3. Повернення лейбористів до влади.
Лейбористський уряд провів ряд соціальних реформ: підвищив пенсії, заморозив підвищення квартирної плати. Першим практичним кроком у діяльності нового уряду Великобританії виконання основних вимог страйкуючих 270 000 британських гірників. Шахтарі одержали 20% надбавки до заробітної плати й третій тиждень щорічної відпустки.
Головною метою економічної політики Вільсона стала боротьба з інфляцією. За рік було прийнято три бюджети: черговий - у березні й додаткові - у липні й листопаді. Були скасовані надзвичайний стан у країні й закон "Про відносини в промисловості", трохи підвищені пенсії й допомога з безробіття. Одночасно були істотно підняті ціни на продукцію націоналізованих галузей британської промисловості, особливо - на газ і електрику.
Однак володіючи в парламенті лише відносною більшістю, уряд був обмежений у своїх діях. Щоб змінити це, лейбористи провели в жовтні 1974 року дострокові парламентські вибори. Цього разу вони завоювали абсолютну більшість у палаті громад (319). Консерватори одержали 276 місць, ліберали - 13, інші - 26. Консерватори зазнали жорстокої поразки. У передвиборчому маніфесті лейбористи проголосили своєю метою створити "більш чесне, більш демократичне й соціально справедливе суспільство". Лейбористська партія висунула програму націоналізації ряду важливих промислових галузей, встановлення державного контролю за розробкою нафтових ресурсів у Північному морі, скорочення військових витрат, перегляду умов участі Великобританії в "Загальному ринку". Ці завдання не зачіпали основ суспільного ладу й не виходили за рамки реформістської концепції "змішаної економіки". По переконанню лейбористського керівництва, завдання державного сектора - усіляко сприяти збереженню капіталістичних відносин і зміцненню позицій приватного капіталу.
Головними проблемами для лейбористів продовжували залишатися економічні; у країні бушувала інфляція, стрімко росли ціни, збільшувалося число безробітних. У квітні 1975 року в парламент був внесений ще один бюджет (перший, т.зв. "осінній бюджет" був внесений у парламент 12 листопада 1974 року), у якому основний наголос робився на згортанні державних витрат і збільшенні прямих і непрямих податків. У липні 1975 року уряд провів через парламент програму антиінфляційних заходів, розраховану на рік. Вона насамперед вводила на цей строк обмеження росту заробітної плати десятьма відсотками. Хоча ціни в країні збільшувалися на 20%. У той же час програма не передбачала скільки-небудь ефективних заходів по обмеженню росту цін.
В 1975 році в Англії розгорнулася підготовка до референдуму про подальше перебування країни в рамках "Загального ринку". Референдум відбувся 5 червня 1975 року. Більшість його учасників - 67,2% проголосували за те, щоб Англія залишилася в "Загальному ринку", 32,8% виборців висловилися за вихід країни з ЄЕС.
Лейбористському уряду дійсно не вдалося перебороти важкі кризові явища в економіці. Спад ділової активності вів до величезного росту безробіття. У січні 1976 року в країні було понад 1,4 мільйони безробітних, 6,1% усього працездатного населення країни.
29 вересня - 3 жовтня 1975 року в Блекпулі пройшла 74- я конференція лейбористської партії. У жовтні того ж року відбулася 92- я конференція консервативної партії. 2 поразки підряд змусили їхнього лідера - Е.Хіта піти. Новим керівником партії 20 лютого 1975 року була обрана Маргарет Тетчер. На конференції М.Тетчер та її прихильники зміцнили свої позиції; вони домоглися прийняття резолюцій, які закликали до більшої свободи приватного підприємництва у Великобританії, до зниження податків на корпорації, до збільшення військових витрат країни й розширенню її зв'язків з НАТО.
Свідченням політичної кризи в країні стала відставка в березні 1976 року прем'єр-міністра Великобританії Г.Вільсона з поста лідера партії й глави уряду. 5 квітня уряд лейбористів очолив Дж.Каллаген. Уряду Каллагена також не вдалося ліквідувати гострі економічні й соціально-політичні проблеми країни. Запропонований ним бюджет країни на 1976/1977 фінансовий рік передбачав перевищення витрат над доходами на 6,7 мільярдів фунтів стерлінгів і одночасне збільшення військових асигнувань майже на один мільярд фунтів стерлінгів у порівнянні з попереднім фінансовим роком. Дефіцит бюджету уряд запропонував покрити за рахунок нових позик.
На осінній сесії парламенту 15 грудня 1976 року уряд вніс так званий "міні-бюджет", що передбачав ще одне скорочення державних витрат, головним чином на соціальні потреби.
Проблема Ольстера. Наприкінці 60-х років загострилася ірландська проблема. Після надання незалежності Ірландії в складі Великобританії залишилося 6 графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням. Католицька меншість розпочала в 1968 році боротьбу за цивільну рівноправність, що вилилася незабаром у масові безладдя. На наступний рік уряд ввів туди частини британської армії, у відповідь Ірландська республіканська армія таємна терористична організація, що виступає від імені католиків, - почала кампанію терору проти англійських солдатів. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставали мирні жителі. Насильство виплеснулося за межі Ольстера: загриміли вибухи в Лондоні й в інших містах. Збройне насильство, що розгорнулися в Північній Ірландії, забрало з 1969 року 1300 життів.
У березні 1972 року англійський парламент прийняв закон про передачу виконавчої й законодавчої влади в Північній Ірландії британському уряду. У березні 1973 року відбувся референдум про майбутнє Ольстера. Результат голосування визначався позицією протестантської більшості, яка висловилася проти возз'єднання Ольстера з Ірландською республікою.