівлі. У рамках таких об’єднань вирішувались питання про вирівнювання цін та про монопольну продаж товарів. Таким чином купецькі галузі представляли собою неформальну організацію, яка здійснювала регулювання ринку та визначала ’’ правила ’’ гри на ньому. Ефективність ( доцільність ) утворення такої фірми об’єднань проявилась у концентрації капіталу, у розширенні торгової справи та в отриманні монопольного прибутку. Структура управління такими об’єднаннями базувалась на праві участі їх засновників в управлінні та у долі прибутку від торгової діяльності;

2)наступною формою соціально-економічних об’єднань були пайові товариства, які були перехідною формою від купецьких об’єднань до перших акціонерних компаній. По суті купецький капітал шукав нові форми застосування, відмінні від торгівлі, які б дозволили знизити високий рівень нестабільності зовнішнього середовища [9,с.46], характерної для даної сфери. Справа втому, що торгівля була достатньо нестабільним і конкурентним у той період бізнесом. Потреба до підвищення адаптації до зовнішнього середовища і зменшення ризиків для використовуваного капіталу призвело до об’єднання приватних капіталів і, як наслідок, до розвитку найбільш перспективних галузей промисловості. З додатку А видно, що:

• перші гірничо видобувні пайові товариства з’явилися у Німеччині у XII сторіччі, метою об’єднання яких була потреба гірничої галузі у значних капіталовкладеннях. При цьому розробка гірничо видобувних пайових товариств підрозділялась на долі виробленої продукції серед учасників товариства, оскільки майно було їх власністю. Структурою управління такої фірми об’єднань було правління, обране учасниками пайового гірничодобувного товариства. Ефективність їхньої діяльності проявлялась у можливості залучення додаткових капіловкладень, у тому числі з використанням додаткового капіталу. Відмітимо, що при цьому впроваджувався принцип обмеження відповідності учасників товариства. На нашу думку, ця форма об’єднань на теперішній період характерна для товариств з обмеженою відповідальністю, у тому числі для України та Закарпатської області;

• наступний період для таких фірм об’єднань припадає на XIV ст. з виникненням пайових банків в Італії. Мета таких об’єднань – зосередження вільних коштів для інвестицій господарюючих суб’єктів. Фактори, які вимагали необхідність створення таких об’єднань – це потреба укрупнення і розвитку господарюючих суб’єктів. Оформлення пайових банків відбувалося на принципах добровільного договору пайовиків. Ефективність таких об’єднань проявлялась у концентрації грошових коштів для розвитку промисловості.

• У XIV сторіччі започатковано створення мукомольних пайових товариств у Франції з метою об’єднання капіталу для експлуатації млинів. Фактори, які обумовлювали необхідність утворення таких об’єднань – потреба у капіталовкладеннях для господарюючих суб’єктів. При цьому долі учасників вільно куплялись і продавались необмеженому колу осіб. Доцільність утворення мукомельних пайових товариств обумовлювалась можливістю концентрації капіталу і застосування у цій формі підприємницької ініціативи і ризику. Причина появи пайових товариств у Німеччині, Італії та Франції – спрямованість до зниження рівня зміни зовнішнього середовища для власників індивідуальних капіталів шляхом диверсифікації власних капіталовкладень. Саме таким чином вони збільшували свої адаптаційні можливості;

3)подальшою історичною формою соціально-економічних об’єднань були акціонерні товариства ( компанії ). Перша торгова компанія була заснована в Англії у 1554 році, у 1609 році Нідерландією утворена ’’ Ост – Індська компанія ’’, у 1628 році Францією – ’’ Компанія дез Енд оксіденталь ’’, у 1750 році – ’’ Азіатська компанія ’’ ( Німеччина ) і в 1799 році – Російсько-американська компанія. Метою створення такої форми об’єднань було залучення вільних грошових коштів для розвитку торгівлі як для внутрішніх потреб держави, так і для зарубіжних країн, а також необхідність концентрації капіталу для модернізації промисловості ті ін. Фактори, які обумовлювали таку необхідність зосередження фінансових коштів на окремо взятому підприємстві викликались тим, що у той період важко було знайти банк, який міг би представити кредит на крупну суму. Формування акціонерних компаній здійснювали у відповідності з діючим законодавством і національними особливостями. У структурному аспекті, як правило, - це була форма юридичної особи з обмеженою відповідальністю, права якої регламентуються статутом, а головним органом управління є загальні збори, а між скликанням таких зборів – обране правління та інші органи управління. Ефективність таких об’єднань забезпечуються за рахунок концентрації капіталів, їх нагромадження для здійснення залізничного будівництва, розвитку торгівлі із зарубіжними країнами та реконструкції і модернізації крупних підприємств. Відмітимо, що така форма об’єднань притаманна і Україні, в тому числі і Закарпатській області та іншим регіонам після проголошення суверенітету нашої держави;

4)у цей же період проходить утворення акціонерних банків, зокрема Англійського (1694 р.) та Шотландського (1695 р.). Якщо для першого з них метою було заключення з казною договору запозичення, то для другого – ануляція коштів. Фактори, які обумовлювали необхідність створення таких підприємств у першому випадку – потреба держави у кредиті та необхідність у регулюванні відносин, зв’язаних з випуском банкнот; у другому – потреба укрупнення підприємств. Структура управління такими об’єднаннями наступна: правління, яке обирається заможними вкладниками ( англійський банк ) та заможними замовниками ( шотландський банк ). Проте акціонерні банки згодом стали не достатньо ефективним засобом залучення капіталу, оскільки час низьких процентних ставок закінчився, а в якості залучення капіталу як компанії, так і уряди стали використовувати емісію цінних паперів. Уряди часто запозичували гроші для фінансування війн та інших державних робіт. Компанії також відчували потребу в грошових коштах для реалізації інвестиційних проектів і ризикованих починань. В інвесторів XVII ст., які купляли цінні папери, нерідко виникало бажання продати їх або обміняти на інші цінні папери. Для полегшення процесу здійснення таких операцій організації-емітенти цінних паперів, так чи інакше запозичуючи гроші в інвесторів, почали випускати сертифікати, які можна було продавати іншим інвесторам. До кінця XVII ст. випуск сертифікатів, які засвідчували право власності на фінансовий капітал, став звичайною практикою. Збільшення обсягів торгівлі подібними сертифікатами привело до виникнення особливих місць із визначеними правилами укладання угод, які пізніше стали називатися фондовими біржами;

5) перша фондова біржа була заснована в Антвернені у 1531 році, в 1642 році в Амстердамі, а в 1703 році почала функціонувати Петербургська фондова біржа. До кінця XVII ст. акціонерних компаній підштовхнуло розвиток фондових бірж як у багатьох європейських країнах, так і на інших континентах. Метою таких об’єднань було створення ринку цінних паперів, де б продавались і куплялись акції і облігації. Факторами, які обумовлювали потребу в таких об’єднаннях була доцільність концентрації грошових коштів і забезпечення інвесторам, шляхом продажі і купівлі акцій, вибору найбільш вигідного вкладення коштів у виробництво. При цьому укладення договорів на оформлення таких об’єднань здійснювалось в усній формі ( на словах ), які повинні були бути виконані. Структура управління фондовими біржами базувалась на самоуправлінні зі своїми правилами і радою керуючих та членами біржі ( брокерами і джобберами ). Доцільність утворення таких об’єднань полягала в тому, що вони сприяли розвитку конкуренції інвесторів, залучення вільних грошових коштів для ефективного використання їх господарюючими суб’єктами. Проте розвиток фондових бірж мав і негативні наслідки для встановлення акціонерних товариств, оскільки із-за спекуляції на фондових біржах були відмічені випадки банкрутства компаній. Це призвело до того, що правила гри на фондовій біржі стали регулюватись законодавчо урядами;

6) розвиток акціонерної форми організації підприємств, системи фінансових зв’язків між ними і фінансового контролю через володіння акціями в кінці ХІХ ст. обумовлювали утворення холдингових компаній . Основна мета їх організацій, як видно з додатку А, - контроль і управління акціонерними компаніями, контрольні пакети акцій яких перебувають у їх розпорядженні. Такі чисті холдингові компанії були вперше створені у США в 1870 році [6,с.377], зокрема Пенсільванська залізнична компанія. Згодом широкого розповсюдження набули змішані холдингові компанії, створення яких припадає на ХХ ст. у зв’язку з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва і капіталу, а також у зв’язку з утворенням промисловими і торговими компаніями дочірних фірм. Фактори, які обумовлювали необхідність таких формувань наступні: можливість взаємовигідного об’єднання акціонерних товариств; підвищення їх конкурентноздатності; об’єднання підприємств різних галузей народного господарства. Основною передумовою виникнення холдингових компаній є процеси інтеграції з метою зниження високого рівня нестабільності зовнішнього середовища. Відмітимо, що на корпоративному рівні для виробничих систем в адаптаційній зоні розвитку характерна еволюційна стратегія структурування зовнішнього середовища, яка дозволяє збільшити рівень опору системи зовнішнім впливом [ 10,с.46 ]. Така стратегія реалізується, у тому числі із допомогою інтеграційних процесів. Холдингові компанії, залежно від мети їх створення, можуть бути сформовані різними шляхями, а саме:

- послідовним приєднанням і отриманням контролю над компаніями, які об’єднані одним видом бізнесу, або інакше ’’ Горизонтальна інтеграція ’’;

- об’єднання підприємств єдиного технічного циклу, або ’’ вертикальна інтеграція ’’;

- послідовне створення підприємств і наступне приєднання їх до групи;

- об’єднання холдингових компаній;

- поділ крупних компаній при їх реструктуризації.

Структура управління холдинговими компаніями теперішнього періоду наступна: рада директорів, утворена під контролем держави; затверджений статут; виконавчі органи; участь материнської компанії у діяльності дочірніх на основі прийнятого законодавства і критерія оволодіння капіталом. Доцільність створення таких об’єднань базується на отриманні ефекта взаємодії складових частин холинга, забезпечення економічного розпорядження сировинними ресурсами, можливітю залучення науковців, інженерів і техніків для використання досягнень науково-технічного прогресу;

7) починаючи з кінця XIX ст. проходить подальша централізація капіталу через злиття компаній промисловості, на базі яких утворюються індустріальні корпорації. Особливо це характерно для США, де, наприклад, утворились такі крупні об’єднання в металургії ’’ Юнайтед Стейс Стил Корпорейшин ’’, в автомобільній промисловості ’’ Дженерал моторс ’’ та ін. Мета утворення таких об’єднань – боротьба з конкурентами у середині своєї країни. Ефективність таких об’єднань полягає у зниженні впливу конкурентів та ефекті економії від збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції;

8) подальша концентрація капіталу і виробництва з метою зменшення впливу зовнішнього середовища на діяльність компаній проходить з 1960 років, коли була утворена нова форма об’єднань – конгломерат ( лат. Conglometus – зібраний ). Факторами утворення таких об’єднань є необхідність концентрації капіталу різних галузей господарювання. Оформлення конгломератів здійснюється на основі спільного договору. Органи управління об’єднання : штаб-квартира у вигляді невеликого концерна з диверсифікованою структурою, яка керує широким колом фірм. Утворення конгломератів обумовлює високий рівень децентралізації, зростання концентрації капітала, залучення банків, підвищення курсу акцій та зростання фіктивного капіталу. Основною причиною злиття компаній у конгломерат є забезпечення стійкості і стабільності сформованої системи суспільства, підвищення власного імунітету в суспільстві [ 11,с.536-537 ];

9) з другої половини ХХ ст. створюються нові форми об’єднань у міждержавній сфері – транснаціональні корпорації ( ТНК ). До виникнення ТНК всі приватні іноземні інвестиції були в основному ’’ портфельними ’’, а з появою таких об’єднань частина міжнародного руху капіталу набуває форму прямих зарубіжних інвестицій ( ПЗІ ). ТНК сьогодні – це в основному великі за обсягом виробництва та величиною доданої вартості фірми, включно ефективні з точки зору виробництва і прибутку. Вони мають величезний економічний потенціал. За деякими дослідженнями, 500 найбільших промислових корпорацій зосереджують 80 % ПЗІ і власності зарубіжниз філій. Частка ТНК у світовму промисловому виробництві становить приблизно 50 %, близько 70 % його валютних та ліквідних коштів. Проте гігантські розміри не є обов’язковими для ТНК, а тому часто вони бувають порівняно невеликими за масштабами операцій, але надзвичайно гнучкими, виключно ефективними, особливо у сфері наукомістської технології, обслуговування та ін. [ 12,с.134-135 ].

За визначенням ООН, ТНК – це підприємства, що володіють, або конролюють виробництво товарів і послуг за межами країни, ’’ в котрій вони базуються ’’ [ 13,с.257 ]. Інакше кажучи, ТНК – це міжнародні концерни, тобто групи підприємств ( дочірніх фірм ) навколо іншого підприємства ( материнської компанії), котра тримає акції цих підприємств. Для того, щоб бути спроможною контролювати дочірні підприємства, головному підприємству у багатьох західних країнах достатньо мати від 20% до 40% акцій. США, де акції багатьох підприємств належать сотням і тисячам акціонерів. Для ефективного контролю достатньо оволодіти десь 10-15% акцій. В рамках концерну часто дочірні підприємства є тримачами акцій інших дочірніх підприємств в інших країнах, економічним механізмом їх формування є ПЗІ. Саме тому колосальна фінансова і промислова могутність ТНК носить наднаціональний характер [ 12, с.135 ].

Отже ТНК, які сформувались у теперішній період займають провідне місце у світовому господарстві, для яких особливо характерний міжнародний поділ праці та кооперування між підприємствами однієї і тієї є корпорації, а також значна питома вага внутрішнього товарообміну є якісними критеріями транснаціональності фірми. Важливим якісним критерієм транс національності є поводження фірми, орієнтація і стратегія його менеджменту. Для ТНК визначальним вважається подвійна орієнтація їх діяльності. З одного боку менеджмент фірми орієнтований на глобальний і регіональний ринок, на світові стандарти якості, витрат виробництва, ефективність і таке інше, на специфіку функціонування цих ринків. З іншого боку, транснаціональна фірма здобуває за рубежем національне життєве середовище і повинне функціонувати згідно з його законами і правилами. Про глобальний характер діяльності ТНК засвідчують такі дані, що деякі з них функціонують більш ніж в 100 країнах. Наприклад, фірма ’’Інтернешнл Бізнес Мешінз ’’ ( виробництво електронно- обчислювальної техніки та оргтехнічного устаткування ) має філій більш ніж у 80 країнах, концерну ’’ Дженерал Моторз ’’ належить 209 заводів в США, 12 – в Канаді і 32- в інших кпаїнах. При цьому обсяг виробництва закордонних філій ТНК перевищує обсяг експорту країн їх походження [ 12,с.135 ].

Мета ТНК, як соціально-економічного об’єднання. – зниження міжгалузевих ризиків, а фактори, які обумовлюють доцільність таких формувань – необхідність концентрації капіталу різних країн. Ефективність діяльності ТНК проявляється у можливості залучення капіталів з інших країн та посилення зв’язків з банками.