72. Суспільство і природа

Проблему "природа і суспільство" по-різному розв'язують різноманітні філософські течії. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексом людських відчуттів.

Матеріалісти всіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З погляду діалектико-матеріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.

Суспільство — це сукупність людей, поєднаних стійкими зв'язками. Природа і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка підпорядковується дії законів діалектики.

Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, перебуває в постійній взаємодії з нею. З одного боку, у зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкорювала собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, на які люди повинні були зважати. Водночас розвиток продуктивних сил породжував складні демографічні проблеми, що зумовило тенденцію до посилення залежності людини від природи. У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи є суспільство.

Природа є середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи. Надалі воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.

Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи тощо).

Проте в системі "природа — суспільство" вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:

• розширення меж освоєння космосу; • проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи; • інтенсифікація використання природних ресурсів; • посилення впливу суспільства на структуру навколишнього середовища. Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції. Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.

73. Людина як предмет філософського аналізу

Проблема людини — її сутності, походження, можливостей і перспектив, сенсу буття — з давніх часів хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства. Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій. За сучасними науковими поглядами, людина — високоорга-нізована істота, яка має природну основу, але здобуває і реалізує свою сутність тільки в суспільстві як його член. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці, техніку. Вона володіє свідомістю і самосвідомістю, членороздільною мовою, розумом, волею, певною мірою свободи, яка проявляється в здатності вибору й самовизначення.Людина — це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття і освоєння дійсності, істота творча, моральна, відповідальна за свої вчинки. Формування і розвиток людини - це в той же час формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури, поза якою людина як така не може існувати.Походження людини по-різному трактується релігією й наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму, тобто творення світу, всіх речей та істот богом.

Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним шляхом. Наукою достовірно встановлено, що людина походить від тваринних предків, отже, її появі передував дуже тривалий шлях біологічної еволюції. Безпосередніми предками первісних людей вважаються австралопітеки; далі послідовно формуються такі перехідні типи, як «людина вміла, пітекантропи, неандертальці. На завершальній стадії формування людини вирішальне значення мали вже не біологічні, а соціальні чинники: виникнення і розвиток трудової, предметно-практичної діяльності, членороздільної мови, перетворення стада передлюдей у первісний родовий коллектив. У результаті виникає людина сучасного біологічного типу.

Праця — це виготовлення й застосування знарядь. Користуючись виготовленими нею знаряддями, щоби з предметів природи виробляти їй необхідне, людина розриває жорстку залежність від людських (біологічних) властивостей, від наявної ситуації, вона здобуває можливість діяти в будь-який спосіб, тобто універсально, виходячи з властивостей тих предметів, з якими має справу. Винятково важливу роль у формуванні людини й людства відіграла членороздільна мова, яка виникла й розвинулася разом з трудовою діяльністю і соціальними формами життя. Мова — це універсальна, тобто всеохоплююча, знакова система, яка має свою внутрішню цілісність, бо між її елементами, словами встановлюються граматичні зв'язки. Мова виконує насамперед функцію комунікативну.